“Паїсій Величковський показав нам шлях до вічного життя”

На порозі Свято-Успенського кафедрального собору Святійшого Патріарха Філарета віряни вітали в українських народних строях, із хлібом на вишитому рушнику. Тим, хто добре знає біографію Паїсія Величковського, зокрема ті факти, що його прадід, дід, батько, а також старший брат були настоятелями полтавського Успенського, в ті часи ще дерев'яного, собору, все це красномовно нагадувало про неперервність нашої історії, про істинне шанування наших величних традицій. Перші півгодини свого візиту Святійший Патріарх приділив спілкуванню з журналістами, окресливши значущість релігії для суспільства загалом та кожної особистості як неповторного Божого створіння.

– Ваша Святосте, як Ви розцінюєте роль Київського патріархату в житті сучасної України?

– Київський Патріархат є духовною основою Української держави, адже цією основою завжди була релігія. Навіть у радянські часи, коли вигадали богоборницьку, марксистську ідеологію, її намагалися перетворити майже в релігію. Це значить, що кожна держава повинна мати свою ідеологію. Для Української держави це – християнство. Насамперед православ'я. Такою основою нашої держави є Київський патріархат, який став найбільшою Церквою в Україні за кількістю віруючих. Нас більше 15 мільйонів. Це не наша церковна статистика, а дослідження соціологічних установ. І тому зростання Київського патріархату – це є зміцнення Української держави.  Держава є і буде, бо є основа цієї держави – Церква, яка твердо стоїть на державницьких позиціях. Ми ще сподіваємось, що об'єднаємось із Московським патріархатом в одну Українську православну церкву, але помісну, незалежну від Москви. І тоді наша держава буде навіки-віків.

– Якої Ви думки про розвиток Полтавської єпархії?

– У 1992 році, коли утворився Київський патріархат, вона нараховувала лише якийсь десяток парафій, а тепер їх уже понад сто, що, звісно, є безперечним свідченням зростання нашого авторитету. За велику працю заради цього ми маємо завдячувати нині вже покійному митрополиту Полтавському і Кременчуцькому Євсевію, а тепер – архієпископу Федору. Безсумнівно, наша паства зростатиме чисельно й надалі, але варто пам'ятати, що завдання духовенства полягає не в тому, щоб зміцнювати Церкву на землі. Якщо б ми дбали про церкву як про організацію земну, то ми б не виконували свого призначення. Церква покликана готувати людей до життя вічного. Ми всі повинні думати про те, що, народившись на землі, ніколи не зникнемо із буття, ми завжди будемо жити. Але що чекає нас після смерті, залежить від того, як ми живемо на землі.

– Зараз у суспільстві наростає паніка з приводу чуток про кінець світу…

– Їх поширюють шахраї. Ісус Христос сказав, що про день Його другого пришестя не знає ніхто – ні ангели, ні Син людський. Тільки один Отець, тобто Бог. Якщо Христос як людина не знає часу свого другого пришестя, а знає тільки як Бог, то невже якійсь там Мар'ї чи Дар'ї відомо, коли буде пришестя? Якщо ж знаходяться люди, які вірять таким нісенітницям, то це свідчення того, що розум у них затьмарений гріхом.

– Наскільки сьогодні актуальні повчання, твори Паїсія Величковського?

– Надзвичайно. Адже він показав нам шлях до вічного життя. Власним прикладом, власним прагненням до очищення від гріхів. Це не значить, що кожна людина повинна йти у монастир, нести такі подвиги, але всі ми маємо думати про добро, про святість, про чистоту серця. Іноді люди невіруючі кажуть: "Покажіть нам вашого Бога!" І їм доречно відповісти: "Можемо показати нашого Бога, але для того, щоб побачити Його, ви повинні очистити своє серце від скверни. Якщо очиститесь від гріха, як Паїсій Величковський, тоді побачите Бога".

У нестяжанні, послухові,                    смиренні…

Наступна частина заходів за участю Святійшого Патріарха Філарета була присвячена документальним автобіографічним спогадам про життя і подвиги великого праведника Паїсія Величковського, який народився у полтавській священицькій родині майже 290 років тому. Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір нагадав, що будинок Величковських знаходився неподалік Спаської церкви, саме там минуло дитинство надзвичайно мовчазного, глибоко зануреного в молитву хлопчика на ім'я Петро – з ранніх літ майбутній християнський подвижник вирізнявся чернечим духом. Владика Федір докладно зупинився на подіях, які знаменували для сімнадцятирічного Петра Величковського довічну для його земного життя розлуку з Полтавою, з рідною матір'ю, яка провела його до Решетилівки і в якої він, знаючи, що вже ніколи до неї не повернеться, попросив прощення. 1749 року на святому Афоні Паїсій Величковський заснував Іллінський скит, що, як наголошує владика Федір, був справжнім українським скитом, до якого вирушали шукати і земного порятунку, й Бога колишні запорозькі козаки та їхні нащадки аж до ХІХ століття. Пізніше Паїсій Величковський був ігуменом найчисельнішого на той час у православному світі Нямецького Святовознесенського монастиря (колишня молдавська, тепер – румунська територія), який нараховував 1100 ченців. Вони жили в нестяжанні, послухові та смиренні, які проповідував їм великий аскет, старець, перекладач і потрактовувач древніх християнських праць.

