Адже цьогорічні збитки сільгосптовариства через пересівання озимих культур склали близько одного мільйона гривень. Не надто порадував хліборобів і урожай ранніх зернових: отримали на круг по 24 центнери з гектара. Торік, наприклад, тут у середньому збирали понад 40 центнерів з гектара, а в сприятливіші роки на окремих полях було й понад 60 центнерів з гектара.

Добре, що торік у господарстві залишили страховий фонд посівного матеріалу пшениці. Придбали для сортооновлення й елітне насіння районованих сортів: Сагайдак, Диканька, Левада селекції Полтавської державної аграрної академії. Це – високоврожайні сорти (потенціал – 50 – 85 центнерів з гектара), стійкі до дефіциту вологи, з високим вмістом білка й клейковини.

Значна частина збіжжя реалізована при розрахунку за оренду земельних паїв. Необхідну кількість зерна мобілізували й до регіональних ресурсів, решта зберігається в коморах, так би мовити, до ліпших часів.

За рейтингом сільгоспвиробництва зазначене господарство стабільно утримує І–ІІ місця в Полтавському районі. При середньорічній чисельності працюючих 300 осіб у тваринницькій галузі задіяно майже половину селян. Середній вік працівників – 30–40 років. Агроформування господарює без інвесторів, обробляє близько 5 тисяч гектарів земель у Полтавському й Решетилівському районах. Порядне ставлення до людей і бережливе – до землі – такі головні критерії успішного господарювання. Тут не порушується дев'ятипільна сівозміна, вирощують зернові, бобові, круп’яні, олійні, технічні, кормові культури й багаторічні трави, утримують тваринництво. Щорічно на окремі поля вноситься від 100 до 140 тонн органічних добрив на гектар. Майже 1,5 гектара відводять під городину, яку вирощують для власних потреб. Мають у господарстві пекарню, млин, макаронний цех. І це не тільки свого роду соціальна політика сільгосптовариства, а й усвідомлений підхід до справи: на випадок неврожаю тієї чи іншої культури дохід отримають від реалізації іншої.

– До другої декади серпня продуктивної вологи в грунті у нас практично не було. Відтак маємо неврожай пшениці, гречки, добре буде, якщо кукурудзи отримаємо на круг хоча б по 40 центнерів з гектара, – розповідає Іван Степаненко. – Натомість маємо по нашій сировинній зоні найвищу вагу коренів цукрових буряків. Нині ж почала зростати ціна на цукор, отже, ціна тонни солодких коренів підвищиться. Ми також сіємо ріпак, це – перші кошти, які можна акумулювати на проведення осінньої посівної кампанії.

2011 рік, за словами керівника сільгосптовариства, був найбільш вдалим для сільгосппідприємства. Адже за результатами минулорічної роботи у СТОВ імені Калашника вперше 170 засновників господарства отримали по 2000 гривень дивідендів, підприємство придбало

2 потужних трактори, високопродуктивний зернозбиральний комбайн і кормозбиральну лінію фірми Кроне з косаркою, валкоутворювачем та прес-підбирачем. Загалом вартість цієї техніки становить близько 4 мільйонів гривень. Середня рентабельність агровиробництва в агроформуванні з року в рік складає приблизно 40 відсотків, і тут, на думку Івана Степаненка, рівнозначними є і галузь рослинництва, й тваринництво.

Слід зазначити, що велика рогата худоба (понад 1500 голів), у тому числі 515 голів корів породи українська чорно-ряба молочна, утримується на 4-х молочнотоварних фермах сільгосптовариства, обладнаних молокопроводами й холодильними установками. Є тут і спеціальний доїльний майданчик. Торік надої на кожну фуражну корову становили 6200 кілограмів молока, нині ж створено необхідні умови, аби перевищити минулорічні показники. Принагідно варто зазначити, що середня заробітна плата майстрів машинного доїння нині перевищує 5200 гривень, ще торік вона становила 3750 гривень. У господарстві існує черга бажаючих працювати на фермі.

Свиней породи велика біла у СТОВ утримують понад 1500 голів, у разі потреби продають населенню молодняк, займаються й товарним виробництвом свинини. Щоб вигодувати кабанця вагою 120 – 130 кілограмів, потрібно близько 1,5 тонни зерна. Нескладний підрахунок показує, що це становить приблизно 2,5 тисячі гривень. За цих умов продавати свинину по 17 – 19 гривень за кілограм означає працювати собі на збиток, каже Іван Степаненко. І все ж, незважаючи на маловрожайний рік, зменшувати свинопоголів’я тут не планують, а поголів’я ВРХ, зокрема корів, будуть нарощувати. Тільки торік у реконструкцію молочнотоварних ферм господарство вклало 1,5 мільйона гривень, у цьому році вже використано 800 тисяч гривень. У планах – будівництво нового телятника.

Різновекторність агровиробництва у СТОВ імені Калашника має свої плюси, адже в такому випадку можна не поспішати з реалізацією продукції. Скажімо, минулорічний соняшник тут продали в цьому році буквально перед жнивами, коли на нього була максимальна ціна: близько 5 тисяч гривень за тонну.

– Часто звучать слова: “Треба, щоб держава повернулася обличчям до селянина”. Що треба зробити для того, аби сільгоспвиробник почувався впевненіше?

– Для того, щоб навести належний порядок в агровиробництві, має бути прийнятий відповідний закон про сільське господарство. Нині ж, коли знак рівності поставлений між крупними агропромхолдингами, середніми агроформуваннями й фермерами, кожен сільгоспвиробник виживає як може, – розповідає Іван Степаненко. – Загалом у державі, як на мене, недостатнє державне регулювання на агроринку, хоча виробництво продуктів харчування завжди було політичним питанням, адже цим визначається продовольча безпека держави. Нині, наприклад, сільгоспвиробнику дали державну дотацію на молоко, але перераховують її переробнику, який включив надану державою суму в існуючу закупівельну ціну на молокосировину. Відтак 70 відсотків дотації фактично залишається переробнику й лише 30 – селянину.

– Іване Івановичу, як Ви ставитеся до запровадження ринку сільськогосподарських земель?

– На це запитання я хотів би відповісти теж запитанням: “Кому вигідний продаж землі?” Кажуть, мовляв, селянин збагатиться. Але що реально він зможе купити за якісь 30 чи навіть 100 тисяч гривень? Ну, скажімо, побутову техніку чи автомобіль, який потребує постійних витрат. Але ж постійних прибутків від оренди землі у нього вже не буде, ні на що йому буде утримувати й підсобне господарство. Та це ще не все. Якщо навіть 30 відсотків власників паїв продадуть свої наділи хоча б по 30 тисяч гривень за пай – це ж яка грошова маса ввійде в обіг і яку інфляцію вона може спровокувати! Тому я категорично проти продажу землі, адже в Конституції України чітко прописано, що земля належить всьому українському народу. І вже першим порушенням Основного закону держави було те, що її розпаювали. Чому одні мають право на земельну ділянку, інші – не мають, чому той, хто пропрацював 30 років у кол
госпі, але звільнився до прийняття закону про паювання земель, не отримав наділ, а той, хто пропрацював тиждень, – має земельний пай? Якщо вже й створювати ринок земель, то, на мою думку, він має функціонувати між державою і власниками землі. Інші структури не повинні купувати землю.