14  січня православні віряни відзначають свято Обрізання Господнього, що є прообразом таїнства Хрещення, а також вшановують пам’ять святителя Василія Великого.
Після Різдва найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа є Обрізання Господнє. Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов’язаний неодмінно виконувати релігійні приписи Мойсеєвого закону. При звершенні цього обряду Божественному Немовляті дали ім’я “Ісус”, звіщене Архангелом Гавриїлом ще в день Благовіщення Пресвятій Діві Марії (Лк. 1, 31-33; 2,21).
Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хрещення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням, говорив: “У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли” (Кол. 2, 11-12). Свято Обрізання хоча й вважається великим, але не належить до 12 найбільших.
***
Цього ж дня, 14 січня, християни молитовно згадують Великого Вчителя Церкви – святого Василія Кесарійського. Він народився близько 330 року в Кесарії (сучасне місто Кайсері в Туреччині) і походив зі знатного роду, який славився не лише багатством, а й ревною християнською вірою. Після смерті батька Василій вирушив на навчання до Константинополя, а потім – до Афін, де опановував риторику й філософію, астрономію і математику, фізику й медицину. Опісля повернувся в Кесарію, близько 362 року був висвячений на диякона, а через 2 роки став пресвітером. Виконуючи своє служіння, ревно проповідував і невпинно дбав про потреби пастви, завдяки чому здобув високу повагу й велику любов. Незабаром (370 р.) був обраний на Кесарійську кафедру. В тяжкий для Церкви час виявив себе палким захисником православної віри від єресей.
Святий написав багато праць, залишивши по собі велику духовну спадщину, – це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма, 366 листів. Уклав текст Божественної Літургії, приклався до формування вчення про Пресвяту Трійцю. Святий Теодор Студит називав святого Василія “батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх отців”. Хвороби з юнацтва, невтомні наукові праці, подвиги стриманості, турботи й скорботи пастирського служіння виснажили сили святителя, і 1 (14) січня 379 року він помер. Церква відразу стала вшановувати його пам’ять.
Святитель Василій Великий поряд із святителем Миколаєм Чудотворцем здавна користувався особливим шануванням у християн. Чесна глава святителя Василія благоговійно зберігається в Лаврі святого Афанасія на Афоні, правиця – у вівтарі храму Воскресіння Христового в Єрусалимі. Частка мощей святителя знаходиться і в Україні, в Почаївській лаврі.
Українці віддавна шанували святого Василя як покровителя землеробства. Тому основною обрядодією першого у Новому році (за старим стилем) дня було засівання осель збіжжям із відповідними примовляннями. Засівання – це давньослов’янський новорічний звичай. Хлопці прокидалися дуже рано, набирали в рукавиці та кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Народна традиція веліла починати це дійство з рідної оселі, а вже потім іти до чужих людей з щедрими побажаннями: “На щастя, на здоров’я та на Новий рік, щоб родило краще, як торік, жито, пшениця та всяка пашниця… Дай, Боже!”

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.