Особливим моментом урочистостей стало освячення Святійшим Патріархом Філаретом ікони Божого угодника Паїсія Величковського. Відтепер вона знаходитиметься у вівтарі Свято-Успенського собору. Образ є копією портрета Преподобного ХVІІІ століття. Незвичайно й те, що відомий полтавський художник-реставратор Кім Скалацький написав ікону фарбами, якими після ХІХ століття митці вже не користуються.

– Ікона прекрасна й справді викликає благоговіння. У ній вмонтовано мощовик із часточкою нетлінних мощей святого угодника. Щотижня будемо служити в соборі Паїсію Величковському акафісти, просити про заступництво, яке і я особисто, і, переконаний, всі причетні до організації урочистостей уже відчули, – зазначив архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір.

Серед гостей, які прибули на урочистості, були, зокрема, митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан, єпископ Харківський і Богодухівський Лаврентій, єпископ Кіровоградський і Голованівський Марк.

Душевні ворота до                                &nbsp
;   духовного храму

Церемонія освячення ікони Преподобного відбувалася у виставковій залі Духовно-культурного центру імені Паїсія Величковського при Свято-Успенському кафедральному соборі, відкриття якої також приурочили до дня пам'яті угодника Божого (28 листопада) та до Патріаршого візиту. Ідея створення центру – добра справа благодійного товариства, яке близько року діє при храмі.

Владика Федір розповів, що саме стараннями благодійників у соборі, який колись було зруйновано до фундаменту, з'явилось уже немало святих речей – виготовлений полтавськими майстрами напрестольний хрест, срібна чаша з одного із сільських храмів, який вже, на жаль, не відродиться, бо село те затоплене Кременчуцьким водосховищем. Духовно-культурний центр при храмі має стати, на переконання владики, тим мостом, яким люди через мистецтво приходитимуть до Бога.

Перша виставка, яка відкрилась у цьому центрі, присвячена, звісно ж, іконі. Директор центру Сергій Козлов розповів, що всі представлені у залі ікони, а їх сорок одна, надані з приватних збірок полтавських збирачів старовини. Найдревніша серед них – "Вседержитель на троні" – написана в Україні, в кінці XVIII століття. Дерево, теплі фабри, ледь розпізнавані, розгублені протягом довгих століть обриси задуманого художником тла. Скільки очей звертались до цієї святині з молитвами?..

Перед відкриттям виставкової зали Святійший Патріарх Філарет не обминув у бесіді з журналістами увагою того нюансу, що передусім ікона має бути приналежністю храму, адже в музеях люди милуються нею як твором живопису, а не моляться, – й ікона не виконує свого призначення. Разом із тим Святійший Патріарх визнає, що збереження церковних образів у закладах культури – це добра справа у порівнянні з тим, що не так давно в нашому суспільстві ікони нищили, спалювали. Він висловив сподівання, що виставкова зала Духовно-культурного центру при Свято-Успенському кафедральному соборі стане дверима для входу в храм Божий для тисяч вірян.

– Через цей зал невіруючі повинні приходити до віри, а не тільки милуватись у його стінах мистецтвом. Адже мистецтво саме по собі, якщо воно не приводить до джерела краси, а джерелом усієї краси є Бог, нічого не значить. Якщо ми шануємо красу, то повинні шанувати і її джерело, – наголосив Святійший Патріарх Філарет.

Під час урочистого відкриття виставки ікон відбулось також нагородження благодійників Свято-Успенського кафедрального собору грамотами та храмовими медальйонами. Увечері 27 листопада Святійший Патріарх очолив святкове богослужіння в соборі, а вранці наступного дня – Божественну літургію. Багато полтавців взяли участь у молебні до Преподобного Паїсія Величковського. Саме у день вшанування Церквою його пам'яті відбулось і вручення дипломів нещодавно заснованої єпархіальної премії імені видатного земляка. Переможцями стали доктор історичних наук, протоієрей Юрій Мицик; настоятель Свято-Покровської церкви села Римарівка Гадяцького району протоієрей Леонід Василенко; авторський колектив дванадцятого тому (релігія і церква) "Полтавської енциклопедії": Олександр Білоусько, Тарас Пустовіт, Володимир Мокляк; член Львівського відділення Спілки письменників України, поет Микола Петренко; поет Олег Гончаренко (м. Мелітополь Запорізької області); полтавський науковець, дослідник і популяризатор "Осьмигласника монаха Калістрата" Ярослав Михайлюк.

Таким, сповненим урочистого благоговіння й смирення, став для полтавських вірян початок Різдвяного посту, який ще кожного з нас випробує на проповідувані Паїсієм Величковським християнські істини, кожному нагадає, що наш земляк сподобився на багато подвигів, у сяйві яких маємо витримувати хоча б найприземленіші іспити на особисту людську порядність та милосердя до ближнього.