– Леоніде Олексійовичу, в світовій адвокатській практиці багато видатних імен. Хто для Вас були і є взірцями в професії? 

– У молодості, коли ще навчався в Харківському юридичному інституті, захоплювався діяльністю таких відомих ще в дореволюційній Росії адвокатів, як Федір Никифорович Плевако та Петро Акимович Александров. Коли ж уже почав працювати в Полтаві, намагався рівнятися на Раїсу Давидівну Бяльську, світла їй пам’ять, я був її стажером. Вона володіла винятковим даром ораторства, глибоким аналітичним розумом та хистом переконувати.

– Ваша професія в усі часи була престижною. Тож не дивно, що кіно, в якому головний герой – адвокат, чи нинішні телешоу за участю такого фахівця швидко стають популярними. Але ж в реальності професія набагато рутинніша, ніж може здатися прихильникам гостросюжетного жанру?

– Виїзди на місце скоєння злочину, пошук свідків – це, звісно, один бік справи, інший – постійне й доскональне вивчення законодавства. А воно в Україні, на жаль, надміру стрімко змінюється. Тож потрібно бути завжди в курсі й найнезначніших законодавчих новацій. Не всі знають, що адвокат не вправі відмовитись від захисту по кримінальній справі: до тебе звернулись ті, хто потребує допомоги, і все – зобов’язаний… 

– Які справи вести найважче, й на який результат працює адвокат, коли підзахисний справді винний?

– Адвокат ніколи не має права думати про те, що людина винна. Сама суть адвокатури в тому, що це – добровільна громадська організація, яка захищає громадян, надає їм юридичну допомогу. Хто б перед адвокатом не був, він зобов’язаний шукати в кримінальній справі моменти, які пом’якшують його вину. Якось я почав свій виступ у дуже складній, резонансній, справі такими словами: є на світі дві професії, представники якої зобов’язані допомагати кожній людині, незважаючи на те, чесна вона чи злочинець, – це лікарі й адвокати. Ми також даємо відповідну клятву при прийомі в адвокатуру.

– Леоніде Олексійовичу, які складові поняття “адвокатська майстерність”, і наскільки вона є визначальною при розгляді тієї чи іншої справи?

– В адвоката має бути аналітичний розум. Звісно, прекрасно, якщо розвинена й інтуїція. Але поряд із цими якостями обов’язково повинні бути й звичайна людська чесність та порядність. Саме вони підштовхують іти вперед проти будь-якої течії заради того, щоб надати підзахисному допомогу.

– Якою б серйозною професія не була, але ж, певно, і в адвокатів є свій, так би мовити, професійний гумор…

– Я вам розповім анекдот. Виступив прокурор, виступив адвокат, а останнє слово – підсудному. Той встає і говорить: “Да… Послухав я прокурора, – мабуть, я точно вкрав корову… Коли ж послухав свого захисника, – зрозумів, що корову вкрав прокурор”.

 – Як би Ви оцінили правову обізнаність населення сьогодні?

– На жаль, нижче середнього. І це ж при такому велетенському потокові правової інформації, який видають і ЗМІ, й Інтернет. Навіть у радянські часи громадяни були обізнанішими. Тоді це питання було на державному контролі. Пам’ятаю, як адвокати ходили навіть по дворах, де вже організовано на них чекали люди. Багато відбувалося зустрічей із молоддю.

– Леоніде Олексійовичу, що нині актуально для Вас як для професіонала?

– Є вже проект закону, який передбачає розгляд справи в суді за європейськими зразками, нові взаємини між прокурором, адвокатом і судом. І це довгоочікувані зміни, адже у нас так багато зайвого й непотрібного в цій системі.  І, до речі, приємно, що працювати по-новому сьогодні є кому: наші лави постійно поповнюються добре освіченими молодими людьми. На завершення хочу привітати колег із професійним святом, побажати здоров’я і успіхів у нашій складній професії.