– Багатоповерхівку, в якій разом із дружиною проживаю вже 43-й рік поспіль, зводили БУ-545, яке я очолював, та трест “Полтаваелектросільбуд”. Було чимало пропозицій переїхати до більш престижних “апартаментів”. Від усього відмовлявся… Ось моя любов, ось моя стихія – стадіон, липова алея, посаджена ще за участю Федора Моргуна, – відкривши штори, Микола Олексійович продемонстрував все це з вікна квартири…

Кожен сам обирає, до чого прагнути в цьому житті. Маленький Миколка чи не щодня мав нагоду спостерігати за роботою мами, яка відновлювала після війни будівлі на Луганщині (звідти родом наш співрозмовник), працюючи бригадиром штукатурів-малярів. Тож не випадково юнак стає студентом Харківського інженерно-будівельного інституту за напрямком “будівництво гідроелектростанцій”, подолавши, до речі, конкурс у 12 осіб на місце. Через рік кон’юнктура тодішнього ринку праці змінилася, і профіль навчання взяв орієнтацію на теплогазопостачання й вентиляцію.

Відразу після закінчення інституту Микола Хворостян у числі 18 інших випускників їде в Казахстан на будівництво Карагандинського металургійного комбінату. Саме там він пізнав, що таке будівництво, що таке справді напружена робота. Промислового велета зводили упродовж чотирьох років. Микола Хворостян приїхав на будівництво майстром, а від’їжджав звідти уже начальником будівельного управління. А далі, у 1964-му, запропонували обирати між Полтавою і Кременчуком. Обрав місто над Ворсклою…

Головним своїм здобутком за роки роботи Микола Олексійович вважає створення потужної будівельної бази з випуску будматеріалів, конструкцій. Потреба в них, за винятком алюмінієвих, унікальних залізобетонних та металевих конструкцій, покривалася за рахунок власного виробництва. Водночас із матеріальною базою формувався загін висококваліфікованих робітників, інженерних і керівних кадрів. Чисельність працівників галузі свого часу перевищувала 40 тисяч осіб. У той період зросли такі керівники проектних і підрядних організацій, як Іван Корольов, Петро Суслов, Володимир Посьмашний, Анатолій Петренков, Олександр Головкін, Михайло Золотухін, Віктор Михалевич, Валерій Безшапочний, Валентин Лукін, Олексій Ландар, Сергій Пономаренко, Анатолій Дзюба, Анатолій Бурлаков, Анатолій Піскарьов, Борис Петтер, Володимир Коваль і багато інших. Це дозволило вирішувати значні завдання з розвитку народногосподарського комплексу, створення нових потужностей у будівельній галузі. У стислі терміни були збудовані потужності Полтавського гірничо-збагачувального комбінату (місто Комсомольськ), потужності з переробки нафти у Кременчуці, було значно розширено й реконструйовано підприємства машинобудування. По суті створені нові підприємства хімічного машинобудування (завод “Хіммаш”), з виробництва штучних алмазів, кварцового скла і ламп на заводі ГРЛ, в оборонному комплексі. Здійснено програми розвитку підприємств харчової та переробної галузей (хлібозаводи, м’ясокомбінати, молокозаводи в Полтаві, Лубнах, Хоролі), легкої промисловості (швейна фабрика у Полтаві, трикотажні фабрики у Кременчуці, Комсомольську, Полтаві, бавовнопрядильна фабрика в обласному центрі). В аграрному секторі індустріальними методами зведено тваринницькі комплекси й об’єкти, прокладено дороги з твердим покриттям між населеними пунктами.

Наявність потужностей із індустріального спорудження будинків (домобудівні комбінати у Полтаві, Кременчуці, Миргороді, Гадячі, комбінати блочних будинків у Лубнах, Полтаві) дозволяла здійснювати у великих обсягах житлове будівництво у містах, селищах і селах області. У 1970-х роках обсяг житлового будівництва за рахунок усіх джерел фінансування (з урахуванням індивідуального та господарського) сягав одного мільйона квадратних метрів на рік. Одночасно зводилися школи, дитячі садки, лікарні, поліклініки.

Відзначив Микола Олексійович і всебічну допомогу, постійну увагу до розвитку галузі тодішніх партійних, радянських, господарських органів, органів виконавчої влади, які очолювали у різні роки Олександр Мужицький, Федір Моргун, Микола Залудяк, Степан Бойко, Яків Погрібняк, Максим Оніпко, Костянтин Чухлєбов, Борис Середа, Вілен Безверхній, Олександр Кива, Юрій Янко, Михайло Козенко.

Мобільність, можливості й ініціативність у вирішенні масштабних завдань особливо проявилися при виконанні великих обсягів робіт зі зведення житла й соціальних об’єктів у Київській, Житомирській та Полтавській областях для переселенців із Чорнобильської зони. Практично за рік були збудовані й передані для заселення понад 350 будинків. Збудоване село Нові Мартиновичі у Пирятинському районі на 500 сімей.

Микола Хворостян вважає, що галузь капітального будівництва, як фондоутворююча, дає імпульс для створення найсучасніших підприємств із новітніми технологіями і має бути однією з головних у державі (поряд із енергетикою, машинобудуванням, переробкою та зберіганням сільгосппродукції). Будівництво – двигун прогресу в усіх галузях, переконаний Микола Олексійович. На його думку, сьогодні пріоритет має надаватися технічному переоснащенню й реконструкції виробничих потужностей, запровадженню енергозберігаючих технологій. “Зелену вулицю” необхідно відкрити дорожньому будівництву із посиленим контролем якості й надійності робіт. Нове виробниче промислове будівництво слід здійснювати при створенні унікальних виробництв на світовому рівні, вважає досвідчений будівельник і господарник.

…Справжнім другом і помічником по життю для Миколи Олексійовича Хворостяна стала його дружина Раїса Юхимівна. Неоціненним скарбом і розрадою є син Ігор, донька Тетяна, онуки Катя, Настя та Руслан. А ще Микола Олексійович дуже любить подорожувати. У своїх мандрівках мало не досяг Північного полюса.

Нехай і надалі життєва дорога ювіляра буде щедрою на добро, радість, родинний затишок.