Мабуть, не варто й говорити про те, що рішення про поїздку до Канева було прийняте миттєво, і вже наступного дня мене гостинно зустріли у наддніпрянському місті. Колеги були трохи засмученими: розповіли про те, що придбали у букіністичній крамниці Москви за величезні на той час кошти оцей томик (показують), але, скоріше за все, то рука не Котляревського, бо щось непевне з датою автографа, та й почерку поета-полтавця достеменно не знають…

Не можу передати той стан внутрішнього трепету, очікування чуда, з якими я взяла до рук книгу в цупкій картонній палітурці, обклеєній "мармуровим" папером. Так, це та сама "Енеїда", що вийшла у Санкт-Петербурзі за редакцією автора і за благодійною допомогою полтавця Семена Кочубея. Гортаю сторінки далі. На чистій 4-й, перед "Уведомлением", – декілька рукописних рядків.

– Це він! Він! – здається, я сказала це надто голосно як на невеличкий гурт із декількох осіб. Спочатку впізнала почерк, потім – прочитала текст. Коричневим чорнилом досить великими літерами написано: "Елисавете Ивановне Бибиковой въ знакъ уважения и преданности отъ Сочинителя. 1833. марта. 8. дня Полтава". (збережено орфографію та розділові знаки оригіналу). Чорнило розпливлось на папері: можливо, папір занадто тонкий або перо не найкраще, може, чорнило неякісне.

Головні застороги колег із Канева полягали y тому, що через розмитість окремих цифр та їх нечіткість, незнання специфіки почерку І.П.Котляревського дата читалась як 1899 р., а помер поет у 1838-му. Звідси побоювання, що вчинили необачно та непрофесійно, купивши книгу і не вдавшись до графологічного аналізу тексту. Я їх одразу заспокоїла, показала зразки написання поетом окремих літер та цифр, у т.ч. цифри "3" та букви "з": їх верхній гачок Іван Петрович писав, починаючи дуже низько, тому й зливався верхній елемент цифри, майже перетворюючись на "дев'ятку".

Поза всякими сумнівами, то справді невідомий досі автограф веселого полтавського мудреця і чарівника слова. Залишимо поза увагою наполегливу діяльність адміністрації та науковців музею, спрямовану на "переїзд" "Енеїди" з автографом поета до Полтави: це довгі перемовини з Міністерством культури, проплата вартості видання. І ось нарешті книга прибула до нас! Найголовнішим було ідентифікувати особу жінки, обдарованої Котляревським. Одразу написали листа до московської букіністичної крамниці, де була придбана "Енеїда", з проханням назвати ім'я власника книги, який виставив її на продаж. У відповідь – "власник побажав залишитись невідомим". Одна з ниточок обірвалась. Почали уважніше придивлятися до найближчого панського оточення письменника: Трощинські, Муравйови-Апостоли, Капністи, Кочубеї… У Івана Матвійовича Муравйова-Апостола була донька Ліза від першого шлюбу. Заміж вийшла за Бібікова. Стала Єлизаветою Іванівною Бібіковою. Прекрасно. Померла 1814-го чи 1815 року. Не вона… Ще одна ниточка обірвалась.

У процесі пошуків виринало багато Бібікових, котрі були причетні до нашого краю, але всі вони були або не "Елисаветы", або не "Ивановны", або час не співпадав. Врешті-решт через Інтернет познайомились із професіоналами у генеалогії – москвичами Іриною Михайлівною Яковлевою та Валерієм Володимировичем Бібіковим. Останній упродовж довгих років вивчає сімсотлітній рід Бібікових. Після тривалого листування вони теж не знайшли невловиму гостю Івана Котляревського.

Ми чомусь одразу прийняли версію, що якась жінка була на гостинах у Котляревського й отримала подарунок. Але ж так само можлива і ситуація, що поет передав кудись свій дар "з оказією". До цього схилитись було складніше, бо коло пошуків теоретично виходило у безкінечність. Упродовж багатьох років ми уважно переглядали "Малоросійський родословник" В.Л.Модзалевського. Є.І.Бібікова не подавала ніяких ознак своєї присутності на сторінках цього поважного видання. І ось нарешті знайшлася, глибоко захована у розділі "Борозден"! Це досить численний український шляхетський рід, розписаний на двадцяти сторінках першого тому родословника. На 80-й стор. зазначено: "Лидия Васильевна (Бороздна), род. 2 окт. 1831 г. в Москве; воспреемники: Александр Иванович Угрюмов и гвардіи капитанша Елисавета Ивановна Бибикова" ("воспреемники" – хрещені батько та мати). Отже, ми вже бачимо конкретну жінку, життя якої збігається з періодом найбільшого нашого зацікавлення. Вона перебувала у Москві, звідки більш ніж через півтора століття книга повернеться до Полтави. Найімовірніше, це і є та сама Бібікова. Але хто вона? Чим привернула до себе увагу Івана Котляревського? Приїздила до Полтави чи насправді їй передали "Енеїду"? Яка доля книги у ХІХ–ХХ століттях? Хто володів нею? Відповідей поки що немає. Але крапку в цій історії ставити рано. Правильніше сказати – далі буде.

Старовинна книга з автографом автора… Ідеальний музейний предмет, навколо якого – домисли, версії, інтерпретації можливих подій. Крок за кроком – наближення до того, що відбувалось у житті відомого поета на початку 30-х років ХІХ століття, відкриття ще однієї постаті з його оточення.

Єдина відома книга з автографом І.П.Котляревського…