– Врахувавши зауваження і пропозиції Президента, ми ставимо для себе низку завдань і будемо їх вирішувати, – зазначив він. – На нараді акцентовано увагу на профілактиці соціального сирітства, підтримці сімейних форм виховання, доступності освіти, збільшенні фінансування на утримання дітей-інвалідів у будинках-інтернатах. Президент окреслив чіткі завдання і вимагатиме результату. Він, зокрема, зазначив: “Якщо хтось не справляється, я чекаю кадрових пропозицій”.

– Валерію Олексійовичу, Полтавщина – одна з дев’яти областей, яка заявила, що готова будувати соціальний гуртожиток для сиріт. Чи можна таким чином вирішити проблему забезпечення житлом цієї категорії дітей?

– Так, ми замовили у держави фінансування на соціальне житло для дітей-сиріт. Це – тимчасове житло на зразок того, як, наприклад, раніше були малосімейні гуртожитки. Звичайно, така ініціатива допоможе деяким дітям, які не мають батьків, “не залишитись серед вулиці” після закінчення навчання. Проте кардинально житлову проблему сиріт цей крок не вирішить.

– Які ще є шляхи для розв’язання проблеми?

– Область над цим активно працює, і маємо результати. Уже є й позитивний приклад. Приміром, представники хорольської влади “пішли на село” і ретельно обстежують, де є безгоспні будинки, які водночас придатні для того, щоб проживати там. Далі це житло узаконюють, роблять там ремонт і надають людям, які його потребують.

– Якщо порушити тему дитячих інтернатів, то відомо, що у даній сфері відбувається певне реформування. Яких змін зазнали ці заклади?

– Передусім у нашій області не зал

ишилось жодного інтернату для дітей, котрий у своїй назві мав би слова чи словосполучення, що можуть “породжувати” у вихованців такого закладу певні комплекси. Втім, так було не завжди. Раніше практикували в назвах, приміром, “інтернат для дітей з вадами…”, “…із затримкою психічного розвитку”, “…для сиріт та позбавлених батьківської опіки” тощо. Нині ми від цього відмовились. Тепер є слова або “спеціальні”, або “спеціалізовані”. В останніх, до того ж, ввели не просто загальноосвітній рівень навчання, а й поглиблене вивчення окремих дисциплін, покликаних розвивати дитячу особистість.

– Загалом яка подальша доля полтавських інтернатів?

– До питань інтернатних закладів треба підходити виважено, бо за цим у першу чергу стоять наші діти. Полтавські інтернати ми перекваліфікували у навчальні заклади для обдарованих дітей і будемо удосконалювати цей напрямок. Такі кроки зробили багато європейських країн.

– А як же діти-сироти та діти, позбавлені батьківської опіки, які навчаються в цих інтернатах, – їх намагаються якнайшвидше забрати звідти?

– Так, без сумніву. Забрати для того, щоб охопити сімейними формами виховання, які у нас – на першому місці. І ми всебічно їх вивчаємо та практикуємо. Крім таких, всім відомих запроваджених у державі сімейних форм, як прийомні сім'ї, будинки сімейного типу, опіка, намагаємось запроваджувати й нові.

– Що маєте на увазі?

– Наприклад, у Гадячі у нас є унікальний дитячий будинок. Там 42 діток, 35 з них – сироти. Але особливість цього закладу в тому, що діти проживають сім'ями – тобто рідні брати з сестрами живуть разом. Вони звідти ходять у місцеву загальноосвітню школу. Тож хоча й не мають повних сімей, все ж виховують одне одного, ведуть своє господарство, мають власний бюджет, вчаться самообслуговуванню. Така форма є ближчою до сімейної, ніж стандартне інтернатне буття, яке потім по закінченні навчання спрацьовує інколи проти цих же дітей.

– Але ж у звичайних інтернатах дітям все “на тарілочці” підносять, і їм не треба докладати зусиль, щоб помити посуд чи випрати одяг?

– Так оце і виходить потім “боком”. От свіжий приклад. Пішли після інтернатського життя двоє студентів навчатись у технічний університет, і вже після першого семестру вони прийшли писати заяви, щоб покинути виш, бо, як виявилось, не вміють собі ні їсти приготувати, ні в інших побутових моментах дати раду. Таких прикладів чимало, коли після інтернатів дітям важко самостійно адаптуватись до життя. Навіть навести лад у родинах, які вони створюють, для них проблематично.

– А скільки дітей у нашій області навчаються в інтернатах?

– 2711 дітей навчаються в спеціалізованих інтернатах для обдарованих дітей, 178 із них – сироти.

Ми поставили для себе завдання  цього року охопити сімейними формами 30 дітей, проте на сьогодні вдалося влаштувати 72. Тобто вдвічі більше, і ми задоволені таким результатом.

Також є доручення голови облдержадміністрації Олександра Удовіченка створити в кожному районі будинок сімейного типу, і я вимагатиму його виконання на місцях.

– Як загалом побудована робота з дітьми в області?

– Дитинством займається низка структур та організацій. Проте у нас є обласні відділ у справах сім'ї та молоді, центр соціальних служб і служба у справах дітей. Вони безпосередньо відстежують ситуації у полтавських сім'ях. Якщо перейти на медичну термінологію, то центр соціальних служб – це так званий “лікар-терапевт”. Він працює на певних територіях і опікується розв’язанням проблем у сім'ях. Як “медичний препарат” він пропонує родинам свої соціальні послуги для того, щоб ця родина "одужала". Якщо ж це не спрацьовує, то служба у справах дітей вимушена виступити в ролі “лікаря-хірурга”. Вона вилучає дитину із хворої сім'ї. Тобто за рішенням суду переміщає її в інтернатний заклад. Там ми її відразу ставимо на облік, поки хтось не виявить бажання усиновити цю дитину чи виникне можливість влаштувати її до якоїсь іншої родинної форми виховання.

– Валерію Олексійовичу, чи долучається громадськість до роботи з
вразливими категоріями дітей?

– Користуючись нагодою, хочу подякувати тим громадським організаціям, які постійно підтримують дітей-інвалідів, сиріт, позбавлених батьківського піклування, хворих діток. Молодіжні організації проводять різні акції й у такий спосіб теж допомагають дітям названих категорій. Я звертаюся до полтавців: не будьте байдужими, допомагайте тим, хто живе поряд, а особливо якщо це дитина і вона потребує підтримки. Переконаний, що спільними зусиллями ми подолаємо проблеми і вирішимо визначені завдання.