17  грудня православні християни молитовно згадують святу великомученицю Варвару, а 18 грудня – печерного самітника преподобного Саву Освяченого.
Свята Варвара народилася в Іліополі (Мала Азія) в ІІІ столітті. Розумом і душею таємно прийняла християнство, відмовившись від язичницьких богів і багатств свого батька Діоскора. Не зламали її ні батькові погрози, ні вмовляння та тортури мучителів. Зважаючи на те, що й інші почали наслідувати її християнську дорогу, сміливицю вирішили стратити. У 306 році подвижниці та її послідовниці – дівчині Юліанії – відтяли голови. Варвару стратив батько.
Святість великомучениці засвідчило багато чудес, які відбувалися біля її гробниці. Після утвердження християнства в Римській імперії мощам святої Варвари вклонялися в місті, де вона постраждала, а потім їх перенесли до Константинополя. У 1108 році дочка візантійського імператора Олексія Комніна Варвара вийшла заміж за Великого Князя Київського Святополка Ізяславовича й перевезла святі мощі великомучениці з Константинополя в Київ, у Золотоверхий Михайлівський монастир. Там вони зберігалися до руйнування храму більшовиками (1939 р.). Віряни врятували реліквію і перенесли в кафедральний cобор Святого Володимира, де вона покоїться нині.
В Україні Варвару здавна вшановували як святу, яка у важких обставинах рятує від небезпеки смерті без причастя. Це пов’язано з переказом про те, що до неї у в’язницю з’явився Ісус Христос, зцілив її рани та причастив. У народі говорили, що за великий подвиг віри Варвара отримала особливий дар визволяти людей від випадкової смерті.
***
18 грудня віряни молитовно згадують подвиги преподобного Сави Освяченого. Він народився в V столітті в Каппадокії (нині – місцевість на території Туреччини) в побожній християнській сім’ї. Від’їхавши у службових справах до Александрії, його батько-воєначальник узяв із собою дружину, а п’ятирічного сина залишив на опіку дядькові. Коли хлопчику йшов восьмий рік, він вступив до монастиря святої Флавіани, швидко навчився читати і добре вивчив Святе Письмо. У 17 років прийняв чернечий постриг і виявив таку ревність у пості та молитвах, що був удостоєний дару чудотворення. Провівши десять років у обителі Флавіани, преподобний вирушив до Єрусалима, а звідти – в обитель преподобного Євфимія Великого. Але преподобний Євфимій направив святого Саву до старця Феоктиста, настоятеля монастиря, що знаходився поблизу. В тій обителі преподобний Сава був послушником до тридцятилітнього віку. Після смерті Феоктиста його наступник благословив Саву затворитися у печері. Лише в суботу святий приходив у обитель, брав участь у богослужінні та споживав їжу. Через деякий час преподобному дозволили зовсім не виходити із затвору, і святий Сава трудився так протягом 5 років.
Преподобний Євфимій уважно стежив за життям ченця і, бачачи, як він духовно зріс, став брати його з собою в пустелю біля Мертвого моря. Вони виходили 14 січня і перебували в ній до Вербної неділі. Коли преподобний Євфимій відійшов до Господа, святий Сава пішов із Лаври й оселився в печері поблизу обителі преподобного Герасима Йорданського. Через кілька років до Сави почали збиратися учні – всі, хто хотів чернечого життя. Так виникла Велика Лавра. За вказівкою з Неба (через вогненний стовп) ченці влаштували в печері церкву. Преподобний Сава заснував ще кілька обителей. Багато чудес були явлені за молитвами преподобного Сави: серед Лаври забило джерело, під час посухи пролився рясний дощ, відбувалися зцілення хворих і біснуватих. Преподобний Сава відомий також тим, що написав перший статут церковних служб, так званий “Єрусалимський”, прийнятий усіма палестинськими монастирями. Святий мирно відійшов до Бога в 532 році.
В українській звичаєвій культурі дні великомучениці Варвари та преподобного Сави вшановувалися своєрідно. На Варвари жінкам бажано було зайнятися вишиванням, адже вважалося, що великомучениця була майстринею у цій справі. На Сави рукодільниці збиралися для роботи в гурти, бо прийшла пора “і савити, і варварити, і куделю кучматити”. Обидва дні називали Миколиними святами.

Підготувала
Вікторія КОРНЄВА.