– Якось мені хотіли подзвонити мої колеги, але не знайшли в довіднику номер телефону нашої сільської ради, – розповідає Антоніна Іванівна. – Говорять, десь ви "загубилися"… Певною мірою так воно і є. Адже до району ми не відносимось, а Комсомольськ розвивається сам по собі. Можливо, саме через це донедавна нас обминали й державні субвенції. Лише минулого року вдалося отримати 430 тисяч гривень на газифікацію. Хоча й знаходимося поруч із великими промисловими містами, по нашій сільраді досі не всі села газифіковані. Втім, позитивних моментів усе ж таки більше. По-перше, на нас не тиснуть адміністративно. Я спілкуюся з іншими сільськими головами і знаю, що здебільшого вони між райдержадміністрацією та райрадою, як між молотом і ковадлом. По-друге, я дивлюся на інші сільради і бачу, що на сьогодні вони здебільшого не в змозі утримувати соціальні об'єкти. А ми у себе в Дмитрівці не тільки зберегли те, що мали, а навіть плануємо нове будівництво.
Однак ще донедавна перспективи Дмитрівки та семи сіл, що належать до сільської ради, були доволі невтішними. Найболючіша проблема – несприятлива екологічна обстановка, адже неподалік – ставок-випарник Кременчуцького нафтопереробного заводу, з якого у грунтові води вже багато років потрапляють шкідливі хімічні домішки, зокрема й феноли. Санепідемстанція заборонила місцевим мешканцям вживати забруднену воду з колодязів. Але питну воду підвозять лише у школу, амбулаторію й дитячий садок. За словами Антоніни Прядко, керівництво нафтопереробного заводу не визнає, що ставок-випарник завдає техногенної шкоди Дмитрівці, та відмовляється надавати сільській громаді будь-яку допомогу, в тому числі й будувати водогін. Підприємство обмежилося лише кількаразовим оздоровленням дітей із прилеглих до ставка-випарника сіл Кияшки та Підлужжя за власний рахунок. Та нині відмовляють навіть у цьому.
– Кошти за забруднення навколишнього середовища нафто-переробний завод сплачує у Кременчук, – продовжує Дмитрівський сільський голова. – Сільська рада отримує від нього лише податок на землю, це близько 70 тисяч гривень на рік. І поки що нам не вдається добитися, щоб підприємство сплачувало орендну плату за користування землею під ставком-випарником. Тоді б це були вдесятеро більші кошти, за рахунок яких змогли б забезпечувати населення питною водою, вирішувати й інші проблеми соціального характеру.
Тож зовсім не дивно, що новина про перспективу будівництва металургійного комбінату "Ворскласталь" на території Дмитрівської сільської ради викликала у місцевих жителів негативну реакцію. На сільських сходках тривалий час точилися запеклі баталії, люди висловлювали протест, збирали підписи під колективними листами до органів влади всіх рівнів та засобів масової інформації.
– Було навіть таке, що рідні не розмовляли між собою, – говорить Антоніна Іванівна. – В Україні аналогічного електрометалургійного комбінату немає, тому довелося організувати для наших людей поїздку до російського міста Старий Оскол, де вже 30 років працює подібний завод. Вони переконалися, що шкоди екології це виробництво не завдаватиме, адже використовуватимуться сучасні електросталеплавильні технології, а не шкідливі доменні печі. А воду на комбінаті використовуватимуть у замкненому циклі, тобто не буде й викидів у навколишні водойми.
Дмитрівський сільський голова як досвідчений керівник (адже очолює сільську раду вже багато років, а свого часу працювала Комсомольським міським головою) від самого першого дня розуміла неабияку користь для сільської громади від будівництва меткомбінату. Адже зараз із об'єктів соціальної сфери у Дмитрівці є лише школа, збудована у 1988 році, та дитячий садок, розміщений у прибудові до неї. А ще – амбулаторія, розташована у пристосованому приміщенні.
