– Тут відкриватимемо Стіну гончарної слави України – меморіальні дошки, присвячені найвидатнішим постатям української гончарної культури – Василю Кричевському, Юркові Лебіщаку, Сергію Васильківському, Єлизаветі Трипільській, Опанасу Сластьону, Остапу Ночовнику, – відразу шість бронзових дощок, створених найвидатнішими скульпторами й народними художниками України, – розповідає Олесь Миколайович.

Повз нас швиденько пройшла, вітаючись, вервечка наукових співробітників музею у камуфляжі будівельників-ремонтників – вони звикли в разі потреби "змінювати" професію впродовж років. Усе роблять самі.

Завтра в лунких залах цієї колишньої земської майстерні вируватимуть уже щорічні мистецькі акції національного масштабу – виставки гончарних виробів, живопису, графіки, творчі конкурси, – як і щороку в період звичного тут духовно-мистецького "здвиження". Спеціально для участі у цьому святі прибув із США внук Василя Кричевського – Василь Лінде-Кричевський, аби урочисто передати музею унікальні документи, фотографії, творчі роботи із архівів родин Кричевських-Щербаківських.

Різножанрові й надзвичайно насичені заходи "Здвигу-2011" розпочалися ще 14 червня. Ініціатором проведення Дня гончаря, міжнародних симпозіумів та фестивалів, науково-практичних конференцій і семінарів із проблем гончарства є все той же невтомний Олесь Пошивайло – нині заступник голови Наглядової ради, директор Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, провідний науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, голова правління Українського керамічного товариства, доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України.

У дворі музею-заповідника, в різних його куточках нові дива творяться одночасно – в наметовому містечку працюють учасники другого ІНТЕРСимпозіуму кераміки "2011: 11х11", яким даровано творче спілкування і дві теми для втілення у глині – "Подорож у часі" й "Арт-чайник". Мало бути одинадцять художників, одинадцять творчих днів – тому й "11х11", але насправді їх приїхало тринадцять, і нікому не змогли відмовити: працюють митці з України, Грузії, Болгарії, Азербайджану, Литви і Росії.

Георгі Пачкоріа представив себе жартома: "Народився в Тбілісі, закінчив школу, потім академію – і зразу ж сюди!"

Насправді він – відомий грузинський художник-кераміст із тридцятилітнім стажем, сам уже має учнів, а приїхав на запрошення куратора-менеджера ІНТЕРСимпозіуму, заступника генерального директора з культурно-освітньої роботи Тетяни Литвиненко, з якою познайомився через Facebook, і зацікавився українською керамікою.

– Прекрасне місце, прекрасні гостинні люди! І глина прекрасна! – каже Георгі, показуючи свої ще не завершені роботи: великий оригінальний пісочний годинник і, звичайно ж, "грузинський" арт-чайник.

– Ми в такій ейфорії – і я, й моя подруга із Москви, умови тут просто "шоколадні", й колектив зібрався особливий: люди з різних країн, у відносинах яких накопичилося чимало образ, але тут – мирна, дружня атмосфера, особливе ж задоволення переживаю, коли чую українську мову, – як піснею нею заслуховуюся! – зізнається москвичка Олександра Створа.

Майже перед дверима музею за гончарним кругом, як завжди, – заслужений майстер народної творчості України Микола Пошивайло. Його оточили "харизматики, романтики, диваки і діячі" з різних куточків України – саме за такими ознаками набирала собі учнів через Інтернет Е-літня АКАДЕМІЯ Гончарства, пояснює співробітник інформаційної служби Світлана Пругло. Ця літня школа гончарства прийняла бажаючих (а їх дев'ятеро) отримати основні навички роботи з глиною та уявлення про традиції українського гончарства. Їм надзвичайно пощастило, бо у них такі вчителі – окрім Миколи Гавриловича, працівники музею Валентина Лобойченко, Олена Мороховець, Оксана Яценко та всі учасники ІНТЕРСимпозіуму! Вони їм допомагають, проводять майстер-класи. "Е-літники" теж частенько навідуються у містечко майстрів, як, до речі, й екскурсанти, – подивитися, як твориться диво. Дар'я Шитіна, наприклад, конструює меблі у Новомосковську, а мріє про гончарний круг – ось і приїхала вчитися, і називає Миколу Гавриловича чарівником – усе в тому ж ключі: тут йдеться про диво. Тетяна Солнцева, журналістка зі Львова, підхоплює тему:

– Для мене глина справді свята, як казали про неї майстри у давнину. Свята земелька… Ми її самі місимо, а це не так просто. Глину треба відчувати, я з нею пробую "домовлятися"… Є люди, які їдуть як паломники у святі місця, а я зрозуміла, що тут саме таке – святе, намолене – гончарське місце. А Миколу Гавриловича я люблю! В ньому живе сонце, воно із нього сяє.

