– Навіть не оптимізм, а реалізм змушує мене вірити, що Україну будуть цінувати в світі, що вона стане країною із розвиненою економікою, розумною політикою. Авжеж, зробити для цього доведеться дуже багато, і в першу чергу – нам, молодим. Тому й не стоїть молодь осторонь політики, тому й намагається бути почутою владою.

Пригадайте хоча б минулорічні вибори депутатів до місцевих рад – скільки серед кандидатів було молоді! І багато хто уже представляє інтереси своїх виборців у селі, місті, районі, області. Мене радує, що тепер ініціативним людям не потрібно чекати досягнення солідного віку для того, щоб долучитись до цієї діяльності, адже хто краще за саму молодь може знати, представляти й відстоювати її інтереси? Втім, головне, звісно, щоб добрі починання не завершувалися за вже достатньо апробованим в Україні сценарієм: лише обіцянками на папері.

Всі ми добре пам'ятаємо, що 2009 рік був оголошений на державному рівні Роком молоді в Україні. Нам обіцяли всебічну підтримку, та насправді призупиняли й згортали програми розвитку спортивного руху, молодіжного житлового кредитування… Гострою для молоді залишається й проблема працевлаштування. Мабуть, не дуже добре, що досить часто ми змушені йти працювати не туди, де справді б хотіли, а туди, де є можливість отримувати хоча б трішки більшу зарплатню, ніж можуть запропонувати людям без досвіду у бюджетних організаціях. Старші нам дорікають, що ми, мовляв, хочемо всього і відразу, але ж ми сьогодні не маємо жодних із тих пільг, які мали вони як молоді фахівці…

Щоправда, не маємо ми й багато чого іншого – це вже на щастя: моїм ровесникам важко збагнути, як це можна було соромитися говорити українською мовою, добровільно принижувати себе назвиськом "малорос"… Звісно, одне іншому не тотожне, але якщо вже є усвідомлення дому, то навести у ньому лад поступово обов'язково зможемо.