Подарунок для усіх полтавців – своїх земляків, – щойно зустрівши власний полудень віку, підготував історик, краєзнавець, колекціонер-дослідник, благодійник, директор Духовно-культурного центру імені преподобного Паїсія Величковського Свято-Успенського кафедрального собору Сергій Козлов. “50 миттєвостей історії” – виставка з його приватної збірки відкрилася із благословення Високопреосвященнішого архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора, і вона, звісно ж, із того ряду подій, які є знаковими в історичному дискурсі часу. За кожним експонатом – люди, події, епохи. А сам ювіляр давно збагнув істину, що найкращий подарунок – той, яким людина здатна ділитися з іншими, відкриваючи неперебутні скарби для душі та серця.
– Ця виставка представляє вісім тематик колекціонування, якими я займаюся, – розповідає ювіляр. – Сорок робіт живопису 38 художників, філателія, фалеристика, нумізматика, філокартія, геральдика, українські жіночі прикраси та ікони.
Нас відразу зацікавив досить незвичний “Портрет Гоголя М.В.”, під яким зазначено, що його написав І.Свещаков 1911 року, і Сергій Валерійович пояснює:
– Іван Свещаков – російський художник, ми ще небагато про нього знаємо, але є припущення, що ця робота виставлялася 1912 року – в шістдесяту річницю смерті Гоголя. Знайдена вона в районі Кобищанів, а жінка, яка була її власницею, розповідала, що художник приїздив до Полтави, коли працював над портретом, і згодом подарував це полотно її батькові.
Відкривають виставку стенди із поштовими марками, серед яких, зокрема, – кілька із колекції “Ю.О.Гагарін – перша людина у космосі”. Цю тематику ювіляр представляв на багатьох міжнародних і всеукраїнських філателістських виставках, одержував золоті й срібні медалі за неї. І якраз ще дитяче захоплення марками відкрило для Сергія Козлова світ колекціонування. Як саме – він розповідає:
– Якось дізнався, що мій дідусь, котрий мене виховував, насправді був вітчимом мого батька. І я зацікавився своїм рідним дідом, Єгором Андрійовичем Козловим. Виявилося, що він мав досить високі нагороди часів Великої Вітчизняної війни, – на виставці є стенд, де всі вони представлені. Це перші нагороди періоду 1941–1942 років, і вони ще мають колодочки, як ось орден Червоного Прапора – бойового, – згодом цей орден вручався вже без колодочки. Тож я зібрав нагороди, якими дідусь був відзначений, – зібрав уже коли Союз розпався, коли їх уже можна було збирати офіційно. Адже до 1991 року в Радянському Союзі це заборонялося, і зараз у Росії ще не можна колекціонувати державні нагороди. В Україні це дозволено, я ж вважаю, що їх необхідно колекціонувати. Ось чотири стенди, де відзнаки, що існували до жовтневого перевороту, – це раритети, цих нагород уже не знайти. За їх зберігання аж до 1942 року відсилали в Сибір. Тож люди їх просто викидали на городи – сподіваючись, що онуки колись знайдуть, засовували в щілини у сволоках. Там їх і знаходили, звісно ж.
І так про кожну із виставлених речей Сергій Валерійович може розповідати довго й надзвичайно цікаво. І неможливо обминути тут маленький предмет його великої гордості у тематичному розділі “сфрагістика”, що означає вивчення печаток. Це – печатка начальника відділу охорони залізнично-технічного корпусу генерала УНР О.В.Осецького. Цей залізничний корпус формувався у Полтаві, про це і про знайдену тут печатку Сергій Козлов написав статтю для львівського журналу “Знак”, і нині львів’яни вже у пошуках паперів, де стояв цей знак генерала-хорунжого.
Фото полтавського кадета, знак про закінчення Полтавського кадетського корпусу, листівки із архітектурними перлинами старовинної Полтави – то красномовні рядки, уже вписані в історію. Дивовижної краси ікони із золотим шитвом, у срібному окладі – все це речі, які врятовані, вихоплені з небуття, яким даровано друге життя. Вони, як правило, були знайдені десь на горищах, на дачах у занедбаному стані, а чи й на смітниках. Їх реставрували, відчищали, відмивали. Як і чимало з картин, що тепер милують око і вражають: які ж талановиті люди в усі часи жили на цій землі!
Ще раз зупиняємося біля стендів із жіночими прикрасами: корали, бурштин, срібло, скло, дукачі – все родом із 18–20-го століть. І саме тут більшість відвідувачів виставки вперше почують про те, що за тим, як скомпоновано прикрасу, можна дізнатися, чию шийку вона обіймала – дівчинки, дівчини на виданні, заміжньої жінки, вдови, бабусі.
Сергій Козлов експонує свої зібрання у музеях Полтави з 2008 року – було представлено уже дев’ять тематичних експозицій. До всього, він згуртував полтавських колекціонерів, став організатором виставкової діяльності. Він також автор проекту першої виставки живопису і графіки митців Полтавщини із приватних зібрань земляків. А ще Сергій Козлов підтримує і сприяє виданню каталогів і літератури з мистецтва, став автором герба Полтавської єпархії УПЦ КП, грамоти єпархії, диплома до премії імені Паїсія Величковського та нагородного натільного медальйона Свято-Успенського кафедрального собору. І це далеко не повний перелік добрих справ ювіляра, тож учасники відкриття його нової виставки на тому й наголошували: попереду – нові відкриття духовних скарбів, зібраних дослідником.

Директор Духовно-культурного центру імені преподобного Паїсія Величковського Свято-Успенського кафедрального собору Сергій Козлов.
Павло Горобець. “Пам’ятник Слави”. 1959 рік. 

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”