ЯКОСЬ у розмові з журналістами Василь Миколайович Вертелецький сказав: “Люблю, коли душа відкрита”. Він був простим у спілкуванні з друзями, у стосунках з підлеглими; але не простакуватим. Очолюючи банківські структури різного рівня, Державну податкову адміністрацію в Полтавській області, він вирішував зовсім не прості справи. Своєю відкритістю, доброзичливістю, толерантністю і в той же час твердістю характеру й оригінальністю управлінських рішень Василь Миколайович, здавалося б, випереджав час. Насправді ж він повертав добрі традиції свого рідного народу, засмальцьовані всякого роду висуванцями й кар’єристами.
Василь Вертелецький гордився, що він – українець. Всіляко це підкреслював – своїм нелукавим і принциповим характером, іскрометним гумором, непідробною любов’ю до народної пісні, кулінарними уподобаннями.  Невибагливий у побуті й шляхетний у ділах, вчинках, зовнішності. Таким і запам’ятається назавжди.
Минає сорок днів, як не стало Василя Миколайовича Вертелецького. На скорботному прощанні з ним колишній посадовець генеральського чину, вклоняючись світлій пам’яті покійного, пригадав епізод зі своєї біографії: сталося так, що з високої посади йому довелося йти не з власної волі; від опального генерала відвернулися люди, які ще вчора нав’язувалися йому в друзі, побоювалися брати на роботу, “кабы чего не вышло”, недавні колеги у високих кабінетах, і лише не вельми то й знайомий банкір Василь Вертелецький наперекір нашіптуванням “доброзичливців”, відвертим негативним рекомендаціям чинних високопосадовців запропонував роботу. Таких чи подібних штрихів у біографії Василя Вертелецького було безліч. Вони й складають портрет людини, яка не боялася йти проти течії, відстоювати свою точку зору, робила свою справу на найвищому рівні.
Народився у лохвицькому селі, ріс без батька, мати-колгоспниця, мов та чаєчка при дорозі, билася-побивалася, доброї долі у Бога синові вимолювала, з усіх сил прагнула дати йому освіту. Протягом усього життя він зберіг найніжніше почуття до мами, гордився своєю родиною. “Жінка, єдина… Живемо вже більше тридцяти років разом. Дві доньки…” – так, на перший погляд, скупо, а насправді образно і змістовно розповідав Василь Вертелецький сім років тому журналістам про свою сім’ю. Його сутністю були синівська вірність і вірність обов’язку – перед рідним краєм, у якім народився, справою життя, друзями… Все це не зникає безслідно, не розчиняється в часі й просторі. Бо такі життєві істини вічні. Як і пам’ять про людину, яка їх сповідувала й утверджувала. До цього славного козацького полку лицарів духу належав, ні – належить Василь Вертелецький. Його світла душа лине уже засвітами. Нехай Господь прийме її у Царстві Небеснім. Вічна пам’ять Вам, наш незабутній
Василю Миколайовичу.

Рідні, друзі, колеги.