Учора, 12 серпня, виповнилося 80 років українському хоровому диригентові, педагогу, композиторові, фольклористу, дослідникові й аранжувальнику українських народних пісень, авторові понад ста публікацій (наукових статей, навчальних посібників, збірників пісень), а також  аранжувань, навчальних і концертних програм, відео- та аудіо-записів, заслуженому працівникові культури України, заслуженому діячеві мистецтв України, відмінникові освіти, професору, завідувачеві кафедри музики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, засновнику й керівникові українського народного хору “Калина” Григорію Семеновичу Левченкові.
З віншувальним словом сьогодні через нашу газету до нього звертаються видатні полтавці.
А починалося все так…
Іван ЗЯЗЮН, директор інституту педагогічної освіти дорослих НАПН України, академік Академії педагогічних наук України, доктор філософських наук, професор, колишній ректор Полтавського педагогічного інституту імені В. Г. Короленка
Моя зустріч із професором Григорієм Семеновичем Левченком була не випадковою, ба навіть гарно мною продуманою й спланованою. Адже ми обидва маємо в серці любов до України, до її культури, хорового мистецтва, незбагненності й чарівності українських пісень, що вбирають у себе віковічну мудрість нашого народу, відображаючи його національний характер, незламний дух й оповідаючи про його героїчну історію, славних його синів та дочок. Ми обоє живемо українською піснею, насолоджуємося її звучанням, любимо співати, переживаючи разом із її героями їхні почуття і думи, виливаючи у ній і свої емоції та душу.
Саме тому я ініціював створення і став першим учасником та найпалкішим прихильником інститутського народного хору “Калина”, яким залишаюся й до цього часу. А починалося все так. 5 березня 1978 року викладачі-чоловіки інституту отримали запрошення з’явитися до актового залу інституту о 14-й годині, після закінчення занять, на зустріч із ректором. Виходжу з кабінету – попереду гурт викладачів, прямують до зали. Прислухаюсь до розмови.
– Чули, Зязюн по 5 крб збиратиме для інститутського жіночого банкету.
– Здурів чи що? П’янки ж заборонені. А де ж його гроші взяти? Позич, Петре.
– А може, обійдеться, може, щось із будівництвом знову затіяв? Хіба його ініціативи передбачиш?..
Понад 90 викладачів очікували чергової витівки ректора. Але на таку ніхто не сподівався. Після привітання звертаюся до колег:
– Ідучи до зали, підслухав розмову. Відверто скажу, що грошей не збиратиму, у будівництво вас не втягуватиму. Але моя пропозиція пов’язана з жіночим святом 8 Березня наступного року. Ми візьмемо з вами участь у концерті, присвяченому нашим жінкам. В інституті створюється український народний хор “Калина”. Зараз спробуємо свої вокальні можливості. Григорію Семеновичу, запрошую вас на сцену.
У мертвій тиші зали кроки маестро майбутнього народного хору відлунювали особливо виразно і грізно.
– Чого замовкли, як наш радіовузол? Першим співатиму я.
І ректор почав першим випробування. Висновок: придатний. Із 90 викладачів відібрано у хор було лише 16. Ті, що не виявляли схильностей, пробкою вилітали із зали, радіючи з помилування, а ті, що мали талант, понуро примостилися в закутку, очікуючи остаточного рішення вищого інститутського начальника.
– Ось що, хлопці, – звернувся я до “рекрутів”. – У кожного з вас на думці, як відкараскатися від несподіваної обтяжливості, яка так раптово звалилася на вас. Нікому ніяких поблажок не буде. На всіх репетиціях із вами працюватиму і я. Невже у вас вистачить сміливості сказати, що я вільніший від кожного з вас для такої справи? Не вистачить! А щоб ваші дружини, ваші матері знали, де ви перебуватимете щовівторка і щоп’ятниці з 18-ї до 20-ї, вручаю вам офіційний ректорський документ. Ось його зразок на ректорському бланку: “Герасименко Михайло Олексійович, маючи природні обдарування до співу, зараховується учасником інститутського народного хору “Калина”. Дні занять: вівторок, четвер і п’ятниця, з 18-ї до 20-ї години. Про неможливість бути на репетиції повідомляйте мене особисто. Ректор”. На перших порах я взяв на себе обов’язки старости на превелику радість маестро.
Через два дні після відбору до хору дівчат-студенток на всіх факультетах інституту розпочалися репетиції “Калини”. Паралельно відбувався набір до оркестрової групи. Із художнім керівником хору домовлено, що ми відразу готуємо півторагодинну самостійну програму, дбаємо про ескізи костюмів, звернувшись із пропозицією до художника Євгена Путрі, закуповуємо матеріал для костюмів і замовляємо їх пошиття на одному з полтавських підприємств.
І закипіла робота навколо нашої великої в майбутньому радості й гордості, яку завжди надихала і зараз надихає “Калина”.
