– Андрію Григоровичу, яким був Ваш шлях до посади керівника державного підприємства? 

– Родом я із села Ялосовецького, тобто з господарством, яке очолюю, знайомий, так би мовити, з дитинства. Закінчивши школу, вступив на навчання до Полтавського сільськогосподарського інституту, де здобув спеціальність інженера-механіка. До армії працював інженером у радгоспі імені 9 січня. Після солдатської служби повернувся додому. Мене призначили керівником одного з відділків господарства. Але на цій посаді затримався недовго: у 1989 році на зборах трудового колективу була підтримана пропозиція довірити мені керівництво радгоспом. 

– Що нині являє собою державне підприємство “Дослідне господарство імені 9 січня Національної академії аграрних наук України”? 

– Воно було створене на основі колишнього радгоспу, свого часу перетворилося на дослідне господарство, а статус держпідприємства здобуло кілька років тому. Як і раніше, наше агроформування спеціалізується на виробництві високоякісного посівного матеріалу ярих і озимих зернових культур, а також соняшнику, кукурудзи, багаторічних трав. Ми закуповуємо оригінальне насіння високої репродукції у спеціалізованих наукових установах, отримуємо з нього урожай і реалізуємо сільгосппідприємствам нашої та сусідніх областей. Нині в обробітку – майже 7 тисяч гектарів ріллі. Інший напрямок нашої діяльності – тваринництво. ВРХ у нас – близько 2,3 тисячі голів, у тому числі майже 600 дійних корів. Окрім цього, господарство – племрепродуктор свиней великої білої породи. Утримуємо майже 2 тисячі голів. Поступово плануємо нарощувати поголів’я, адже це, так би мовити, “жива копійка”. Щоправда, тваринництво нині не настільки рентабельне, як це могло би бути, і закупівельні ціни на молоко – 2,9 гривні за літр – ентузіазму не викликають, але все-таки отримуємо певні прибутки і вкладаємо їх у розвиток господарства. Звичайно, хотілося б, виробляючи значні обсяги молока, мати від цього більший зиск, ніж зараз. Але, незважаючи на це, ми – прибуткове господарство. Добовий надій молока у середньому складає 9,3 тонни. Його здаємо на Пирятинський сирзавод і частково – на Хорольський молококомбінат. 

– Андрію Григоровичу, на трудовій ниві були й здобутки, й, здавалося б, непереборні труднощі. Однак і їх долали, рухалися далі…

– Я дуже люблю свою роботу і вважаю її справою свого життя. Надійна моя опора – це колектив господарства, люди, які мені довіряють, розуміють мене. Доводилося ухвалювати непопулярні рішення, скажімо, скорочувати заробітну плату. Так було в скрутний для господарства період, коли стояло питання його збереження, збереження робочих місць. Вирізати худобу – найпростіше, таке практикували тоді в багатьох інших господарствах. Але всі ми розуміли, що це – шлях до руїни. Тож у тому, що вдалося зберегти господарство, в першу чергу заслуга колективу, який не став вимагати всього й одразу, а дбав про перспективу. І спільними зусиллями нам вдалося газифікувати всі навколишні села, асфальтувати дороги, звести багато будинків для молодих родин. 

Секрет успіху, мабуть, ще і в тому, що я не політик, а господарник. У своїй роботі керуюся принципом: менше говорити, а більше діяти. В мене завжди є власна думка щодо тих чи інших подій – політичних, економічних. Але я вважаю, що політикою нехай займаються ті, хто має до того хист. Кожен повинен робити те, що в нього найкраще виходить. Моя справа – земля і люди, які на ній працюють. 

– Якщо мораторій на продаж землі буде знято, що в таких умовах чекає на ДП “ДГ імені 9 січня”?

– Навіть в умовах зняття мораторію на продаж землі, ту, що нині обробляє наше підприємство, згідно з чинним законодавством не можна буде розпаювати і продати по частинах. Можливий варіант приходу інвестора, але це має бути крупний капітал. Відбір бажаючих вкласти гроші в землю відбуватиметься на конкурсній основі. Можлива оренда, але не на 2–3 роки, а мінімум на 20. 

– Чи не призведе подібна довгострокова оренда до розвалу стратегічно важливих господарств насінницького, племінного профілів?

 – Думаю, що ні. Підприємство наше державне, а значить, держава зацікавлена в його збереженні й розвитку. Передбачено, що у випадку передачі земель в оренду інвестор не матиме права змінювати спеціалізацію господарства. Навпаки – передбачається вкладання інвестицій у будівництво сучасного насіннєвого заводу. До речі, один із таких уже будується в Запорізькій області. 

– Ви – ювіляр, перетнули символічний, але від того не менш серйозний, рубіж. Вже можна підбивати підсумки і окреслювати майбутні перспективи. Чи все, про що мріяли в юності, вдалося втілити в життя?

Свою спеціальність я обрав свідомо, бо виріс у селі, бачив, чим і як живуть люди, мої односельці. Тож не уявляв свого життя десь у засвітах. Я хотів працювати на землі, й це моє бажання збулося. Завжди прагнув робити свою роботу на совість – як на посаді інженера, так і на директорській. Найбільшим своїм досягненням вважаю, безсумнівно, збереження господарства, кращих здобутків своїх попередників, примноження добрих трудових традицій. Так, нам вдалося розширити і зміцнити сільську інфраструктуру. Але це, наголошу ще раз, було б неможливо без колективу господарства – людей, котрі підтримували й підтримують мене в моїх починаннях. 

– Кажуть, що доки людина мріє, в неї є майбутнє. Про що мрієте Ви?

– Моя мрія – міцне господарство, яке не стоїть на місці, а невпинно розвивається у всіх напрямках, нарощує показники. Мрію про те, щоб селяни, зокрема працівники нашого господарства, мали гідні умови життя, про те, щоб у селах не лише ремонтували, а й будували, щоб сільська молодь мала перспективу на батьківській землі. 

– Які побажання з нагоди 50-річчя вважаєте найголовнішими?

– У першу чергу – здоров’я, щоб іще мати можливість попрацювати. А також розуміння навколишніх. Бо, коли люди не розуміють одне одного, складно досягти спільної мети. А вона в нас і справді спільна – розвиток господарства, розвиток країни. 

Зоряни вітають давнього друга газети із золотим ювілеєм і зичать йому натхнення, успіхів у всіх добрих починаннях, міцного здоров’я.