Днями виповнюється сорок років, відколи мотобольний клуб “Вимпел” (Полтава) виборов Кубок та звання чемпіона СРСР. На жаль, минули ті славні часи, коли найкращі мотоболісти країни радували своїх численних прихильників гучними перемогами, яскравою грою й забитими м’ячами.
Згадаймо, що наше місто було столицею мотоболу. Побудований у 70-ті роки минулого століття спорткомплекс у Полтаві, де відбувалися змагання з мотоболу, спідвею, картингу і футболу, був на той час одним із кращих у Радянському Союзі.  На матчі збиралися по 15–20 тисяч глядачів. Сплинув час. Так сталося, що немає вже нашої команди, а від мототреку майже нічого не залишилося. Зосталися тільки приємні спогади, слава й ностальгія. Але є ще люди, які живуть не тільки цими далекими спогадами, а й сповнені віри і рішучості все ж таки відродити цей видовищний вид спорту в Полтаві, створити нову команду і знову перемагати на мотобольному полі. Це, зокрема, ветеран полтавського мотоболу, заслужений працівник фізичної культури і спорту України Валерій Карандін та голова    громадської організа- ції “Мотобольний клуб “Полтава” Володимир Гончаренко. З ними ми і зустрілися напередодні ювілею, щоб дізнатися, як же вони і з ким намагаються повернути до Полтави мотобол.
– Валерію Мусійовичу, на Вашу думку, чому все ж таки наша команда “Вимпел” зникла?
– Життя, звичайно, змінюється. Так склалося, будемо відвертими, що мотобол – це гра не столичних команд. Представлені команди з невеликих міст. Але вся Європа як грала, так і грає в мотобол. Згадаймо, що проводилися чемпіонати Європи і в Хоролі, й у Кременчуці, і в Полтаві. Мотобол – це гра окремої частини суспільства. Але мотобол – це необхідність, тому що одна з проблем, яка вирішується, коли людина займається мотоболом, це – фаховість.
– Володимире Миколайовичу, коли був створений мотобольний клуб “Полтава”, і яка його мета?
– Клуб створено у 2007 році, коли “Вимпел” збанкротував, й було вирішено створити клуб “Полтава”. Його засновниками стали відомі спортсмени, які грали у “Вимпелі”, – Мороховець, Оніпко, Проскура, – а також молодь та представники громадськості. Останній успіх “Вимпела” був у 2005 році, команда тоді стала чемпіоном України. І ось згодом вона припинила своє існування. Нам тоді обіцяли допомогти навіть на рівні облдержадміністрації, але вирішити нічого, на жаль, не вдалося. Мототрек занепав, став нікому не потрібним. Товариство, якому його передали на баланс, самоусунулося від вирішення проблем. Але спортсмени не пішли з клубу, хоча бази як такої практично немає. Мотоболісти підтримують спортивну форму, тренуючись у Розсошенцях. Наш колектив продовжує вірити в те, що мотобол у Полтаві відродиться, що з’являться інвестиції, буде нова техніка, й люди знову ходитимуть на мотобол. І що наш клуб “Полтава” стане повноцінним, братиме участь у чемпіонаті України й міжнародних змаганнях.
– Які зрушення у відродженні мотоболу в Полтаві вже відбулися, і як влада ставиться до цієї проблеми?
Валерій Карандін: – Доля відродження мототреку цікавить громадськість із 2000 року. Облдержадміністрація, обласна рада готові нам допомогти. Є бажання прийняти мототрек на баланс обласної ради. Сьогодні позиція ТСОУ, яке стало правовласником мототреку, у вирішенні цього питання співпадає з позицією обласної влади. Сільська рада, на території якої розташований мототрек, готова разом із нами співпрацювати. Районна рада теж готова взяти участь у відновленні спортивної споруди. Ми вдячні всім і сподіваємося, що спільними зусиллями вирішимо ці питання.
У зв’язку з 40-річним ювілеєм перемоги “Вимпела” ми хочемо провести зустріч колишніх гравців команди, мотоболістів, які й зараз готові грати, вболівальників, усіх, кому не байдужа доля цього захоплюючого виду спорту. Нам треба об’єднатися навколо нашої ідеї і нашого завдання – давайте повернемо мототрек глядачам. Вони цього хочуть. Мототрек свого часу і було побудовано саме на численні прохання полтавців. Потенціал спортсменів живий. Ми зможемо зробити все необхідне, щоб цим видом спорту займалися діти, щоб була мотобольна команда, щоб вона радувала своїх уболівальників. І обов’язково – щоб ми пам’ятали нашу славну історію. Мотобол у Полтаві почав розвиватися в 60-х роках минулого століття. В 1960 році полтавська команда вперше взяла участь у чемпіонаті країни. Але з приходом визначного керівника – Анатолія Ковгана, який був учителем всього мотоболу Радянського Союзу, – цей вид спорту був поставлений на найвищий рівень. Створена школа мотоболу, яка і сьогодні приносить хороші результати в багатьох країнах. Наші вихованці грають у всіх командах України, у Росії, мають успіхи, яких інші спортсмени не досягали. Це насамперед – Геннадій Миць.
