І, до речі, обидва захоплення не здали своїх позицій у житті Григорія Івановича й донині. "Земля шепче", "Молоді вітри" – це дві збірки його поезій. Могло б бути й більше: зізнається, що чимало віршів у них не ввійшли, але, як відомо, час ділової людини належить справі, а на захоплення лише інколи випадає вільна годинка.

1978 року з мрією стати не будь-ким, а головою колгоспу, Григорій Шарий вступив на економічний факультет Полтавського сільськогосподарського інституту.

– Я виріс у родині агронома й вчительки, два моїх дядьки працювали конюхами, тітки – ланковими, на фермі. Й це, звісно, вплинуло на мій вибір життєвого шляху, – говорить Григорій Іванович.

Дипломованим спеціалістом поїхав працювати за направленням ревізором-контролером Коропського райсільгоспуправління  в Чернігівській області. Але, відслуживши в армії, вирішив навідатися у село, де під час навчання в інституті проходив у колгоспі "Шлях Жовтня" практику, – Филенкове Чутівського району. Короткі гостини обернулися несподіванкою – Григорія Івановича на зборах колгоспу затвердили на посаду головного економіста. Такий  поворот долі тільки радував: були порозуміння з місцевими людьми, значний потенціал земельного ресурсу… Молодому фахівцю залишалося тільки зателефонувати батькам: їду забирати речі!

Через рік кілька керівників господарств із Чорнобаївського району Черкаської області (сюди відійшло село Тимченки колись Градизького району) навідувались у гості до земляка. Авжеж, не без пропозицій. Адже звіти про досвід господарювання у Филенковому можна було почитати й у республіканських виданнях: повний госпрозрахунок, прогресивні форми організації оплати праці, інші сміливі й успішні новації.

Але пропозиція, від якої Григорій Іванович не відмовився, пов'язана зі знайомством у 1986 році з тодішнім першим секретарем обкому комсомолу Олександром Удовіченком. Він сам віднайшов филенківського активіста. Півтори години серйозної розмови – й Шарий уже обмірковував свої майбутні обов'язки другого секретаря Чутівського райкому комсомолу. Невдовзі став першим секретарем. Серед найпам'ятніших подій цього періоду – організація півфіналу "Шкіряного м'яча". Але не приховує: більше приваблювала його робота, що давала конкретні матеріалізовані результати. І йдеться не тільки про врожаї. Ось згадати, наприклад, як у Филенковому організували молодіжний житловий кооператив.

– Збиралося нас кілька десятків людей і на толоці заливали фундаменти, інші будівельні роботи виконували. Самі заміси готували, мазали. За два роки побудували десь 27 будинків… І я ж брав у цьому безпосередню участь – вилами вальці на горище викидав. Молоді були, сильні…

 За комсомольською роботою Григорія Шарого добре знали в колгоспі "Заповіт Леніна" (село Первозванівка Чутівського району). Сподобався людям, і вони, зібравшись на збори, обрали його головою колгоспу. Тож якийсь час знову першість залишилась за господарською роботою.

1989 року почався новий етап у житті – Григорія Івановича обрали депутатом Верховної Ради СРСР.

– Це вже тепер, через роки, усвідомлюєш, із людьми якого рівня тоді випали можливість і честь працювати – Валентина Терешкова, Іван Кожедуб, Борис Єльцин… У готелі "Москва" мій номер був навпроти номера Анатолія Собчака…

У цей же період була робота на чолі Полтавського обкому комсомолу. Згодом працював у облагропостачі, обласному управлінні сільського господарства… 1998 року очолив обласне управління земельних ресурсів. Освоюючись у новій, хоч і дотичній із попередньою, сфері, довелось закінчити ще три виші й захистити кандидатську дисертацію.

– Це ж дуже складна сфера. Хоча у нас у суспільстві, на жаль, чи не кожен вважає:  якщо по землі ходить – значить, розуміється й на земельних питаннях…

Розповідаючи ж про людей, мудрістю яких Григорій Іванович у різні роки захоплювався (а серед них – і всім відомі особистості, й викладачі рідного вузу, й очільники господарств, і церковні діячі),  він по-особливому тепло згадує звичайного бригадира з Первозванівки Івана Олексійовича Литвина, світла йому пам'ять. "Не мав цей чоловік ніякої спеціальної освіти, але по мудрості організатора, хлібороба був надзвичайно обдарованою людиною", – говорить Григорій Шарий.

– У наших селах є люди, ну щонайменше, – академіки від народу. Та й взагалі для мене український селянин – це такий узагальнений образ працьовитої, відданої землі, традиціям, родині людини…

Якби не підпорядкований суворому розкладу робочий день керівника, продовжувати розмову, зачепивши цю вічну українську тему, можна було б ще довго. Втім, як виявилось, все, чого й неможливо про селянську долю договорити у робочому кабінеті, не знає спокою  й на сторінках поетичних збірок Григорія Шарого…

31 липня Григорій Шарий відзначатиме п'ятдесятиріччя. До найщиріших вітань приєднується і колектив нашої газети.