Тож зупинюсь на нормах, які викладені в Законі України “Про засади запобігання і протидії корупції”. 7.04.2011р. Верховна Рада України ухвалила, а 7.06.2011р. Президент України підписав у цілому Закон України “Про засади запобігання і протидії корупції”. Закон набрав чинності з

1 липня 2011 року, крім статей 11-ї та 12-ї, що стосуються декларування витрат (ст.12) та спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування (ст.11). Ці статті набирають чинності з 1 січня 2012 року.

Цей Закон визначає основні засади запобігання і протидії корупції у публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданих унаслідок вчинення корупційних правопорушень збитків, шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, а також держави.

Діяльність у сфері запобігання і протидії корупції ґрунтується на принципах:

– відкритості та прозорої діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування;

– участі громадськості у заходах щодо запобігання і протидії корупції, державного захисту осіб, які надають допомогу в здійсненні таких заходів;

– забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів, відшкодування збитків, шкоди, завданої корупційним правопорушенням.

Новий Закон змінює підхід до розуміння корупції як такої. Так, корупція – це використання особою, зазначеною в частині першій статті 4 цього Закону (в цій статті вказаний перелік суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення), наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянки/пропозиції чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній в частині першій статті 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей (ст. 1 Закону).

Таке формулювання поняття корупції є ширшим у порівнянні з попереднім визначенням згідно із Законом України “Про боротьбу з корупцією” і дає підстави для висновку, що корупційні дії можуть бути скоєні не тільки особами, які уповноважені на виконання функцій держави.

У зв’язку з цим розширене коло суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення – від Президента України до посадових осіб, які одержують заробітну плату за рахунок Державного чи місцевого бюджету, юридичних та фізичних осіб (ст. 4 Закону). Корупціонером може бути визнана будь-яка особа, що здійснює владні, організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські повноваження на власну користь. Це не тільки держслужбовці, а й ті, хто працює в приватній сфері. Проте все ж таки не підпадають під дію Закону рядові працівники, які, користуючись наданими їм службовими повноваженнями та пов’язаними з цим можливостями, можуть реалізувати корисливий інтерес щодо отримання неправомірної вигоди, зокрема, для прикладу, в сфері освіти й медицини.

Цей Закон чітко визначає коло суб’єктів, які можуть здійснювати заходи щодо запобігання та протидії корупції (ст. 5 Закону). До їх числа віднесені: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, а також органи державної влади у межах повноважень, визначених Законом. При цьому координація реалізації органами виконавчої влади антикорупційної стратегії, яка визначається Президентом України, здійснюється у порядку, встановленому Законом, спеціально уповноваженим органом з питань антикорупційної політики. Такий орган створюється (визначається) Президентом України.

Крім того, зобов’язані здійснювати заходи щодо запобігання та протидії корупції спеціально уповноважені суб’єкти – органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку в Збройних силах України, якщо інше не передбачено Законом.

Координація діяльності правоохоронних органів здійснюється Генеральним Прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.

Закон також установлює обмеження (використання службового становища, одержання дарунків, роботи близькими особами, фінансового контролю тощо) для посадових осіб, юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок Державного чи місцевого бюджету.

Крім того, Закон чітко визначає поняття “близькі особи”. Так, до близьких осіб належать подружжя, діти, батьки, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки з суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення.

Також у Законі дано визначення, хто такі члені сім’ї – особи, які перебувають у шлюбі, їхні діти, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

При заповненні декларації суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення члени сім’ї мають бути внесені до неї. Затверджено також зразок бланка декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру. Передбачено подання відомостей щодо закордонного майна, доходів, витрат і зобов’язань фінансового характеру декларанта та членів його сім’ї.

У Законі запроваджується положення, яке визначає конфлікт інтересів на публічній службі та порядок його врегулювання. Передбачається обов’язок ужиття особою, яка уповноважена на виконання функцій держави, заходів до недопущення можливості виникнення конфлікту інтересів. Крім того, Закон захищає гарантоване Основним Законом держави право на свободу зайняття підприємницькою діяльністю і виключає фізичних осіб – підприємців із числа тих, хто може бути притягнутий до відповідальності за корупційні правопорушення.

