Післявоєнне життя було важким. Бідність, постійні хвороби матері… Дорога до успіху видалася занадто важкою. Після закінчення школи працював екскаваторником, слюсарем, помічником машиніста. У 1961 році вступив на навчання до Грозненського Трудового Червоного Прапора нафтового інституту, який закінчив у 1967 році за спеціальністю “Технологія і комплексна механізація розробки нафтових і газових родовищ”, здобув кваліфікацію гірничого інженера.

У 1967 році за направленням прибув  на роботу в Полтавське газопромислове управління. Вся подальша його трудова діяльність пов’язана саме з Полтавщиною. Працелюбність та натхнення вели Володимира Івановича по усіх провідних напрямках роботи в нафтогазовому комплексі та в науковій сфері. Володимир Артемов почав свою роботу в управлінні оператором з дослідження свердловин, потім працював майстром із добування газу і нафти, старшим інженером в апараті управління, начальником промислу, генеральним директором підприємства “Полтавагазпром”. У 2000 році звільнився і призначений генеральним директором ТОВ “НВП “Атол”, яке також займається розвідкою, розробкою і експлуатацією нафтових й газових родовищ.

Володимир Іванович Артемов був академіком Інженерної академії України та академіком Міжнародної інженерної академії, членом-кореспондентом Української нафтогазової академії (УНГА), доцентом Полтавського національного технічного університету ім. Ю.Кондратюка. Він брав активну участь у науковій, раціоналізаторській та винахідницькій роботі.

У 1986 році Володимир Іванович Артемов закінчив аспірантуру Всесоюзного науково-дослідного інституту в Москві, здобувши науковий ступінь кандидата технічних наук. Мав величезний практичний досвід у галузі нафтогазовидобування на всіх стадіях розвитку виробництва. Під його керівництвом успішно проводилися роботи з геологічного вивчення надр і дослідно-промислової розробки ряду перспективних родовищ в області. Робота кількох, очолюваних В.І.Артемовим, підприємств, супроводжувалася його науковою та громадсько-політичною діяльністю.

З 1994 по 1999 роки В.І.Артемов був президентом футбольного клубу “Ворскла”. На цей період припав новий виток у відродженні клубу і всього полтавського футболу. У сезоні 1995–1996 років “Ворскла” вийшла у вищу лігу. В сезоні 1996–1997 років у першості України завоювала почесне 3-тє місце після київського “Динамо” і донецького “Шахтаря”. Вперше за всю історію полтавського футболу команда добилася участі в престижних єврокубкових турнірах.

Чотири рази поспіль – з 1994 по 2006 роки – полтавці обирали Володимира Івановича Артемова депутатом обласної ради, адже він приділяв багато уваги вирішенню життєвих потреб виборців та нагальних питань мешканців області. За невтомну працю В.І.Артемов нагороджений медаллю “Ветеран праці”, йому присвоєно почесні звання “Заслужений працівник промисловості України”, “Заслужений працівник Укргазпрому”, “Почесний працівник Укргазвидобування”, “Ветеран праці Укргазвидобування”.

У 1998 році Фонд міжнародних премій за постійне сприяння гармонійному росту духовності народу, благодійництво та меценатство нагородив В.І.Артемова своєю вищою відзнакою – орденом Миколи Чудотворця. У 1999 році Указом Президента України за вагомий внесок у розвиток наукових досліджень, зміцнення науково-технічного потенціалу України та за видатні досягнення в галузі економічного, науково-технічного, соціально-культурного розвитку України нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.

Він був у постійному русі. Тож у 2009 році Володимир Іванович Артемов захистив дисертацію при Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна, здобувши науковий ступінь доктора економічних наук. Основні положення дисертації пройшли апробацію на 11 міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях. На рахунку В.І.Артемова – 41 наукова праця та 22 статті в фахових виданнях. Тож його активна життєва позиція стала вагомим внеском у розбудову і розвиток держави.

Світла пам’ять про Володимира Івановича Артемова завжди житиме в серцях тих, хто знав цю прекрасну людину. Схиляємо голови у скорботі й висловлюємо щире співчуття рідним і близьким покійного.

 О.В.Удовіченко, І.М.Момот, О.Ф.Мамай, В.Ф.Животенко, О.Є Адамович, Б.П.Галушко, В.В.Замикула, О.М.Коваль, В.О.Пархоменко, В.М.Шадчнєв, В.В.Онищенко, В.О.Марченко, Митрополит Полтавський і Миргородський Филип, М.І.Андрусенко, С.В.Аранчій, І.С.Атаманчук, О.М.Бабаєв, М.Д.Безима, Л.М.Вернигора, М.М.Ганнущенко, І.О.Гопей, О.В.Головкін, Г.Ф.Гринь, В.В.Гришко, О.Б.Дроботенко, А.М.Дяченко, В.В.Жадан, М.М.Ждан, В.М.Ждан, В.П.Задорожний, І.М.Зосіменко,  С.Д.Кожемяко, Т.М.Колотілова, Л.В.Корнієнко, В.О.Корчуков, М.М.Кривошей, П.А.Кропивка, В.П.Лисак, О.І.Литвиненко, М.І.Ляпаненко, О.В.Ляшенко, А.В.Матковський, В.М.Матицин, А.М.Миронов, В.І.Мирошниченко, С.Л.Москаленко, А.І.Мороз, В.П.Нестеров,  Р.Л.Овчаренко, В.О.Онищенко, В.М.Оніщенко, В.О.Орлов, Д.В.Орлов, В.Г.Паламарчук, М.П.Перепелиця, Ю.О.Петрук, І.А.Піддубний, В.О.Пожечевський, А.Ф.Попельнюх, О.В.Полієвець, О.А.Полупан, О.І.Прокопенко, І.Й.Рибчич, В.К.Руденко, Г.Д.Слюсарєв, Г.І.Фасій, Е.В.Федосов, П.І.Фомічов, М.О.Хворостян, О.В.Чепурний, О.І.Черчатий, В.М.Шапошніченко,