– Перебуваючи у космосі, розумієш, що ти – посланець Землі, й відчуваєш гордість за те, що тобі, простому хлопцю, випала така честь, – сказав ветеран-космонавт.

Віктор Горбатко народився в 1934 році в Краснодарському краї. Закінчив Павлоградську військову авіаційну школу, Батайську військову школу льотчиків, Військово-повітряну інженерну академію імені Жуковського. У 1987 році став начальником факультету цієї академії.

У 1960-му Віктора Горбатка зарахували в загін космонавтів. Це був перший легендарний гагарінський набір першопроходців. Горбатка готували як дублера Олексія Леонова для виходу у відкритий космос, але за медичними показниками підготовку припинили. У 1966-му готувався за програмою “Союз” до експедиції на Місяць. Перший космічний політ здійснив 12–17 жовтня 1969 року як інженер-дослідник корабля “Союз-7” разом із космонавтами Анатолієм Філіпченком і Владиславом Волковим за програмою групового польоту спільно із “Союзом-6” і “Союзом-8”. Вдруге побував у навколоземному просторі 7–25 лютого 1977 року вже командиром корабля “Союз-24” та орбітальної наукової станції “Салют-5” разом із Юрієм Глазковим. Тоді ж працював на військовій станції “Алмаз”. І третій політ – командиром міжнародного радянсько-в’єтнамського екіпажу разом із Фан Туаном з відвідуванням орбітальної станції “Салют-6” – відбувся 23–31 липня 1980 року. За три космічних рейси “налітав” 30 діб12 годин

48 хвилин.

Віктор Горбатко – людина активної життєвої позиції, громадський діяч, справжній громадянин планети Земля, що не раз бачив її з космічних висот і знає, яка вона маленька і як важливо зміцнювати взаєморозуміння між різними народами і країнами. Свого часу очолював Товариство радянсько-монгольської дружби, був депутатом Верховної Ради СРСР, заступником начальника управління Центру підготовки космонавтів, заступником голови Спортивного комітету Міністерства оборони СРСР з міжнародних спортивних зв’язків, головою центрального правління Союзу філателістів СРСР, нині – почесний президент Союзу філателістів Росії, голова Міждержавної ради міст-героїв і міст військової слави. Він двічі удостоєний звання Героя Радянського Союзу, нагороджений багатьма орденами і медалями.

Ветеран-космонавт часто буває в Україні, у тому числі з гуманітарними місіями. Полтаву відвідав разом із земляками з Москви. Хоча сам не має полтавського коріння, його дружина, дитячий лікар, Алла Вікторівна Горбатко-Любимова родом з-під Кременчука. Віктор Васильович виховав двох доньок. Із теплотою згадує батьків.

– Батько мій був ветфельдшером. Мама – колгоспниця. Нас було п’ятеро дітей. Війна, важкий час… – розповідає Віктор Васильович. – Брат був льотчиком, його збили під Сталінградом. Але з війни повернувся живим. Я пішов у військове училище за прикладом брата і чоловіка старшої сестри, вирішив теж стати льотчиком. Під час війни дитиною я побачив страшну картину: фашисти з літаків розстрілювали табун коней. Наші тоді відступали, і табун той був покинутий. Частину тварин кудись перегнали, а частину не встигли. Ворог наче грався, розстрілював… І ось тоді у мене з’явилося бажання захищати мирне небо.

У перший політ Віктор Горбатко взяв із собою жменьку рідної кубанської землі. В наступні – іграшкову кістяну собачку, яка досі зберігається в нього вдома.

Віктор Горбатко чи не найпершим із космонавтів познайомився з Юрієм Гагаріним у військовому госпіталі в Москві, де вони проходили медогляд.

– У цьому році в мене дуже багато зустрічей у різних містах, тому що 50 років тому мій приятель, можна сказати, майже друг, Юрій Гагарін проклав дорогу в космос всьому людству, – розповів полтавським журналістам Віктор Васильович. – Я готувався разом із ним і проводжав його в політ. Був на головному командному пункті, поки він літав.

За півстоліття космічної ери відкрилося чимало таємниць і прихованих фактів рідкісної професії космонавта.

– Раніше через секретність називали наш політ із Юрієм Глазковим (світла йому пам’ять) роботою на мирній станції “Салют-5”. А це був “Алмаз-3”, військова станція, і вже років через 5–10 після польоту я розповідав про те, що ми справді там літали. Тим більше, що американці відразу після приземлення опублікували в пресі мету нашого польоту. І нам давали почитати. Так що секрету вже не було – підтвердили і все, – посміхається співрозмовник. – Тож у мене в другому польоті було завдання працювати з навчальною метою, а не з бойовою. А третій раз я літав із представником героїчного в’єтнамського народу, який єдиний у світі (й донині) збив американську літаючу фортецю Б-52. Такі машини прилітають на всі наші аерокосмічні виставки і салони в місто Жуковський у Підмосков’ї. Він збив Б-52 на радянському літаку МІГ-21 двома радянськими ракетами. Тож для мене було честю злітати з людиною, яка прославилася ще до космосу…

– Я задоволений, що працював у програмах освоєння космічного простору. А скільки нових знань дає кожний політ – не передати, – підсумовує роботу ветеран. – Прикро, що зараз багато програм закрили. Місячну програму, наприклад, у якій і я брав участь. Ступити на Місяць – це так і залишилося моєю нездійсненою мрією.

Сам про себе він говорить: “Діяльний пенсіонер. Багато їжджу, зайнятий на багатьох громадських постах. Навіть уже втомився. Але дружина каже: “Не відмовляйся, якщо запрошують…”