Минуло дев’ять років після того, як пішла у Вічність велична українка й горда жінка Раїса Кириченко. Утім, досить багато її палких шанувальників до цього часу не хочуть вірити, що її вже немає. Прикладом воістину великої народної любові до співачки можна назвати вечір пам’яті, який днями відбувся у селі Омельник Кременчуцького району. Громада цього населеного пункту називає Раїсу Панасівну своєю улюбленицею, адже саме для них далекого 1993 року вона упродовж трьох годин співала на святковому концерті, приуроченому до 25-річчя радгоспу “Кременчуцький”. Співала натхненно й щиро, до того ж безкоштовно. Такою вже була її вдача: якщо люди просили, то вона поспішала на сцену. Відтоді родина директора радгоспу Олександра Яроменка назавжди залишилася дружньою до родини Кириченків. Вони не зустрічалися часто, але, одного разу потрапивши в промені її неймовірно сонячної душі, освятилися її любов’ю. Саме тому Ольга Яроменок вважає своїм громадянським обов’язком не тільки пам’ятати Раїсу Кириченко, а й широко пропагувати її творчість. Задля цього в Омельницькому аграрно-правовому ліцеї, який вона очолює, проводяться різноманітні шкільні заходи, присвячені життю й творчості Берегині. Юні МАНівці під керівництвом Ольги Яроменок пишуть наукові роботи з цієї теми, уже тричі після її смерті у ліцеї проходили вечори пам’яті, у тому числі й благодійні, де збирали кошти на спорудження пам’ятника.
Останній із вечорів “Царівна пісень – Чураївна – до нас повернулася знов…” зібрав у актовій залі не тільки школярів, а й мешканців села, котрі люблять і щиро шанують співачку з неповторним голосом. На гостини також завітали рідні та односельці Раїси Панасівни з села Корещина Глобинського району. Серед почесних гостей були й заслужений діяч мистецтв України Олексій Чухрай, заслужений журналіст України Микола Ляпаненко, сільський голова Олександра Шереметьєва, заступник голови Кременчуцької райдержадміністрації Олена Бичкова та заступник голови Кременчуцької районної ради Василь Камський.
Зі сцени лунали незабутні пісні Чураївни у виконанні заслуженої артистки України, солістки обласної філармонії Валентини Колісник, вокальних ансамблів “Ярославна” Омельницького СБК та “Світанок” Запсільського СБК, вокалісток Марії Хомутенко, Тетяни Гаврикової, Анни Джулай, вихованців Градизької школи Аліни Нужненко та Аріадни Сиротенко. Хореографічну композицію “Два кольори” представили студенти Кременчуцького педагогічного училища. Та найціннішим у цьому заході усе ж були спогади людей, котрі знали українську Мадонну, були поруч із нею в різні періоди її життя.
Подруга з босоногого дитинства Ніна Срібна розповіла, як ще змалечку Рая мріяла стати артисткою, як брала батькову гармошку, вилазила на вишню й грала, співаючи голосно, щоб було чути на все село. Як удвох, віднісши сніданок своїм батькам у поле, любили вмоститися на траві й виводити улюблених пісень. Як разом співали на різних заходах, як уже тоді лунали схвальні слова: “Таке мале, а таке голосисте”. Згадала й про той День пісні у селі Великі Кринки, що став поворотним у Раїсиній долі. Вони так гарно співали, що всі присутні на святі були просто зачаровані, а керівник народного хору Кременчуцького автомобільного заводу Павло Оченаш запросив подругу до колективу. На той час Рая працювала на фермі, а селянам не видавали паспортів, щоб не тікали до міста. Питання вирішували на високому рівні. Після від’їзду подруга ніколи не забувала про Ніну, більше того, завжди допомагала чим могла.
Не забувала вона й про своє рідне село. Влітку 2002 року стараннями Раїси Кириченко в Корещині було збудовано церкву і відремонтовано сільську школу, яка отримала статус середньої (щоб дітям не доводилося ходити до сусіднього села), відкрито дитячі ясла та дитячий майданчик, відремонтовано сільський клуб. Цими перетвореннями у рідному селі була задоволена більше, ніж іншими своїми успіхами й нагородами. У книзі “Я козачка твоя, Україно” вона написала: “Та чи не так і мусить бути? Спочатку митець іде до свого визнання, здобуває авторитет, а потім віддає борг тому селу, де народився і зробив перші кроки в царині мистецтва… Шкодую, що не змогла цього зробити, коли жила мама. Як би вона раділа! Тому вважаю, що всі нові перетворення в селі – це й пам’ять про мою матусю”. Про усе це згадували її односельці. Розповіли й про те, що нині у Корещині розроблено туристичний маршрут “Стежиною Раїси Кириченко”, встановлено пам’ятник. Щороку 14 жовтня Землянківська школа гостинно запрошує шанувальників творчості Раїси Кириченко на пісенне свято “Голос рідної землі”, у стінах школи відкрито світлицю Раїси Кириченко.
Тож, коли на 70-річчя з дня народження співачки до Корещини завітала делегація з Омельника, тамтешні її шанувальники вирішили й надалі підтримувати зв’язки зі своїми однодумцями й з радістю відгукнулися на запрошення.
Таким зворушливим і проникливим ставленням до творчості своєї землячки був щиро вражений директор ОДТРК “Лтава” Микола Ляпаненко, адже пережити таке єднання співачки із слухачами дано далеко не кожному артистові. Подякувавши за таку щиру любов, він подарував ліцею диск пісень “Два крила” і документальний фільм “Диво осені – квітка остання”, створений авторським колективом ОДТРК “Лтава” до 70-річчя від дня народження народної артистки України Раїси Кириченко. Без зайвого пафосу і прикрас, базуючись на архівних відео- та фотодокументах, автори фільму розкрили образ Чураївни очима тих, хто знав її зблизька і любив по-справжньому. Вочевидь, для сільської школи такий подарунок є безцінним.
– Минають роки, і цей фільм для нас буде другим відкриттям Раїси Кириченко уже без неї, – наголосила Ольга Яроменок. – Сьогодні її не вистачає Україні – тій землі, яку вона любила понад усе. Вона часто повторювала: “Я запевняю вас: я до останнього подиху з вами, я буду співати стільки, скільки ви мене будете просити”. Ми ж зі свого боку можемо сказати, що будемо слухати й пам’ятати її, допоки стане сил, бо велика любов і велика творчість – невмирущі.

Віра ІЛЬКОВА
“Зоря Полтавщини”