18 вересня 1941 року ворожі війська окупували Полтаву. Оборонні бої, затяжні та важкі, наблизилися до Диканьки. Ворог рвався до Харкова, щоб звідти піти наступом на Москву. Державним комітетом оборони (ДКО) СРСР було прийнято рішення щодо посилення обороноздатності поріділих угруповань радянських військ на теренах України, аби не допустити просування фашистів у серце Радянського Союзу. Йшла запекла боротьба за кожен сантиметр української території…

За наказом радянського командування під Диканьку з-під Харкова вранці

24 вересня 1941 року був перекинутий 4-й полк гвардійських мінометів (“катюш”). Командир полку майор О. Нестеренко разом із комісаром І. Радченком прибули в штаб 14-ї кавалерійської дивізії, що дислокувався на околиці Диканьки. На ранок наступного дня командир 3-го дивізіону капітан П. Худяк доповів командуванню полку обстановку і попросив дати дозвіл на залп по силах ворога. Дозвіл не надходив… Фашисти пішли в атаку. Тоді капітан Худяк дав відповідну команду, і протягом 10 секунд 192 реактивних снаряди накрили ворога – прогримів перший на теренах України в роки Великої Вітчизняної війни повний залп дивізіону гвардійських мінометів. Єдиний пробний залп із установки

БМ-13 до того був випущений на полігоні 1-го Московського Червонопрапорного артилерійського училища ім. Л.В.Красіна, де формувався 4-й полк.

У своїх мемуарах “Огонь ведут “катюши” командир 4-го полку гвардійських мінометів (“катюш”) майор О. Нестеренко (пізніше – генерал-лейтенант артилерії, перший начальник космодрому Байконур, лауреат Державної премії СРСР) так писав про той артилерійський залп під Диканькою: “…Раптом тишу ранку порушив потужний гуркіт, відлунням прокотившись над гаєм, над Диканькою, над ближніми і дальніми хуторами. Ліворуч, позаду нас, з-за лісу безперервним потоком летіли вогняні комети. Вони шуміли над нашими головами. Через кілька секунд все урочище (Переруб. – Авт.) огорнулося густим чорним димом, в якому виднілися раз по раз спалахи вибухів… Шум снарядів, що летіли,.. грім вибухів, а також величезна чорна хмара, яка миттю огорнула гай, справили сильне враження”.

З цього “непланового” залпу, який змусив фашистів тікати і значно затримав їхній наступ, бере початок славний бойовий шлях 4-го полку гвардійських мінометів (“катюш”). Під Диканькою полк вів успішні бої на ділянці оборони 14-ї кавалерійської дивізії з 24 вересня по 1 жовтня 1941 року. Всьому особовому складу 14-ї Червонопрапорної орденів Леніна, Червоної Зірки кавалерійської дивізії (командир – генерал-майор Крючонкін) була оголошена подяка Військової ради Південно-Західного фронту та командування 14-ї кавалерійської дивізії. Командир полку “катюш” майор О. Нестеренко і комісар І. Радченко за перший ракетний удар по фашистах під Диканькою та наступні успішні бої в районі Харкова були нагороджені орденами Леніна. Тож оборона Москви має свій початок під Диканькою…

У вересні 1973 року вдячні диканчани – нащадки воїнів-фронтовиків – спорудили в райцентрі пам’ятник, на постаменті якого застигла легендарна бойова машина БМ-13.