Льотчиком, космонавтом чи капітаном далекого плавання малий Сашко стати не мріяв. Навпаки, його вабили сільські простори, зачаровано спостерігав, як просинається і парує весною земля, як жнивним ланом із-за обрію велично випливає степовий корабель, як золотим потоком ллється зерно з бункера комбайна. У кабіні батькового трактора хлопчина й виріс, сердився і плакав, коли з якихось причин тато, досвідчений механізатор, не міг взяти його із собою. Щоліта, починаючи з п’ятого класу, працював у місцевому балясненському колгоспі – пас телят, корів, з сьомого – вже самостійно кермував трактором. Микола Михайлович Криворучко, тямущий бригадир тракторної бригади, добре розбирався в людях, бачив, що з хлопця буде толк, тож усіляко його підтримував. Тому й плани на майбутнє в Олександра Гавриленка були реальні, земні: стати агрономом, серцем і душею відчувати землю, знати закони розвитку всього живого. Після школи сів на трактор, але рідний дядько, який працював заступником директора Хорольського радгоспу-технікуму механізації сільського господарства, переконав, що кращого навчального закладу, ніж цей, для здобуття професії годі й шукати. Закінчив технікум з червоним дипломом, здобувши спеціальність електромеханіка.
1991 рік став для Олександра Гавриленка знаковим: одружився з місцевою красунею Іриною Білоус, наступного після весілля дня повіз документи до Харківського інституту механізації й електрифікації сільського господарства і… потрапив прямісінько на екзамен. Знання хлопця виявилися хорошими, тож став студентом цього вишу, дружина ж вступила до Полтавського педінституту. 1990-ті роки – часи непевні: відбувалися приватизація, яку люди частіше називали “прихватизацією”, падіння виробництва, зубожіння населення. Рушився звичний спосіб життя, поступово здавали свої позиції потужні колгоспи. Тож, закінчуючи навчання, твердо вирішив стати фермером і самостійно господарювати на землі, застосовуючи здобуті знання й уміння. В успіх нової для села справи не вірив практично ніхто, крім самого Олександра Гавриленка та його родини. Пізніше про нелегкий час становлення чоловіка як господаря на рідній землі Ірина Гавриленко напише вірш:
…Гордовиті погляди, недовіра, сміх
І розмови пошепки: “Не такий, як всі”.
Не такий розумний, не такий міцний,
Не потягне плуга – виросте полин.
Не зуміє ради дати – неминучий
крах,
За душею пусто, свита у дірках.
Але сила духу й віра в себе допомогли подолати недовіру, розпач і обман, новостворене фермерське господарство поступово ставало на ноги й міцніло. Омріяну агрономію опановував самотужки, читаючи науково-популярну літературу, відвідуючи семінари. Спочатку було дуже важко, техніку довелося позичати в колег-фермерів. Нині в користуванні ФГ “Ворскла” – близько 400 гектарів землі (а починали з десяти!), яку обробляють чотирма новими МТЗ, мають добротний комбайн імпортного виробництва, усю причіпну техніку. Сіють тільки високопродуктивні культури. Так, урожайність пшениці сорту Богдана Устимівської дослідної станції становить 54 центнери з гектара, ячмінь Парнас дав по 40 центнерів з гектара. Насіння кукурудзи закуповують у фірми “Піонер”, соняшнику – в “Сингенти”, їхня урожайність склала відповідно 100 і 45 центнерів з гектара. У господарстві стежать за новітніми технологіями, вкладають у землю все, що належить: добрива, засоби захисту, лікування. А головне – серце й душу.
Олександр Гавриленко з повагою говорить про своїх працівників, які допомагають вирощувати стабільні врожаї. Близько десяти років у господарстві трудиться Микола Семко, краще за нього посіяти зернові й прополоти їх, не пошкодивши рослин, не може ніхто. Водієм прийшов у фермерське господарство Володимир Воронянський, за час роботи досконало вивчив комбайн, зарекомендував себе висококваліфікованим спеціалістом. Поряд з ним ось уже три роки працює і його син Сергій. Тракторну справу хлопець опанував у міжшкільному навчально-виробничому комбінаті, практичних навиків у нього не було, а тепер і кукурудзу, й соняшник вміє прополоти, а справа ця непроста. Олександр Мороз трудиться трактористом, відповідає за обробіток полів пестицидами. Микола Кабика – охоронець у ФГ “Ворскла”, добре виконує свої обов’язки. А крім того, завдяки його старанням територія господарста чиста, прибрана, він посіяв і доглядає квіти, порається в саду. На похвалу заслуговують і механізатори Володимир Мандрика, Сергій Яковенко, охоронці Віктор Воронянський, Іван Бабідорич. Олександр Гавриленко сам із задоволенням сідає за кермо трактора і комбайна, а ще відчутно допомагають сини: старший, Іван, який закінчив четвертий курс факультету механізації Полтавської державної аграрної академії, і Сергій, котрий мріє стати агрономом і разом із родиною вже висококваліфікованим фахівцем працювати на землі.
У грудні ФГ “Ворскла” виповниться двадцять років, кругла дата – привід для підбиття підсумків. У рейтингу фермерських господарств району “Ворскла” займає першу сходинку, відчутна її допомога й соціальній сфері Балясного. Сімдесят орендодавців трьох сільських рад – Балясненської, Петро-Давидівської й Орданівської – довірили Гавриленкам свої земельні паї, отримують за це пристойні розрахунки – 4,5 відсотка від грошової оцінки землі. Причому продукція тут недорога: торік вартість тонни зерна сягала двох тисяч гривень, а в рахунок паю його давали по півтори тисячі гривень. Крім того, пайовикам безкоштовно обробляють по п’ятдесят соток городу – оранка, культивація, посів, а пенсіонерам – і молотьба.
“Коли любиш свою роботу, вона дає і моральне задоволення, і повну віддачу”, – підсумовує нашу розмову Олександр Миколайович Гавриленко. В очолюваному ним фермерському господарстві намагаються йти в ногу з часом, бути конкурентоспроможними у колі потужних агропромислових холдингів, належним чином дбають про землю. І вона сповна віддячує добрим господарям.

Валентина ДІДЕНКО
Журналіст