Рано Андрійку довелось ставати господарем – доглядати корову, збирати хмиз. Але, натомившись за цієї працею, він намагався звільнити маму й від хатніх обов’язків – помиє посуд, начистить картоплі, попере білизну. Не раз мати щасливо приказувала, що якби мала дорослу доньку, то й та б не зуміла так клопотатися біля недужої.

Вечорами, коли сонце давно вже спало, а в хаті кволо мерехтів каганець, Андрійко сідав біля мами з книжкою і читав їй то про всілякі дива й небилиці, а то й про таку бувальщину, що в ній можна було впізнати життя всього їхнього села. Перед Великоднем мати попросила почитати їй Святе Письмо. Довго не згасав того вечора у них каганець, а коли догорів, жінка поцілувала сина й побажала йому доброї ночі. Вже вмостившись на печі, хлопчик знову обізвався до мами: як зустрічатимуть вони цього разу Великдень, коли в хаті немає й жмені борошна?

Згадала жінка, які пишні й рум’яні несли вони торік святити до церкви паски, та й не стрималась – гірко заплакала. Андрійко підхопився втішати хвору, але вона швиденько витерла сльози й пообіцяла дитині, що хоч і не багате, та буде свято і в них.

На ранок до Андрійка прибіг сусідський хлопчик, найкращий його то­вариш, Петрик. Радісний, говіркий, у новеньких чобітках і білій­пребілій сорочці. Хлопчик привітався з Андрійковою мамою, переказав вітання від своїх рідних та й присів на ослінчик, чекаючи, доки друг попорається біля печі. Мить посидів і раптом притих, почервонів, заховав ноги в блискучих, хоч дивися в них, як у люстерко, чобітках під ослінчик далі.

Він помітив, яка не схожа Андрійкова хата на ту, з якої він ось тільки підтюпцем прибіг. Там за дверима залишився солодкий запах вчиненого мамою на паски тіста, вже пишалися у найбільшій мисці своєю красою пофарбовані в цибулинні крашанки. Тим часом у Андрійковій хаті відчувався лише різкий запах відварів, які сільська знахарка приготувала для його мами. У тарілці, що самотньо стояла посеред столу, лежала синя розрізана навпіл картоплина. Охопив Петрика сум…

Вийшли хлопці надвір, тоді Петрик і питає: “Що ж це за Великдень буде у вашій хаті, без пасочок і крашанок?” Зітхнув Андрійко та й відповів, що головне, аби мама видужала, а що залишаються вони на свято без звичайних для цих днів страв, то вже нічого не вдієш…

Повернувся Петрик додому. Роззувся та й поставив свої нові чобітки аж під найдальшу лаву, так, щоб і самому не бачити їх. Біля порога приготував собі старенькі, тьмяні й полатані. Хотів було йти знову на вулицю, але почув, що мама вже виймає з печі паски. Вирішив подивитися на них – гарніші одна за одну: голівки рум’яні, гладенькі, боки – високі, запечені до коричневої скоринки. Доторкнувся пальчиком – аж скрикнув, так від гарячого запекло. Згадав Андрійкові слова про те, що його мамі дуже пече у грудях, коли вона довго кашляє…

“А можна я свою пасочку вже візьму?” – звернувся Петрик до мами, яка саме заходилася начиняти ковбаси. Жінка усміхнулась нетерпінню малого, строго нагадала, що їсти святкову випічку ще не гоже, завтра на світанні її треба освятити в церкві, але вибрати для себе найгарнішу пасочку синові дозволила. Петрик сказав, що почекає, поки вона вихолоне, й сам покладе її до кошика. А потім підійшов і притулився до мами.

Згодом він уже стукав у Андрійкові двері. У хлопчикових руках була та сама найгарніша пасочка. “Це – подарунок”, – сказав він. Його товариш засяяв від радості й зі словами “Мамо, у нас буде справжнє свято!” повів Петрика до ліжка, на якому лежала хвора. І Петрик побачив, як відразу пояснішало змучене обличчя їхньої доброї сусідки. Вона подякувала хлопчику й попросила передати низький уклін за цю щедрість його батькам. А коли він побіг додому, поговорила з Андрійком про те, що Бог нікого не залишає в біді.

Коли Петрикова мама стала лаштувати до церкви кошик із усілякими святковими наїдками, запитала сина, де ж тепер його пасочка? Хлопчик похилив голову й стояв, ніби води в рот набрав. Мама вже було злякалася, що син таки не витримав та й поласував нею. Аж тут він почав говорити, яка хвора в Андрійка мама, що вона ледве з ліжка може підвестися, де вже їй пасочки вчиняти…

Мама все зрозуміла. Лише на мить міцно обняла свого Петрика, а потім швиденько дістала велику хустину, наскладала у неї гору обрядових пасхальних наїдків та й послала сина до сусідів із подарунком знову.