Законом передбачається, що органам державної влади, місцевого самоврядування забороняється одер
жувати від фізичних, юридичних осіб безоплатні майно та послуги. Цим законопроектом чітко визначено правовий режим дарунка (пожертви). Крім того, передбачено вичерпний перелік випадків, коли отримання дарунка забороняється. Так, згідно зі статтею 718 Цивільного кодексу України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі, майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього у майбутньому. Запропонована норма встановлює заборону, зокрема, на дарунки від юридичних і фізичних осіб за рішення, які приймаються в їх інтересах, а також коли особа, яка дарує дарунок, є підлеглою особою. Заборона також поширюється на всі випадки одержання дарунка у зв’язку з використанням особою службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей. Дозволяється отримання дарунка, вартість якого не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати (оскільки на даний час мінімальна заробітна плата складає 960 грн, то сума подарунка не повинна перевищувати

480 грн). Причому обмеження у вартості дарунка не поширюється на ті з них, які даруються близькими особами, а також на випадки одержання загальнодоступних знижок на товари, послуги, загальнодоступних виграшів, призів, премій, бонусів. Нововведенням цього законодавчого акта є те, що дарунки, одержані особами, уповноваженими на виконання функцій держави, як дарунки для державних органів або органів місцевого самоврядування, є відповідно державною чи комунальною власністю. Таким чином, усі отримані посадовою особою дарунки повинні бути передані державі або органу місцевого самоврядування. У разі порушення цього правила дії посадової особи можуть розцінюватись як привласнення державного майна. В такому випадку особа притягується до кримінальної відповідальності у визначеному законодавством порядку. Законом установлюються й інші обмеження щодо трудових відносин між близькими особами.

Також Законом передбачається пряма заборона відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено Законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію.

Розділ III Закону передбачає участь громадськості в заходах щодо запобігання і протидії корупції.

Розділом IV передбачено відповідальність за корупційні правопорушення. Так, за вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 4 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності.

Разом із цим Законом передбачається ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, – єдиної бази даних, в якій зосереджуватимуться відомості про всіх осіб, котрих притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.

Також у Законі містяться норми, які передбачають усунення наслідків корупційних правопорушень, зокрема в статті 23 (відшкодування збитків, шкоди, завданих державі внаслідок вчинення корупційного правопорушення), статті 24 (незаконні нормативно-правові акти та правочини), статті 25 (відновлення прав і законних інтересів та відшкодування збитків, шкоди, завданих фізичним та юридичним особам внаслідок вчинення корупційного правопорушення) та статті 26 (вилучення незаконно одержаного майна).

Одночасно з названим законом набрав чинності Закон України “Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України щодо вiдповiдальностi за корупцiйнi правопорушення”. Ним, крім іншого, встановлено строки накладення адміністративного стягнення та розміри штрафів за адміністративні корупційні правопорушення, зокрема за порушення обмежень щодо використання службового становища (вiд 50 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто на даний час від 850 до 8500 грн), порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (вiд 50 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходiв громадян із конфіскацією отриманого доходу, тобто на даний час від 850 до 3400 грн), незаконне використання iнформацiї, що стала відома особi у зв’язку з виконанням службових повноважень, невжиття заходiв щодо протидiї корупцiї тощо.

Адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення може бути накладене протягом трьох місяців із дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Раніше цей термін був обмежений 6 місяцями.

У разі відмови у порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладене не пізніш як через місяць із дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

Важливим чинником формування антикорупційної стратегії є профілактика корупційних діянь. Ідеться про систематичне оприлюднення у засобах масової інформації результатів перевірок у відомствах, повідомлення про порушення кримінальних справ проти хабарників, роз’яснення найважливіших положень антикорупційних законів, запобігання та пошук шляхів урегулювання конфлікту інтересів, дотримання правил етики поведінки державних службовців. Якщо широка громадськість частіше буде отримувати таку інформацію, це значною мірою сприятиме антикорупційному оздоровленню суспільства.