До першого виступу були пошиті прекрасні костюми. Багато зусиль для здійснення творчого задуму художника доклала викладач філологічного факультету М. О. Нещадіна. Деякі матеріали для них діставали аж у Тбілісі. Упродовж 35 років ці високохудожнього рівня костюми є не лише окрасою колективу, а і його своєрідною емблемою. Красиво оформили спеціально для першого концерту друкарським способом видану програму. І, звичайно ж, неперевершені враження від першого концерту. Зала переповнена. Я зі сцени спостерігаю за глядацькою залою. Тут багато гостей, серед яких і перший секретар обкому партії Ф. Т. Моргун, наші викладачі й студенти. Розповідати про виконавство “Калини” неможливо, її треба слухати… Море оплесків після кожного виступу. І шквал овацій після закінчення…
Без перебільшення можу сказати, що “Калина” – це апогей творчих досягнень Полтавського педінституту. І якби я більше нічого не зробив у своєму житті, я все одно б знав, що прожив його не даремно.
І ще одне незабутнє враження. 1985 рік, щойно збудоване Співоче поле Марусі Чурай у наймальовничішому куточку Полтави. Десятитисячний хор із хорових колективів України. Диригує заслужений діяч мистецтв України Григорій Левченко. У моїй душі піднесеність та гордість за мій народ, за мою Україну – таку щедру на чисте золото людського таланту.
Вітаючи Вас, пане маестро, зі славним ювілеєм, бажаю невичерпної творчої енергії, козацького здоров’я, калинового цвіту в душі й орлиного лету Вашій пісні!
Пісенна душа Полтавщини
Іван МОМОТ, голова Полтавської обласної ради
Про сучасників, які народилися на Полтавщині й своїм талантом прославляють наш край, говорити завжди приємно. І все ж постать Григорія Левченка у цьому ряду – особлива. Музикант, фольклорист, композитор, поет-пісняр, педагог, наставник, науковець, заслужений діяч мистецтв України, професор – уже сам цей перелік офіційних титулів свідчить про непересічність і багатогранність особистості Левченка.
Внесок видатного митця у розвиток культури й освіти Полтавського краю важко переоцінити. Передовсім його діяльність присвячена збереженню народної пісенної спадщини, розвитку українського музичного мистецтва, естетичному та національно-патріотичному вихованню молоді.
Своєю наполегливістю, людяністю, подвижницькою діяльністю митець заслужив авторитет, довіру і велику любов полтавської громади.
Справжньою перлиною творчої спадщини Г. С. Левченка є заснований ним український народний хор “Калина”. Майже 35 років цей колектив представляє Полтавщину в Україні та за кордоном, пропагуючи українське народнопісенне мистецтво, утверджуючи позитивний імідж нашої держави у світі. З легкої руки маестро полтавські голоси полонили мільйони слухачів, знайшли своїх вірних поціновувачів далеко за рубежем.
Григорій Левченко виховав цілу когорту освітян нового покоління, кожному з яких передав неоціненний скарб високої освіченості та духовності, любові й розуміння народної пісні. Він вибудував духовний храм, де сотні вихованців пізнали істину пісенної душі Полтавщини.
Свій ювілейний День народження Григорій Левченко зустрічає сповнений планів і задумів. Щиро бажаю нових звершень, нехай ще багато років щедро і потужно звучить пісня, виплекана митцем!
Несе “даровану йому іскру Божу з гідністю і лицарською одвагою”
Микола СТЕПАНЕНКО, ректор ПНПУ імені В. Г. Короленка, доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України
Великий музичний талант і висока культура в сув’язі з такими рисами вдачі, як безкомпромісність, одержимість, чесність, щирість, сформували унікальну постать Григорія Семеновича Левченка – хорового диригента, композитора, фольклориста, педагога, засновника й незмінного керівника українського народного хору “Калина”.
Доля ощедрила митця талантом і вмінням розуміти, тонко відчувати найсокровеннішу сутність традиційної народної культури, української пісні. Григорій Семенович володіє Господнім даром, унікальною здатністю представити музичний твір так, що закладені в ньому краса і духовність набувають найвищої концентрації, знаходять відгук на самому дні серць слухачів, виховують незрадливі почуття гордості за причетність до роду вкраїнського, праотчої землі.
Професор Левченко – людина рідкісної вдачі, кришталевої моральної обдарованості. Він навіть у світі розхитаних і розмитих понять честі та порядності ніколи не йшов на компроміси із совістю, вірно служив нашій культурі, пісні, традиції. Природжений ідеаліст плекав пісню, “щиру і неложну”, яка додавала світові краси, гармонії, благородності, душевного тепла і праведності. Майстер Божою милістю усвідомлював, що правічні й сьогоденні цінності, багатовіковий досвід, які передаються поколіннями, власне і творять культуру.
Мистецька та педагогічна діяльність Григорія Левченка гармонійно переплелися. Уже майже чотири десятиліття він керує в Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка народним хором “Калина”.