Але спочатку був Валерій Кудінов. Його знають всі. Йому аплодували стоячи всі глядачі на матчах. Його рекорд так ніхто і не перевершив. Він забив 128(!!!) м’ячів за сезон. На жаль, його немає вже з нами. Його партнер – Юрій Алексенський – це також легенда нашого мотоболу. Я сподіваюся, що вболівальники поспілкуються з ним на нашій зустрічі. Людина, яка стільки зробила для полтавського мотоболу, також його колега, – Віталій Захаров. Він був і тренером команди, і гравцем збірної Радянського Союзу. Його, на жаль, немає вже з нами. Тому я впевнений, що зустріч вболівальників з ветеранами полтавського мотоболу, яка відбудеться 5 жовтня у приміщенні районного Будинку культури у селі Щербані, буде цікавою, щирою і відвертою. Прийдуть усі, хто брав участь у матчах, перемоги в яких дозволили “Вимпелу” стати чемпіоном у 1973 році. Початок – о 15-й годині. Запрошуємо усіх бажаючих. Усі отримають пам’ятні сувеніри періоду “Вимпел–чемпіон”, згадаємо тих, хто приніс славу полтавському мотоболу. І не тільки полтавському, а й українському, і радянському…
– Зараз мотобол повернувся у Стовбину Долину, продовжує жити у Вишняках. Чому, на Вашу думку, саме Полтавщина така багата на мотобольні таланти?
Володимир Гончаренко: – Полтавська школа завжди була найкраща і перспективна. І, звичайно, багата на таланти. Можна також ще згадати Івана Костюка та Володимира Бойка, які зараз виступають в “Антрациті” з Донецької області. У Вознесенську грає воротар із Хорола Деменський. У відродженні команди у Стовбиній Долині допомогу надали Володимир Калінін, Валерій Мороховець, Геннадій Миць. Якщо мотобол повернеться в Полтаву, то до нашої команди приєднаються і молодші спортсмени, майстри спорту і майстри міжнародного класу. Буде кому грати. У нас вийде поєднання неоціненного досвіду старшого покоління, виваженості середнього і завзяття молодшого покоління. Раніше, коли людина грала в 36 років, вважалося, що це – ветеран, а зараз у 50 грають, і це нормально. А спортсмен Володимир Даниляк, якому виповнюється 60 років, занесений в Книгу рекордів України.
– А молодь зараз хоче грати в мотобол?
Валерій Карандін: – Кожен хлопець мріє сісти за кермо автомобіля чи мотоцикла. Дітям справді це цікаво. Тому і змагання починаються з п’яти років у деяких країнах світу. В нас – з дев’яти років. Тут і соціальний аспект важливий. Ми ж знаємо, скільки дітей зараз гине на автошляхах, перебуваючи на мотоциклі чи мопеді. А чому? Вони не можуть навчитися правильно керувати своїм транспортним засобом. Цьому майже ніде не навчають. Це ще один із факторів, який підтверджує те, що нам треба створити умови для навчання дітей, аби згодом вони безпечно почували себе на дорогах.
Володимир Гончаренко: – Були часи, коли у нас була дитяча спортивна школа, де займалося дуже багато молоді. Зараз – суцільна комп’ютеризація. Біля комп’ютера, можливо, і цікавіше, але і зараз є чимало дітей, яким цікаво оволодівати спортивним мотоциклом, вправно на ньому тримати м’яч. Дуже важливо, щоб діти бачили наживо, як грають у мотобол. Без цього справжню зацікавленість викликати важко. Ми пропагуємо надзвичайно видовищний, швидкий, захоплюючий і технічний вид спорту. Він навіть динамічніший, ніж футбол. Якщо все це відродити, охочих грати у мотобол буде ще більше. Хоча і зараз при мотобольному клубі “Полтава” діє дитяча спортивна школа. Хай прийдуть хоча б 50 дітей, з них хоча б кілька майстрів спорту виростуть, це буде велика справа. Вісім чоловік – це мотобольна команда, яка може брати участь у змаганнях.
