Ігуменя Олімпіада, уродженка Кобеляцького повіту, пішла в монастир у 1893 році 18-річною, очолювала обитель із 1916-го до закриття у 1929 році. Розорення й закриття монастиря стало для неї важким випробуванням. Активісти-комсомольці не тільки нищили й забирали церковні цінності, вони обібрали навіть келії монахинь. Але мудра ігуменя зуміла вберегти чудотворний Козельщанський образ Божої Матері. Разом із сестрами обителі й архімандритом Олександром (Петровським) до 1932 року вона жила в скиту Обіток біля села Потоки під Кременчуком, але й це останнє монастирське пристановище було закрите владою. Після цього ігуменя оселилася у Полтаві в будинку љ141 по вул. Фрунзе й вела самотнє, замкнене життя. Але ненависникам Христа й цього було замало. У березні 1938 року вона була арештована органами НКВС. За словами очевидців, 63-річну монахиню жорстоко катували, на грудях вирізали хрест, але вона трималася з великою гідністю. Дух мучениці Христової кати не зламали. “Трійка” пред’явила їй і ще 40 священнослужителям звинувачення у антирадянській агітації, участі в антирадянській фашистській організації й засудила до розстрілу. За офіційною версією, вирок виконали 2 червня того ж року. Але ні місце розстрілу, ні місце поховання досі не відомі. Лише 22 червня 1990 року за рішенням прокуратури Полтавської області ігуменя Олімпіада ІІ була реабілітована.
2 червня цього року в Козельщанському монастирі відбулося її прославлення у сонмі мучеників.
А у серпні буде прославлено як святих 17 монахів Мгарського Свято-Преображенського чоловічого монастиря. Влітку 1919 року обитель над Сулою пережила велике потрясіння – її захопили червоноармійці більшовицького Антонівського полку. Притулком братії монастиря стали сараї, бо їхнє житло зайняли носії ідеї встановлення нового порядку, а задля кощунства більшовики розмістилися ще й у теплій церкві, що була під одним дахом з архієрейськими покоями. Там вони збиткувалися над святинями, влаштовували оргії. Через місяць, відступивши під натиском Добровольчої армії, за кілька днів Червона Армія зайняла монастир удруге. Знову почалися безчинства, пограбування, у монахів відібрали запаси продовольства, а в канун престольного свята монастиря Преображення Господнього, 18 серпня за н. ст., або 5 серпня за ст. ст., насельників зібрали нібито для того, щоб поставити “на котел”, насправді ж 24 монахам і настоятелю ігумену Амвросію оголосили, що вони арештовані за допомогу білогвардійцям. Вночі 19 серпня на пирятинському шляху за наказом комісара Бакая монахів розстріляли. Дехто з них чудом вижив, сімнадцятеро загинуло. Поховані мгарські мученики біля скитської церкви, над місцем їхнього поховання височить православний хрест.