Спостерігаючи його богоугодне життя, рідний дядько єпископ Патарський Миколай висвятив свого племінника в сан пресвітера. Коли висвятий втратив батьків, великий спадок він віддав на справи благодійні й милосердні, звершивши при цьому багато подвигів.
Якось відвідавши Єрусалим, Чудотворець вирішив присвятити себе служінню Божому постом, неспанням і молитвою в пустелі. Та Бог таємним одкровенням звелів повернутися до людей, аби в ньому прославилося ім’я Господнє. Тоді святий Миколай прибуває до Мір, головного міста Лікії, де його ніхто не знав, щоб легше було сховатися від людської слави. Але після смерті мірського архієпископа Сам Господь вказав місцевим священнослужителям на святого як Свого Угодника, і по волі Божій святого Миколая возвели в сан єпископа. Перед цією подією святий Миколай мав чудесне видіння: вночі йому явився Спаситель і вручив святе Євангеліє, оздоблене золотом і коштовним камінням, а Божа Мати поклала на нього єпископський омофор.
Святий Миколай для пастви був прикладом християнського життя, двері його дому були відчинені для всіх, кожного він приймав з любов’ю, був для дітей – батьком, для нужденних – годувальником, для тих, хто плаче, – розрадником, для знедолених – заступником. У час гоніння на християн він сміливо силою слова зміцнював у Лікії віру Христову, а на Першому Вселенському соборі в 325 році показав себе полум’яним ревнителем чистоти віри, виступивши проти єресі аріанства.
Святий Миколай, архієпископ Мір Лікійських, перейшов у вічність 6 грудня (за новим стилем 19 грудня) 342 року.
* * *
З-поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користувався особливою любов’ю нашого народу, який свято вірив, що він захищає усіх бідних і знедолених, боронить від стихійних лих, а найбільше – від води. Свято зимового Миколая, на відміну від весняного, відзначали урочисто. Та найбільше його пошановували діти, яким батьки клали під подушки гостинці від святого – “Миколайці”. Одержати ж подарунок можна було, якщо не гнівити святого Миколая протягом року.
До цього дня зазвичай варили кутю і зустрічали Миколаївського “полазника”.
Підготувала Людмила Самойлова.
Якось відвідавши Єрусалим, Чудотворець вирішив присвятити себе служінню Божому постом, неспанням і молитвою в пустелі. Та Бог таємним одкровенням звелів повернутися до людей, аби в ньому прославилося ім’я Господнє. Тоді святий Миколай прибуває до Мір, головного міста Лікії, де його ніхто не знав, щоб легше було сховатися від людської слави. Але після смерті мірського архієпископа Сам Господь вказав місцевим священнослужителям на святого як Свого Угодника, і по волі Божій святого Миколая возвели в сан єпископа. Перед цією подією святий Миколай мав чудесне видіння: вночі йому явився Спаситель і вручив святе Євангеліє, оздоблене золотом і коштовним камінням, а Божа Мати поклала на нього єпископський омофор.
Святий Миколай для пастви був прикладом християнського життя, двері його дому були відчинені для всіх, кожного він приймав з любов’ю, був для дітей – батьком, для нужденних – годувальником, для тих, хто плаче, – розрадником, для знедолених – заступником. У час гоніння на християн він сміливо силою слова зміцнював у Лікії віру Христову, а на Першому Вселенському соборі в 325 році показав себе полум’яним ревнителем чистоти віри, виступивши проти єресі аріанства.
Святий Миколай, архієпископ Мір Лікійських, перейшов у вічність 6 грудня (за новим стилем 19 грудня) 342 року.
* * *
З-поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користувався особливою любов’ю нашого народу, який свято вірив, що він захищає усіх бідних і знедолених, боронить від стихійних лих, а найбільше – від води. Свято зимового Миколая, на відміну від весняного, відзначали урочисто. Та найбільше його пошановували діти, яким батьки клали під подушки гостинці від святого – “Миколайці”. Одержати ж подарунок можна було, якщо не гнівити святого Миколая протягом року.
До цього дня зазвичай варили кутю і зустрічали Миколаївського “полазника”.
Підготувала Людмила Самойлова.
Рубрика: 
