Бачити на крок уперед
– Колись моя, нині вже, на жаль, покійна, мама сказала: “Сину, стався до інших так, як ти хотів би, щоб вони ставились до тебе”. Вона дала мені цей дороговказ – любити людей. І я завжди був для них відкритим. Думаю, саме тому на хороших, розумних і талановитих людей мені в житті щастило. Були мудрі вчителі, наставники, серед них – і Олександр Дмитрович Сухонос. У них я вчився, переймав досвід, намагався не підвести. Таланило й на друзів, які мені в усьому допомагали, ніколи не відмовляли в пораді, не залишали наодинці в складних ситуаціях.
– Анатолію Миколайовичу, все ж таки санітарно-епідеміологічна служба – орган контролюючий. Напевно, часто доводиться бути жорстким і принциповим?
– Це справді так. І я ніколи не відступаю від принципів, роблю свою роботу чесно, по совісті. Життя так влаштоване, що часто доводиться не зважати на емоції, керуватися голосом розуму. Але ж і агресивність до добра ніколи не приведе. Навпаки – як ти налаштований до людей, так само вони будуть ставитися й до тебе. Я завжди намагаюся знайти спільну мову навіть із тими, хто, так би мовити, знаходиться по інший бік. І люди це розуміють, адже робота є робота, а життя є життя. Ось бачите, у мене на столі символічні ваги? Мені їх подарували друзі, мовляв, приймаючи рішення, зважуй всі “за” і “проти”. І в житті, й у роботі.
– Часто доводиться користуватися цим “методом”?
– У роботі – часто. Один із моїх наставників, Анатолій Матвійович Слуцький, брав листок паперу, ділив його навпіл і говорив: “З одного боку пиши аргументи “за”, з іншого – “проти”, але порушувати закон – борони Боже!”
– Скільки років Ви віддали роботі в санітарній службі?
– Майже тридцять. Починаючи з 1984 року, коли після закінчення Харківського медичного інституту мене направили до Горностаївської районної санітарно-епідеміологічної станції, що в Херсонській області,  лікарем по загальній гігієні. Потім працював санітарним лікарем по гігієні праці, а вже за чотири місяці мене призначили виконуючим обов’язки головного державного санітарного лікаря району. 
– Добре себе зарекомендували?
– Напевно. Я ж навчався в ті часи, коли не можливо було здати сесію за гроші. До того ж я займався улюбленою справою, а це вже запорука успіху.
– Коли зрозуміли, що оберете професію санітарного лікаря?
– Ще навчаючись у школі. Моя  покійна мама була медичним працівником – працювала в клінічній лабораторії у Великій Багачці, де ми жили. Я нерідко бував у неї на роботі, мені подобалися чистота, стерильність, якою дихала лабораторія. Тобто в мене вже з дитинства були закладені звички до охайності, акуратності. Так, власне, й сформувався вибір професії. Лікар у поліклініці має справу з хворими людьми, а головне завдання санітарного лікаря – бачити на крок уперед, запобігати хворобам. Цим і цікава наша професія.
– Анатолію Миколайовичу, часи змінюються. Що Ви можете сказати про молодь – чи є молода зміна для санітарної служби?
– Знаєте, як правило, говорять, мовляв, нам було важко вибиватися в люди, а їм, нинішнім, – ні. Це не зовсім так. Нам було легше з точки зору моральних орієнтирів. Нинішнім поколінням із цим складніше. Як, власне, і з працевлаштуванням після закінчення навчальних закладів. Хоча престижність професії санітарного лікаря не втрачена, однак зараз дуже гостро відчувається дефіцит кадрів у районах. Скажу більше: якщо в деяких районних санстанціях фахівці підуть на заслужений відпочинок, замінити їх буде нікому. А все тому, що санітарні лікарі мають найнижчу заробітну плату в галузі.
– Чи бувають ситуації, коли санітарну службу намагаються використовувати в якихось політичних протистояннях?
– Мене вчили, що санітарні лікарі повинні надавати допомогу людям в усі часи. Забезпечувати доброякісною питною водою всіх, а не вибірково, в залежності від кольору прапорів. Ось цього принципу й дотримуюсь.
“Сім’я – це святе”
– Анатолію Миколайовичу, що для Вас найбільший успіх у житті? Можливо, нинішня висока посада?
– Посада – це не успіх. Успіх – це повсякденна робота, яка приносить задоволення, результати якої ти бачиш. Я дуже вдячний усім фахівцям, які працювали зі мною протягом багатьох років: спочатку – в санепідстанції Октябрського району, а потім – у міській санепідемстанції Полтави…
– Майже півроку Ви очолюєте санітарну службу області. Це – більша відповідальність і, звичайно ж, більша зайнятість. Як проходить Ваш робочий день?
– Насправді він мало відрізняється від робочих днів у міській санстанції. Він ненормований, часто триває з восьмої до двадцятої години. Робота вимагає повної віддачі, постійного розвитку і самовдосконалення.
– Які найбільші цінності у Вашому житті?
– Чесність. Взаєморозуміння з людьми, які мене оточують. Сім’я – це взагалі святе для мене. Я – однолюб, відданий одній людині на все життя.
– Сімейні свята відзначаєте?
– На сімейні свята ми завжди разом. Найбільш улюблене – Новий рік, яке завжди проходить у колі сім’ї. Відзначаємо дні народження близьких. Одне з найбільших свят для мене – День Перемоги, оскільки моя мама була учасником Великої Вітчизняної війни.
– У вас є хобі, домашні тварини?
– Дві папужки, рибки. Ними в основному опікуються дружина й донька. А щодо хобі – то це футбол. Вболіваю за нашу “Ворсклу”, якщо є час, обов’язково ходжу на стадіон. Незважаючи на постійну зайнятість, завжди стараюся викроювати вільний час для спілкування з сім’єю, на прогулянку з дітьми.
– Ви вірите в астрологічні прогнози?
– Ні. Вважаю, що кожна людина – то творець своєї долі. Бо коли почитаєш гороскоп, підсвідомо настроюватимеш себе на ті “пророцтва” або ж думатимеш, як оминути неприємності. А вийде лише гірше.
– По життю Ви – оптиміст. Що додає оптимізму?
– Прагнення працювати краще. І саме оптимізм надає багато  можливостей кожній людині, варто лише захотіти й докласти трохи зусиль. Крім того, наснаги додає сім’я, дружина Вікторія, яку я дуже люблю. Минулого року в нас народився син Владислав, про якого я мріяв, зараз йому 10 місяців. Старшій доньці Юлії – 11 років, тож варто й треба бути оптимістом!
– Після таких слів передбачаю відповідь на наступне запитання: п’ятдесят років для вас – “уже” чи “ще”?
– Ви знаєте, відчуваю, що відбувся і як фахівець, і як особистість. Маю хорошу роботу, сім’ю, повагу навколишніх. Чого ще можна бажати в житті?! Але водночас ще так багато планів та ідей… Здається, що життя тільки починається!
P.S. Днями головний державний санітарний лікар області – головний лікар обласної санітарно-епідеміологічної станції  Анатолій Миколайович Журавльов відзначив своє п’ятдесятиріччя. Тож із нагоди ювілею бажаємо йому залишатися таким же невтомним та енергійним, зичимо нових трудових звершень, міцного здоров’я, і нехай примножується родинне щастя!