Прочитати голосом дзвонів на весь світ щиру молитву до Диканьки прибули понад двадцять майстрів із Росії, Білорусі, з різних обитель Української Православної Церкви. Архієпископ Полтавський і Миргородський Филип висловив впевненість, що нині відродження втрачених у часи безбожної влади багатих традицій православного дзвонарства – це велика справа з відновлення духовної спадщини народу.

Особливістю цьогорічного фестивалю стала справді непересічна подія, що красномовно засвідчила, зокрема, й факт зростання рівня самого дійства, – на Полтавщину вперше прибув відомий хор Московського Стрітенського чоловічого монастиря, спів якого заслужено називають повнокровним втіленням істинних молитовних почуттів та священного благоговіння у всій їх первісній красі. До Диканьки хористи приїхали вже після того, як вранці виконали свою місію на звершенні Божественної літургії в Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі. Тепер ця обитель – у числі найзначніших храмів світу, в котрих звучали голоси уславленого хору, історія якого, до речі, налічує вже понад шість століть.

Регент колективу Никон Жила з приємністю зізнався, що вважає за честь вітати українське земляцтво, адже Україна – Вітчизна його батьків. “Диканські передзвони” стали цікавим продовженням насиченого творчими поїздками життя хористів. Тільки цього року вони побували з виступами на Далекому Сході Росії, в сибірських містах, а також у Франції.

Вірним диканському фестивалю залишився відомий російський майстер дзвонної справи Володимир Петровський, який відкрив для себе Полтавщину, а для місцевих дзвонарів – свою витончену науку, якраз на минулорічному фестивалі. Володимир Мар’янович – старший дзвонар храму Успіння Божої Матері, що у місті Архангельськ. Він не тільки навчає секретам “небесної музики”, а й займається облаштуванням кожної окремої дзвіниці, підбором для неї дзвонів, адже з досвіду знає, що тільки все це разом дає можливість віднайти істинний і неповторний голос храму. Зважати доводиться й на архітектуру споруди, й на ландшафт місцевості, над якою співатимуть дзвони, і навіть на характер забудови довкола церкви: місто це чи село. На рахунку майстра – вже 150 храмів, яким він подарував оригінальне звучання.

Серед незмінних організаторів фестивалю – Полтавська єпархія УПЦ, Диканська райдержадміністрація, подружжя москвичів із диканським корінням – очільників Фонду відродження пам’яті Марії Башкирцевої – Тетяни та Миколи Швеців. Тетяна Дмитрівна знову нагадала, що саме щоденник видатної української художниці, в якому та описує свої враження від поїздки у сповнений дзвонної музики Київ (таким Марія побачила і почула його в 1881 році), надихнув їх на ідею проведення фестивалю.

Принагідно Тетяна Швець поділилася останніми новинами з пошукової роботи фонду. Вона впевнена, що через п’ять років – саме стільки часу, за попередніми й найоптимістичнішими підрахунками, – поглине перекладацька робота над повним обсягом щоденника Башкирцевої – світ побачить цю знамениту жінку нарешті справжньою, позбавленою не завжди справедливих письменницьких домислів. Відомий із 1893 року і до сьогодні “Щоденник” Марії Костянтинівни – це лише сьома частина її записів, неймовірно стиснута й позбавлена будь-якої можливості розкрити характер авторки. Розпочата перекладацька праця над отриманими з Національної бібліотеки Франції матеріалами – 20 тисяч занесених на мікроплівки сторінок щоденника – вже спонукає до впевненіших висновків, наприклад, про те, що відомий французький романіст Марсель Пруст запозичив свій стиль самозреченої відвертості саме у Башкирцевої.

…Продовжувати перелік подарованих світові видатною українкою відкриттів у розмові з Тетяною Дмитрівною, здається, можна було б до безкінечності, втім, усіх уже кликав і зачаровував, мабуть, з тією ж силою, що колись і саму Марію Башкирцеву, церковний передзвін. Ансамбль “Дзвони Росії” продемонстрував гостям свята поєднання безпосередньо дзвонної музики зі звучанням старовинного церковного інструмента – била, – котрим користувалися ще в часи, що передували винаходу дзвону. Особливістю била (металевий, а раніше – дерев’яний лист) є звук низьких тонів, що може тривати до 1,5 хвилини.

Дарували своє мистецтво всім, хто прийшов до Свято-Миколаївської церкви, і дзвонар цього храму Микола Оніпко, дзвонарі Києво-Печерської лаври архімандрит Феодосій та ієродиякон Парфеній, дзвонар храму Архістратига Божого Михаїла Мартін Ковальов із Мінська. Єднання поколінь у православній вірі славили своїм виступом Ольга Смирнова та її син Павло, представник молодого покоління дзвонарів Росії, послушник храму Покрова Святої Богородиці з міста Озерськ Челябінської області…

“Вінчальний дзвін”, “Пасхальний малиновий дзвін”, “Свято-Троїцький дзвін”… У кожного з них своя неповторна мова, своя висока сутність, і прочитати її можна тільки серцем, котре веде на пороги церков не тільки у дні святкових дійств, а й у звичайні, сповнені прагнень піднятися над житейською марнотою, будні…