Григорій Семенович – особистість креативна, спрямована на експеримент, відкрита для нових ідей, для нього музика – вічний пошук, постійний рух уперед. Таких людей велика поетка сучасності Ліна Костенко називає Атлантами, бо вони “держать небо на плечах”, дарують своїм вихованцям високий лет. Мудрий митець Левченко вивів на широкі духовні овиди не одне покоління справжніх патріотів, які знають про велику відповідальність перед своїм Учителем і піснею вкраїнською. Його “калиняни” повсякчас пам’ятають, що саме вони є носіями неповторної української культури. І звучать співучі голоси – окраса рідної землі – у різних куточках світу, і шириться добро на землі…
Щире спасибі Вам, дорогий Григорію Семеновичу, за багатолітню плідну працю в Полтавському педагогічному. Усі короленківці поділяють Вашу думку про те, що рівень музичної культури найтонше, найрельєфніше відображає рівень суспільного й духовного розвою певного часу
і певного простору. Доземний Вам уклін, високодостойний професоре, за те, що споряджена Вами українська пісня наповнює святкові зали нашого храму науки під час урочистостей і гулко відлунює спорожнілими коридорами, коли залюбленці в народне мистецтво збираються на репетиції.
Рясна палітра пісенного репертуару хору “Калина” формує культуру пам’яті, популяризує справжні мистецькі цінності, духовно зміцнює душі наших студентів – “майбутніх інженерів людських душ”.
З безмежною вдячністю і теплими віншувальними словами звертаюся до Вас, Майстре, у цей урочистий день. Нехай доля буде привітною до Вас, життя тішить незабутніми миттєвостями та грає всіма кольорами веселки, а рідні, близькі й колеги створюють довкруги Вас ауру добра, поваги і взаєморозуміння. Нехай іще багато чудових мелодій подарує Ваше наповнене високою духовністю серце своїм вірним прихильникам і відданим слухачам.
З роси і води!
На многоліття!
Сівач на ниві прекрасного
Микола ЛЯПАНЕНКО, генеральний директор Полтавської державної телерадіокомпанії “Лтава”, заслужений журналіст України
Не даремно говорять, що пісня – це душа народу. В ній радість і смуток, щастя і горе землі, що породила своїх сівачів і хранителів. Які б вітри не віяли над їх просторами, які б громи не гриміли в небесах, Україна завжди співала. Співає і нині, хоч інколи жаль спонукає до плачу. А невмирущість нашої пісні, сила її духу полягає в тому, що живиться вона глибинними і чистими джерелами споконвічної народності.
Такі розмисли збуджує в душі кожного українця неповторний спів нашої улюбленої “Калини”. Повсякчас хочеться стати чистішим, світлішим і навіть сильнішим, коли слухаєш пісню, що через століття збуджує і доносить до нас героїчний дзвін підков. Сучасні електронники могли б пояснити це мультиплексуванням інформації, енергії, але ж і тоді постає питання про генератора такої енергії. Для мене особисто усі запитання зникають, коли бачу, як диригує народним хором наш земляк, видатний маестро Григорій Левченко. Аж ніяк не хочу применшити роль у заслугах “Калини” кожного з хористів, але мені дуже часто хочеться стати на місце одного з них і також заспівати. Безперечно, це при тій умові, що у мене буде змога дивитися на славного диригента і живитися тією енергією, яку він випромінює. Хоча, зрозуміло, що тут ми маємо справу не лише з енергією. Мені бачиться оригінальний, неповторний, Богом даний талант, освячений великою любов’ю
і примножений наполегливою працею. Саме в тому і є його непідробна цінність.
Без будь-якої йоти сумніву маю сміливість підтвердити, що народний хор “Калина”, виплеканий Григорієм Семеновичем Левченком, є одним із найдорожчих національних надбань у нашому краї. Тож відповідна ціна самому керівникові. Тож недаремно “Калиною” і “калинянами” щиро й емоційно захоплюється продвинута Європа, дивується увесь світ.
Коли співає “Калина”, я дуже часто по-українськи співчуваю окремим професіоналам, які, на мій погляд, ніколи не зможуть дорівнятися до висоти її духовного лету. А ще важливо й те, що всеплодющі зерна прекрасного, посіяні Григорієм Семеновичем в серця своїх підопічних, рясно проростають не тільки на Полтавщині, в Україні, а й далеко за межами рідної землі – всюди, де живуть і працюють випускники славного педагогічного університету із званням національного.
Радію, що “Калина” росте, омолоджується, а це означає, що й Україні жити і бути прекрасною. Заради цього й молюся, прошу Всевишньої любові та благодаті на сиву, мудру голову садівника і сівача прекрасного, Григорія Семеновича Левченка.

Підготувала Лідія ВІЦЕНЯ.

Редакція Всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини” приєднується до численних привітань на адресу Григорія Семеновича Левченка і зичить маестро зустріти ще не одну зорю успіху й творчої наснаги на калиновім мосту ріки життя.