Доводилося витрачати час і на читання таких матеріалів про дозвільні центри, у яких дописувач, не вникнувши в суть здійснюваної роботи, чи зіштовхнувшись із деякими проблемами становлення нового, чи звернувшись за поясненнями не за адресою, намагається зробити узагальнюючі, мало не загальнодержавні висновки, які комусь, може, й корисні лише тим, що викривляють суспільну думку й заплутують людей у життєвих питаннях.

У кожній країні держава в тій чи іншій формі здійснює контроль бізнесу, підприємницької діяльності та й діяльності взагалі. Проте, як свідчить історія,  якщо контроль всеохоплюючий, тотальний, то він гальмує суспільний розвиток, доводить до стагнації, застою, а то й до більш катастрофічних явищ. Разом із тим держава, не здійснюючи в необхідній мірі такий контроль, не може виконувати свої функції, що від неї вимагають суспільство, громадськість. Тобто кожна держава намагається виробити і впровадити раціональний баланс широти і повноти виконання контрольної функції у суспільстві через прийняття відповідних законів, створення контролюючих органів, впровадження конкретних форм і методів контролю та інше.

Якщо для кожного пересічного мешканця необхідність контролю податкових, митних органів, прокурорського нагляду, парламентського контролю та ряду інших не викликає сумніву і в цілому зрозуміла, то дозвільна система ніби далека від забезпечення підґрунтя для контролю і здебільшого пов’язується із заборонами. І стосовно заборон – це справді так, якщо розуміти, що відсутність дозволу в конкретного суб’єкта на певну діяльність, яка визначена законом, чи конкретну дію забороняє йому займатися цією діяльністю. А в разі порушення заборони виникають наслідки, що потрапляють під дію цілком конкретних законів, чого, зрозуміло, нікому не хотілося б.

Але дозвільну систему й отримання дозволів кожний підприємець пов’язує ще й зі складною, довготривалою, часто досить вартісною процедурою, так би мовити, “з ходінням по муках”. Що для декого з них уже є неписаною, але по суті забороною. І така думка склалася на основі багаторічної і повсюдної практики спілкування з дозвільними органами і їх службовцями. І це не залежало ні від тієї чи іншої влади, ні від території, ні від виду діяльності. Склалася система, яка не просто гальмує розвиток підприємництва з його робочими місцями і реальною продукцією власного виробника, прихід інвесторів з їхніми інвестиціями, впровадження нових технологій і призупинення відтоку за кордон науковців, митців і так далі, й тому подібне, а взагалі відбиває бажання проявляти ініціативу. З роками система все глибше вкорінюється в повсякденне життя, точить економіку країни і людську свідомість.

Зрозуміло кожному, що недосконалу чи негідну систему необхідно змінювати. І в даний час система активно реформується урядом у рамках 21 напрямку реформ, започаткованих Президентом України Віктором Януковичем.

У чому ж полягає суть тих змін, які мали б дати відчуття поліпшення якості надання адміністративних послуг, видачі дозволів державою?

Найперше це прийняття Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”, який уведений в дію з 1 січня цього року, значне скорочення кількості дозволів і документів для їх отримання, запровадження з 2012 року спрощеної дозвільної системи. Це передбачено Програмою економічних реформ на 2010–2014 роки, яка називається “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна влада” та, відповідно, обласною програмою “Успішна Полтавщина – заможна територіальна громада. Будуємо разом”.

Спрощення всього процесу отримання дозволів тим, кому вони потрібні, здійснюється через заяву, так би мовити, “в єдине вікно”. Це “єдине вікно” – дозвільний центр, який створено у кожному місті обласного підпорядкування, районному центрі.

Діяльність таких центрів якраз і є суттю спрощення процедури отримання документів дозвільного характеру. Адже заявник тепер звертається до державного адміністратора центру, може отримати у нього консультацію, але, головне, має можливість подати йому заяву з відповідними додатками та у визначений законом термін прийти й отримати дозвільні документи. Органи і організації, що надають дозволи таким чином, не взаємодіють безпосередньо із заявником. Заявнику не потрібно ходити, як кажуть, по колу, по кабінетах службовців. Не марнується час заявника, мінімізується ймовірність корупційних дій. Спрощення очевидне.

Дозвільні центри вже почали працювати. В області цьому передувала велика і напружена підготовча робота. Розроблено і прийнято необхідні нормативні документи, зокрема розпорядження голови обласної державної адміністрації і рішення обласної ради. Було виділено необхідні кошти та приміщення і здійснено їх матеріально-технічне оснащення, введено посади державних адміністраторів та проведена їх відповідна підготовка, створено наочні посібники, підготовлено методичні рекомендації, встановлено інформаційні стенди, проведено навчання відповідальних осіб у дозвільних органах.

22 грудня минулого року голова облдержадміністрації Олександр Удовіченко відкрив обласний дозвільний центр, який працює за угодою про співпрацю на базі дозвільного центру Полтавської міськради. За узгодженим графіком там працюють представники 17 регіональних, 7 міських дозвільних органів та 4 структурних підрозділів облдержадміністрації. Через обласний дозвільний центр за розробленими і затвердженими чіткими регламентами надається 86 адміністративних послуг дозвільного характеру.

Не можна не погодитися з тим, що в організації роботи дозвільних центрів є проблеми. Найбільше їх нині у Гребінківському, Новосанжарському, Пирятинському та Полтавському районах. Серед загальних проблем – налагодження системи електронного документообігу й автоматизованого обміну даними між місцевими дозвільними органами і дозвільними центрами, для чого необхідно ще віднайти і виділити кошти (до 10 тис. грн на район). Не повністю вирішене питання підключення до Реєстру документів дозвільного характеру і територіальних дозвільних органів. Є деякі проблеми у територіальних органів із виконанням в установленому порядку дозвільних функцій у зв’язку з їх реорганізацією. Але у випадку значних ускладнень у роботі дозвільних центрів на місцях, при виникненні, так би мовити, форс-мажорних обставин, необхідну процедуру оформлення документів дозвільного характеру здійснить обласний дозвільний центр.

Незважаючи на всі труднощі й недоліки, ефективність роботи дозвільних центрів очевидна. Вони стають потрібними заявникам. Адже лише за період із початку роботи, а це менше місяця, період, який включає Новорічні та Різдвяні свята, лише Полтавським дозвільним центром було прийнято понад 500 заяв суб’єктів господарювання, видано майже 4 сотні документів дозвільного характеру, надано близько тисячі консультацій. І це в той час, коли за весь минулий рік було видано близько 2 тисяч дозвільних документів.

Усе це вселяє впевненість, що організація роботи дозвільної системи через “єдине вікно” після врахування практики періоду становлення та зауважень суб’єктів господарювання стане важливою ланкою у здійсненні реформ і в сприянні підприємництву та бізнесу, звичною для нашої спільноти, як це відбулося в усіх розвинених країнах світу.