Що б там не говорили, а в Україні теж можна заробляти гроші. Так, нещодавно в одному з номерів кременчуцької газети “Телеграф” прочитав, що у наддніпрянському місті зареєстрований 21-доларовий мільйонер. Це повідомлення змусило мене замислитися про започаткування власної справи. Нехай мільйона я не накопичу, але якусь копійчину таки зароблю – вистачить на життя.
Почав розмірковувати, до якої б справи руки прикласти. Багато різний ідей перебрав, але зрештою зупинився на землеробстві, бо працював свого часу в колгоспах, тож дещо знаю і вмію. Проте поміркував і зрозумів, що сам ось так, “з нуля”, не піднімусь – потрібен наставник, якщо хочете – вчитель, який уже пройшов нелегкий шлях становлення й може поділитися досвідом.
Кандидатуру бізнес-тренера довго не вибирав – одразу зупинився на своєму сусідові Миколі Миколайовичу Орлу, якого знаю із 1987 року. Він тоді очолював у Козельщині районне сільгоспуправління, і в пору його керівництва ферми були переповнені худобою, яка давала рекордні надої молока, рясно родили зернові, розвивалася сільська інфраструктура. Тож зателефонував йому, коротко пояснив, у чому річ. Він вислухав мене і призначив ранню зустріч “в офісі” – так Микола Миколайович називає свій яблуневий садок.
Наступного дня вранці, прийшовши до Миколи Орла, я застав його в будиночку, що знаходиться в саду. Внутрішнє оздоблення приміщення й справді нагадує офіс: обрахункові книги, спеціалізовані журнали, прилад для вимірювання вологи в зерні й… ліжко. Побачивши мій здивований погляд, господар із посмішкою сказав:
– Іноді, коли запрацююся, тут і ночую, так би мовити, на роботі. Бо найкраща та справа, яка зроблена вчасно. В саду зволікати не можна, бо залишишся без урожаю.
Ніколи не сидить Микола Орел, засновник фермерського господарства “Вільний селянин”, без діла. Зранку, коли я завітав до нього, він саме займався заготівлею так званого “козацького чаю”. Хтозна, може, саме з нього він черпає свою життєву енергію?.. Надибав цей життєдайний трав’яний збір Микола Миколайович випадково. Після закінчення у 1967 році Харківського сільськогосподарського інституту молодий спеціаліст Микола Орел отримав направлення на роботу в Полтавську область, у Козельщину. Що ж, поїхав… Влаштувався працювати агрохіміком. Одного разу він зайшов у місцеву аптеку, і провізор Людмила Гачуріна, Миколина землячка, яка там працювала, запропонувала спробувати “козацький чай”. Виготовляти той цілющий збір почала Лубенська дослідна станція, й він одразу здобув популярність.
Через деякий час станція припинила постачати в аптеку трав’яний збір, і знайома провізор якось дорікнула своєму земляку, мовляв, їздиш по району і не можеш назбирати трав. Вона ж і поділилася з Миколою Орлом рецептом “козацького чаю”, що складався із 20 цілющих рослин, серед яких – м’ята, звіробій, чебрець, ромашка. Отак і з’явився на світ “козацький чай від Миколи Орла”, яким смакували не лише в Козельщині, а й навіть і в Тюмені, де живе однокашник Миколи Миколайовича, і на підводному човні…
Чим тільки Микола Орел не займався у своєму житті! І помідори вирощував, і моркву, й буряки, й цибулю – треба ж було якось виживати після розвалу колгоспної системи. Отак і став колишній агрохімік Микола Орел фермером – заснував своє фермерське господарство із промовистою назвою “Вільний селянин”.
Садок у господаря з’явився пізніше, до речі, із легкої руки сина Дмитра. “Батьку, давай посадимо садок. Ти навчиш мене його доглядати”, – запропонував він.
І батько погодився закласти яблуневий сад – не для себе, для дітей, онуків. Не все давалося просто, бо праця на землі ніколи не була простою. Чотири роки Микола Миколайович леліяв свої молоді яблуньки й грушки, пестив їх, неначе дітей. Але знайшлися “добрі люди”, повиривали саджанці з коренями. Довелося все починати з початку, але Микола Орел не здавався, садив і садив деревця…
Нині в його саду – майже дві тисячі плодових дерев, переважно яблук, але є й персики. А ще є ділянка, засаджена ягодами-вітамінами!..
До всього, за що береться, чим займається, фермер Микола Орел підходить по-науковому. Ось і пшеницю збирає лише після того, як власноруч визначить процент вологості в ній. Прийшовши на поле, де пшениця вже гнула стиглий колос додолу, він узяв зразки і перевірив їх. Відсоток вологості виявився 17,4.
– Норма вмісту вологості – 14 відсотків. Починати молотити можна вже хоч завтра, – розмірковує Микола Орел, – проте доведеться просушувати надто вологе зерно, а це – додаткові витрати. Інший варіант – залишити хліб у полі ще на кілька днів, але може задощити…
Ось такі складні рішення, від яких залежить урожай і його якість, доводиться селянинові приймати мало не щодня. Для цього потрібні неабиякий досвід, а ще – мудрість. Фермер цього разу вирішив не поспішати з молотьбою і не прогадав, як і з садом: тепер він віддячує стабільними щедрими врожаями господареві, який свого часу кланявся кожному деревцю, підв’язуючи його, щоб не зламав вітер, поливаючи й підживлюючи.
Але не лише фруктові дерева плекає Микола Миколайович. На балконі в нього підростає кілька саджанців кедра. І їх він пестить, неначе малих дітей. Але не тому, що очікує від них віддачі – довго б довелося чекати, адже плодоносити сибірська сосна починає у віці 50 років, а то й пізніше. Микола Миколайович переконаний, що на землі будь-якого родинного обійстя повинен зростати кедр-довгожитель як символ єднання і зв’язку поколінь.
Що ж, і справді в світі, де так багато самотніх людей, і навіть серед тих, хто має родини, треба робити все, аби налагодити і зміцнити родинні зв’язки, і посаджене віковічне дерево, яке доглядатимуть внуки і правнуки, – не найгірший варіант. Але те, що найбільше поєднує нас, українців, – любов до землі-матері. Це вона виховує почуття відповідальності, вчить нас одвічному принципу сіяння і жнив. Тож коли сіємо добро, обов’язково зберемо через деякий час любов, а сіємо вчинок, пожнемо характер. Інакше й бути не може.

Олександр СИНЯГІВСЬКИЙ
Журналіст