Сад глиняних скульптур днями поповнить, як нам сказали, троянський кінь. Заглядаємо у піч, від якої віє жаром – аж повітря мерехтить на сонці: вчора ввечері її "розкочегарили" до 1200 градусів! У печі – частини фігури загадкового коня.

– Так народжуються легенди! – сміється гончар Сергій Радько, автор проекту. – А в Опішному, до речі, побутує легенда про золотого коня, який десь чи то в землі, чи в річці. Але коней буде аж троє. У дворі давно стоїть "Віз-куча для перевезення глиняних виробів" – коня до нього створив Сашко Яровий, дуже талановитий гончар із Києва. Ще буде кінь під вершником – "Володар". І третій – найбільша архітектурна композиція, він ще мурується. Це мій проект, а праця – колективна, бо це великі твори.

Сергій Радько, який виростав на канівських кручах, у селі Межиріч на Черкащині, тут буває часто, бере участь у симпозіумах, а в саду скульптур і в музеї зберігається ціла колекція його монументальних скульптур і творів живопису, серед них – "До світла, до знань", "Вони – це ми", "Цариця", "Обладунки князя Ігоря", "Пасе Галя гуси" – ціла серія, "Створення світу", "Адам і Свєта", "Олені", "Одинока скульптура матері".

Сергія Радька мистецтвознавці називають "унікальним майстром, культовим мистцем сучасності, художником-керамістом неординарного творчого мислення, українським Пікассо, який першим позбувся диктату тоталітарних стереотипів і рутинного академізму". З ним надзвичайно цікаво й легко говорити.

– Гончар – це не професія, це пристрасть,
– каже Сергій. – Нині це такий модерний стиль  життя, бо давнє уявлення про гончарів уже в минулому. Зараз серед молоді стають модними кобзарство й гончарство, і вони мають перспективу. А я – ортодоксальний гончар, сповідую "йогу гончарства": треба вміти правильно сісти за круг, правильно, із правильною швидкістю, його обертати, центрувати виріб – усе треба робити канонічно. І в цій, здавалося б, жорсткій позиції – найбільша творчість. Треба самому копати глину, працювати без електрики – випалювати на дровах, і – поменше посередників, нащо змагатися з технізованим виробництвом? Нам не треба план робити – ми повинні віддаватися мистецтву. І виходить – авангард навиворіт…

Про Опішне, про його "здвиження" Сергій Радько каже коротко й точно:

– Я тут блаженствую… Це єдина така оаза в Україні…

І про роботу:

– Вчора встиг випалити до дощу. Щойно завершили – і в небі з'явилася подвійна райдуга: такі приємні знаки…

…Якби ж то можна було розповісти про всіх і все, що відбувається у період "здвиження" в Опішному! Нереальне завдання, тому просимо прокоментувати цьогорічні дійства Олеся Пошивайла.

– Все, що тут відбувається, – до певної міри лише зовнішня оболонка того, що відбувається всередині музею-заповідника, – каже Олесь Миколайович. – Для нас це привід прискорювати самих себе. Ми будуємо нові об'єкти, ремонтуємо, знайомимося з новими художниками, а вони дарують нам свої твори, збагачуючи гончарську скарбницю України. Заходи, які ми проводимо,  для нас, для художників, – це вікно в Європу, в світ, це спосіб популяризувати українську культуру, відкривати Україну для світу. А День гончаря – це пік подій: фестиваль-ярмарок "Гончарний Всесвіт в Україні-2011", який називають малим Сорочинським, вперше проводимо Національний ковальський фестиваль "ВакулаФЕСТ-XXI", Національний фестиваль боді-арту, виступатимуть цікаві фольклорні колективи, проводитимуться науковий симпозіум, читання, дискусії, різні конкурси, атракціони і багато чого іншого. Про все не розкажеш – треба приїжджати й дивитися.

Приїжджати й дивитися – єдина порада для тих, хто прагне напоїти свою душу живою водою національної справжності в усіх її вимірах, – тут знайдете все для цього.