В Україні цими днями тривають урочистості, присвячені   140-річчю від дня народження В.Г.Кричевського, адже минулого року Верховна Рада України постановила на державному рівні відзначити цю дату, а Міністерство культури створило оргкомітет для проведення свят. Одне із них відбулося наприкінці минулого тижня в Опішні – і безперечно, що стало воно не просто центральним серед усіх урочистостей, а найвеличнішим, найпоетичнішим, знаковим для всієї України. Святом, до того ж, міжнародним. Тут щойно засновано Музей мистецької родини Кричевських, і він приймав своїх перших поважних гостей.

140-й річниці з дня народження видатного українського архітектора, маляра, графіка, сценографа, мистецтвознавця, педагога, колекціонера, фундатора стилю українського модерну в архітектурі, першого художника українського кіно, одного із засновників Української академії мистецтв, автора дизайну національного герба України "Тризуб", почесного члена Вільної української академії наук у США, академіка, професора, доктора мистецтвознавства, заслуженого діяча мистецтв України Василя Григоровича Кричевського була присвячена урочиста Академія, проведена в цьому музеї. А до всього – саме того дня зустрічав своє 60-річчя його онук Василь Лінде-Кричевський – кераміст, майстер декоративно-   ужиткового мистецтва, котрий мешкає в місті Бунвіль (США), та правнук Василь Лінде-Дункан –  дизайнер, нині студент архітектурного факультету Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. Обидва, батько й син, взяли участь в урочистостях і провели своєрідну відеопрезентацію – розповіли про десятьох митців із родини Кричевських, де так багато Василів, а троє з них ще народилися за кілька днів до Старого Нового року, до церковного свята Василія.

Відкриваючи урочистості, на початку яких відбулася прес-конференція для численних представників місцевих і національних засобів масової інформації, директор Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, доктор історичних наук, професор Олесь Пошивайло розповів про те, як проходило повернення в Україну мистецької спадщини родини Кричевських, та про проблеми, які досі ще не вирішені, про харизматичну постать Василя Кричевського в контексті національних змагань першої половини XX століття і в сучасних реаліях. Лише на прикладі життя й діяльності цього видатного митця ми знаходимо відповідь на питання про те, наголосив він, якою має бути наша національна ідея, бо тут все просто:

– Треба любити Україну, думати по-українськи, популяризувати своє, жити інтересами держави, працювати в ім'я України… Саме це й робив Кричевський…

 А його трагедія була в тому, зазначив Олесь Миколайович, що третину свого життя Василь Кричевський мусив провести за межами рідної країни, жив і творив під загрозою репресій, напівголодний-напівхолодний у київській квартирі, але продовжував малювати. Іноді зігрівав його, як згадував один із друзів-  художників, лише сонячний кримський пейзаж, що поставав тоді під його пензлем.

Олесь Пошивайло розповів про приїзд Василя Кричевського в Опішню у 1902 році – і якби не це, може, не з'явився б у Полтаві красень-будинок губернського земства, нинішній краєзнавчий музей. Він приїздив майже щороку, збирав колекцію старожитностей у селах, гончарював, спілкувався з народними майстрами. І це все надихало до творчості. У 1914-му жив тут майже півроку, тоді й створив проект земської гончарної майстерні в Опішні – гончарний навчально-показовий пункт Полтавського губернського земства. Ця унікальна будівля нині й стала музеєм родини Кричевських. У різні роки тут діяли Опішнянська керамічна промислова школа, гончарна артіль "Художній керамік", школа майстрів художньої кераміки. З 1963 року працював цех №1 Опішнянського заводу "Художній керамік". З 1986 року будівля передана Національному музею-заповіднику українського гончарства – силами його співробітників вона й була відремонтована, відновлена, обладнана, стала виставковим центром. На її фасаді нещодавно відкрита Стіна гончарної слави України, на подвір'ї – глиняні монументальні скульптури, створені учасниками Міжнародного    ІНТЕРСимпозіуму в Опішному "2012: 12х12" за мотивами орнаментальної творчості Василя Кричевського. І така стіна, і такий музей, де представлено творчість родинної династії, – єдині в Україні. Тут відтепер діятиме науково-дослідний центр, що вивчатиме творчість чотирьох поколінь унікальної родини, тут проводитимуться різноманітні творчі студентські акції.

 До речі, виступаючи на Академії, відомий гончар, заслужений майстер народної творчості, лауреат Національної премії України імені Т.Г.Шевченка Василь Омеляненко розповів, що у цих стінах він 35 років поспіль працював чи не в усіх залах, в усіх куточках разом із такими ж відомими своїми колегами, а ніхто з них жодного разу не чув навіть прізвища Кричевського, не те щоб знати, хто спроектував цю дивовижну будівлю.

Треба сказати, тут надзвичайно затишно, будівля немов жива – її стіни дихають, бо збережено їх структуру, на стінах –  виставки художніх творів родини Кричевських, переданих музею-заповіднику спадкоємцями Василя Кричевського зі Сполучених Штатів Америки, виставка родинних документів і фотографій членів родин Кричевських і Щербаківських, виставка книжкових дарунків Об'єднання українців Нової Зеландії для Музею мистецької родини Кричевських. Вишиті рушники, колекція українських костюмів, на підлозі в кімнатах – гончарні колекції. Читач може собі лише уявити, як у такій атмосфері звучить автентичний спів фольклорного гурту "Рожаниця", що приїхав із Києва разом із багатьма гостями й заповнював своїми піснями кожну вільну від промов хвилинку…

"Третій вимір Василя Кричевського" – фільм із такою назвою створив Благодійний фонд "Дар" (за його підтримки відбувається і повернення мистецьких цінностей в Україну, і зустрічі на українській землі з нащадками видатного митця) під час роботи Міжнародного ІНТЕРСимпозіуму "2012: 12х12", учасники якого минулого літа в Опішні створювали свої роботи, працюючи за мотивами орнаментальної творчості Василя Кричевського. Учасники Академії переглянули цей фільм, де митці з різних куточків світу вперше відкрили собі видатного майстра. Різними мовами вони зазначали, що завдяки творчості Кричевського, через його творчість, бо в ній – його думки, його бачення –  вони відкривали для себе Україну. І за цим третім виміром постав, по суті, четвертий – урочиста Академія, де нащадки митця мали змогу зчитати прописку Василя Кричевського у Вічності. А його душа, може, десь у небесах мала змогу бачити й радіти, що його нащадки примножують його працю, його славу й обіцяють не зупинятися. І не лише рідня по крові, його нащадки – усі, хто взяв на себе таку важку й легку водночас ношу – жити й працювати для України.

Дуже багато прекрасних промов прозвучало на Академії, на них перетворювалися і розлогі вітання, й телегр
ами з державних і приватних установ, з-за океану, які було зачитано для присутніх. Свято вмістило в себе велику українську родину, і це було найголовніше відчуття.