– Керівництво "Ворскласталі" на чолі з генеральним директором, депутатом обласної ради Володимиром Білоусом обіцяє побудувати у Дмитрівці центр дозвілля, фізкультурно-оздоровчий комплекс, відремонтувати школу і амбулаторію, заасфальтувати вулиці й дороги, – говорить Антоніна Прядко. – І це при тому, що, починаючи з післявоєнних років, у Дмитрівці не було збудовано жодного соціального об'єкта. У селах Підлужжі, Кияшках і Колгоспній Горі обіцяють збудувати фельдшерсько-акушерські пункти, газифікувати всі села сільради. Та й сільський бюджет поповнюватиметься за рахунок орендної плати та інших відрахувань підприємства. Тож наші люди зрозуміли, що аргументів на користь будівництва все-таки більше, і погодилися.
Вже сьогодні, коли металургійний комбінат ще тільки споруджується, жителі дмитрівської територіальної громади відчувають вигоди від такого сусідства і розуміють, що їхнє рішення було правильним. Однією з найважливіших умов, яку вони поставили перед керівництвом меткомбінату, було забезпечення всіх семи сіл сільради якісною питною водою. І водогін уже проектується! Найближчим часом села отримають воду з Комсомольського водозабору. До кінця року за кошти "Ворскласталі" у Дмитрівській школі всі вікна замінять на пластикові. Керівництво комбінату оплачує автобус, який підвозить до школи 48 дітей із семи сіл, а це 10–12 тисяч гривень щомісяця – чималі кошти для сільської ради. Також підприємство будуватиме у селі 150 котеджів для своїх працівників. Починаючи з цього року, комбінат направлятиме випускників місцевих шкіл на навчання у Дніпропетровську металургійну академію. Багато селян уже отримали роботу на будівництві комбінату, де буде створено ще майже 2000 робочих місць!
– Люди налаштовані на те, що невдовзі Дмитрівка стане невеликим гарним містечком, – говорить Антоніна Прядко.
Великою мірою така надія на краще, якою нині живуть дмитрівці, – заслуга саме сільського голови, яка щодня живе турботами про своїх односельців і намагається поліпшити їхнє життя. Адже, як розповіла Антоніна Іванівна, за останні чотири роки у селі освітлено і впорядковано вулиці, відремонтовано дороги. Тривають добудова 18-квартирного житлового будинку, ремонт приміщення сільської ради. Для Дмитрівської амбулаторії придбали новеньку машину "швидкої допомоги". Після закінчення Української медичної стоматологічної академії у село приїхав працювати лікар-стоматолог Андрій Климко з сім'єю. Аби втримати молодих спеціалістів, їм одразу ж надали й відремонтували квартиру.
Та найбільша гордість сільського голови – відкриття Будин-ку захищеної старості у Дмитрівці, де сьогодні живуть сімнадцять одиноких престарілих та інвалідів.
– Сувора зима кілька років тому забрала життя трьох старих самотніх людей, які мешкали на території сільради, – розповідає Антоніна Прядко. – Вони були немічні, не могли навіть у хаті протопити. І померли ці люди лише через те, що їх не було куди забрати. Раніше хоч лікарня влаштовувала таких стареньких на свої соціальні ліжка. А зараз у нас і лікарні зі стаціонаром немає – тільки амбулаторія сімейного лікаря. На відкриття закладу ми не витратили жодної копійки з бюджету, бо вони там просто не передбачені. Майже все робили за гроші небайдужих людей, та ще Комсомольська міська рада виділила кілька тисяч гривень.
Задля такої доброї справи довелося навіть "обхитрити" законодавство, адже воно не передбачає такого поняття, як сільський будинок престарілих. Тому Будинок захищеної старості у Дмитрівці оформили як громадську організацію.
– Нам дуже потрібні зміни до Конституції, адже органам місцевого самоврядування треба нарешті дати можливість самим визначатися, куди витрачати кошти, бути самодостатніми, – вважає Дмитрівський сільський голова Антоніна Прядко. – Вони повинні мати змогу вирішувати всі питання, які ставить перед ними громада. А це й питання екології та житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, дитинства та забезпечення достойної старості. А пріоритети визначати людям.