І перший висновок, що напрошується з нагоди її відкриття, – цього року художник надзвичайно активний. Павло Іванович охоче погоджується: так, починаючи з весни, коли він запросив своїх шанувальників до зали Полтавського краєзнавчого музею у день свого 70-річчя,  ця виставка уже п'ята! Ще три експонувалися у його рідній Пархомівці, в Котельві та в Києві. Дві – великі, інші – залежно від залу. Зал у музеї  І.П.Котляревського досить камерний – і роботи невеликі за обсягом, за винятком двох полотен. А головне – усі нові. Тож художник активний не лише у виставковій діяльності, а й, що найголовніше, у своїй творчості.

– Це, можна сказати, крок за ювілей, – ділиться Павло Волик. – Згадуються рядки Ліни Костенко:

"Не допускай такої мислі,

Що Бог покаже нам неласку.

Життя людського строки стислі.

Немає часу на поразку…"

Він знає, що його полотна подобаються людям. І коли хвалять не заради красного слівця, а так, як проста жінка із Котельви, котра сказала: "Глянувши на Ваші картини, зрозуміла: Вам жити довго-довго…" – це приємно. А якось один із його студентів запитав, чи Павло Іванович не образиться через те, що хлопець сфотографував його роботу й подарував мамі на свято Нового року.

Нову експозицію Павло Волик назвав "Моєму роду – моєму народу". А на виставках проходить і презентація монографії "Павло Волик", яку видав мистецтвознавець із Житомира Анатолій Шевчук до ювілею полтавського митця, знаного в Україні та багатьох зарубіжних країнах майстра пензля.

У музеї І.П.Котляревського Павло Волик виставляється вдруге – із перервою у два десятиліття.