Валерій Карандін: – Ми ще раз запрошуємо усіх бажаючих на нашу зустріч з нагоди 40-річчя чемпіонства полтавського “Вимпела” з ветеранами команди. Вона відбудеться 5 жовтня. Програмою заплановано: о 12-й годині в актовій залі товариства сприяння обороні України (ТСОУ, Полтава, вул. Сінна, 7) – прес-конференція для представників ЗМІ, потім відбудеться зустріч з уболівальниками (о 15.00 – с. Щербані, районний Будинок культури). Це поруч із Полтавою, але буде й автобус, що зможе бажаючих туди відвезти. Також запланована екскурсія на мототрек, щоб усі змогли побачити, в якому стані він зараз перебуває, і намітити фронт першочергових робіт з його відродження. Будь ласка, запрошуємо усіх, хто пам’ятає “Вимпел”, хто хоче з ним познайомитися, хто любить мотобол. Чекаємо на вас!
Мотобол чекає на вашу підтримку, він не вмер. Полтава варта того, щоб знову мати свою команду, найкращу в Україні і, можливо, в Європі. І – щоб захоплюючі поєдинки відбувалися на чудовому мототреку, принаймні як колись.
“Вимпел” – чемпіон !!!
Ось що писала “Зоря Полтавщини” свого часу:
У Полтаві відкрито новий мототрек
Перефразувавши відомий вислів, можна твердити, що минулої неділі всі дороги в Полтаві вели на мототрек… Справді – переповнені рейсові тролейбуси, автобуси-експреси і просто сотні пішоходів, яких не лякала чимала відстань, рухались в середині дня до нового спортивно-технічного комплексу, на якому повинно було відбутись свято з нагоди його відкриття.
Чудовий подарунок одержали полтавчани напередодні 27-х роковин з дня визволення рідного міста від німецько-фашистських загарбників. Наша газета вже наводила основні дані, якими характеризується цей спортивний комплекс, спроектований на громадських засадах працівниками Полтавського філіалу державного проектного інституту “Укрмістобудпроект”. Мототрек у Полтаві включає в себе мотобольне поле і гареву доріжку. Це найбільша подібна споруда в Україні. Цікаво, між іншим, що в Радянському Союзі є подібні комплекси з такою ж кількістю місць для глядачів у Черкеську і Омську, але там дренажовані лише гоночні доріжки. Ось чому полтавський мототрек по праву може вважатись одним з кращих у нашій країні, він придатний для проведення республіканських, всесоюзних і міжнародних змагань з мотоболу, гаревих мотогонок, льодових мотогонок і змагань картингістів.
Трибуни мототреку, як і слід було сподіватись, переповнені вщерть. За “найобережнішими” підрахунками, сюди на свято прийшло не менше двадцяти тисяч полтавців.
Програма свята починається мотобольними змаганнями, що проходили за скороченою системою. Кременчуцький “Дніпро” зустрівся з хорольським “Супутником”, а господар – полтавський “Вимпел” – з харківською “Чайкою”.
Фінальна зустріч “Вимпела” і “Супутника” проходила при явній перевазі полтавців. Вже на перших хвилинах гри господарі не залишили хорольцям ніяких надій на перемогу. На початку знову ж Іван Булавацький відкрив рахунок, а потім двічі послав м’яч у сітку воріт Юрій Васильченко. Отже – 3:0.
Захоплення присутніх викликали показові виступи гонщиків по гаревій доріжці – цей вид змагання називають спідвеєм – неодноразових призерів міжнародних змагань, чемпіонів України, майстрів і кандидатів у майстри спорту Віктора Трофімова, Костянтина Кришталя, Миколи Хоминчука і Геннадія Примаченка, які прибули з Рівного у Полтаву на відкриття мототреку. Ці гонки полтавчани бачать вперше. І шалена швидкість, круті повороти на віражах, сміливість і спритність водіїв мотоциклів надовго запам’ятаються учасникам спортивного свята.
На закінчення свою майстерність продемонстрували полтавські мотоциклісти. Кандидати в майстри спорту Віктор Гусятник, Юрій Гонтовий, Анатолій Потреба і першорозрядник Анатолій Фурман здійснювали на мотоциклах стрибки з трампліна.
В. Майорчик.
(“Зоря Полтавщини”.                                                       № 222 від 22 вересня 1970 року).

Володимир ГОЛУБНИЧИЙ
Журналіст