Панно, виконане з керамічних барельєфів, і справді вражає. На ньому – пам’ятки архітектури, що стали символами Полтави: Хрестовоздвиженський монастир, краєзнавчий музей, будинок колишнього дворянського і селянського банку, де нині розміщено управління СБУ. Автором цієї монументальної роботи виявилася 23-річна дівчина, прізвище якої уже знала. Захотілося поспілкуватися з молодим скульптором. І зустріч відбулася. Й не одна, адже приємно спілкуватися з людиною, котра має філософський склад розуму (читала Ніцше, Гете, Фейєрбаха), всебічно розвинена (навчалася у музичній школі, грає на фортепіано, любить класичну музику (“О, Бетховен! Звичайно ж, “Місячна соната” – мій улюблений твір!”). Вражало й вміння заглиблюватись у суть речей, і те, що має власну думку, вміє її відстоювати. Ерудована, начитана. Коло інтересів – широке: від античної літератури до історичних мемуарів, від вивчення творів епохи Відродження до робіт абстракціоністів, імпресіоністів…

Дівчина демонструє знання з історії рідного краю. Скажімо, про назву міста розповіла:

– Літописець згадує поселення Лтаву ще в 1174 році як далекий аванпост у степу Переяславської землі. Чи не від річечки Лтави, що вже нині навіть не існує на карті (колись вона впадала у Ворсклу), й народилася назва поселення – “По Лтаві” – Полтава”, – розмірковує Катя.

Вона цікавилася й історією тризуба, синьо-жовтого прапора.

– Моєю метою було поєднати образотворче мистецтво з архітектурою, використавши для цього найвідоміші пам’ятки Полтавщини, та додати до них хитросплетіння полтавської вишивки, – розповідає Катя про своє панно. – Основним поштовхом до створення моєї дипломної роботи слугувало 40-річчя архітектурного факультету. Бачила його в готовому вигляді задовго до завершення роботи – так би мовити, очима власної душі. А задоволення від втілення власного задуму одержала тоді, коли твір став доступним фізичному зору. Хотілося передати й національний колорит Полтави, талант його жителів, самобутнє мистецтво.

Бачити “очима душі”, як висловилася Катя, дано не кожному. Адже при цьому повинна яскраво спрацювати уява – чітко, зримо, картинно, у соковитих барвах. Отже, у цієї дівчини вона досить розвинена, що дуже важливо для творчої людини. У таких випадках наука стверджує про творчий потенціал правої півкулі мозку, що відповідає за художнє, образне мислення.

Яка то була кропітка робота – виготовлення форм, ліпка 28 фрагментів майбутнього ансамблю! Скільки терпіння, працелюбності довелося проявити. “Не жіноча це робота”, – хтось кинув, очевидно, жартуючи. Але ці слова “завели” Катю: не з тих вона, хто пасує перед труднощами, не так просто відступає від задуманого.

Творча манера молодого скульптора вразила навіть головного художника Полтави Михайла Шлафера, який зауважив: “Здавалося б, ця перша робота повинна була бути, так би мовити, пробою пера, а вийшло, як у справжнього скульптора. А ще: кожен молодий творець намагається копіювати великих майстрів (завжди помітний вплив учителя на творчість початківця), а ось у випускниці Катерини Савчук  – власна, непідробна творча манера, свій стиль, своє письмо, світосприйняття, творча інтуїція. Цебто: митець виходить на  власний шлях у творчості. Своєрідна манера проглядається і в живописі, надто портретному. В багатьох творах Каті відчувається й запальна натура автора. Основне, що властиве її творам, – ліризм і драматизм, мужність і водночас ніжність, сентиментальність, контрастність форм”.

Потяг до пензля у Каті глибший, аніж до скульптури. Вивчаючи творчу манеру молодої художниці, певний час доводилося спостерігати за її роботою. І хоча до втілення ідеї власної виставки живопису, на погляд художниці, ще далеко, можна не сумніватися: ці картини ми ще побачимо у виставкових галереях. Талант (якщо він є у людини) можна розвинути за допомогою наполегливості та працелюбності. А от геніями, на мою думку, народжуються. Такі люди просто приречені трудитися – іншого їм не дано. У кожному камені скульптор бачить скульптуру, як і художник у кожному обличчі – натуру для портрета. Бо ж ці люди – справжні творці. Великий скульптор Мікеланджело свого часу сказав: “Є єдиний шлях стати художником – працювати”. Нагадую ці слова Каті й із задоволенням відзначаю: саме вони надихали її при створенні дипломної роботи. Ними, запевнила, керуватиметься й надалі.

Катерина Савчук – висока, струнка, з напрочуд виразними рисами обличчя – брови, мов крила чайки, довгі вії, правильний ніс, чудовий колір шкіри. Таких чарівних дівчат звично бачиш на подіумі як моделей. А в ній гармонійно поєднується краса зовнішня і внутрішня. Батьки вчили своїх дітей (у сім’ї Савчуків є ще син – старшокласник Олексій) бути спостережливими, і донька не обходить увагою комаху, що примостилася на пелюстці квітки поряд із краплиною вранішньої роси, веселку над водограєм – усе це диво, відтворене дитячою рукою, вражає і дорослого.

…Лине чарівна мелодія, а мій погляд знову вихоплює з дитячих малюнків Каті квітку з краплинами роси. І здається, що під ті дивовижні звуки вона оживає…