Борис Миколайович Єльцин народився у селі Бутка Талицького району Свердловської області в селянській родині.
У 1955 році закінчив будівельний факультет Уральського політехнічного інституту в Свердловську. Працював у будівельних організаціях. У 1976 році обраний першим секретарем Свердловського обкому партії. З 1981-го – член ЦК КПРС.
Із початком перебудови кар’єра Бориса Єльцина стрімко зростає. У 1985-му він очолив відділ будівництва ЦК КПРС, а вже наступного року став кандидатом у члени Політбюро. На посаді керівника столичної партійної організації Борис Єльцин прославився багатьма на той час нечуваними ініціативами. Москвичі в цілому схвалювали його методи керівництва. На жовтневому пленумі ЦК КПРС (1987 р.) Єльцин піддав гострій критиці роботу Політбюро, Секретаріату ЦК і особисто Михайла Горбачова. Тоді Бориса Єльцина ніхто не підтримав, і його зняли з посади першого секретаря Московського МК КПРС і вивели зі складу Політбюро. У березні 1990 р. став народним депутатом і головою Верховної Ради Російської Федерації, а через кілька місяців Єльцин вийшов із партії.
12 червня 1991 року обраний президентом Росії. У серпні 1991 р. Борис Єльцин очолив рух опору антидемократичному путчу Державного комітету з надзвичайного стану (ГКЧП). Значною мірою саме його рішучі дії сприяли розгрому путчистів. 22 серпня своїм указом призупинив, а потім заборонив діяльність КПРС, а у грудні спільно з керівниками Білорусії й України підписав Біловезьку угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД) і розпуск СРСР.
У вересні 1993 року за президентським указом «Про поетапну конституційну реформу в Російській Федерації» було розпущено парламент Росії. Конфлікт про вибір шляху країни привів до збройних зіткнень. Підтримка силових структур забезпечила перемогу президенту. На референдумі в грудні 1993 р. прийнята нова Конституція Російської Федерації, яка ліквідувала систему рад і перетворила Росію в республіку президентського типу.
«Парад суверенітетів» у останні роки існування СРСР, одним із ініціаторів якого був Борис Єльцин, привів до зростання сепаратистських настроїв і усередині Російської Федерації. Особливо це проявилося в Чеченській Республіці. Наприкінці листопада 1994 р. Єльцин санкціонував введення військ до Чечні для відновлення «конституційного порядку», згодом називаючи чеченську війну одним із найважчих рішень у своєму житті. Невдачі армії, нездатність держави сформулювати свої цілі в цій війні негативно позначилися на рейтингу президента. І все ж у 1996 р. Борис Єльцин прийняв рішення балотуватися на другий президентський термін.  Перемігши у другому турі (близько 55 відсотків голосів), Єльцин знову став президентом. Але важка виборча кампанія позначилася на його здоров’ї. Восени 1996 р. йому була зроблена складна операція на серці. Другий термін перебування на посаді відзначений скороченням безпосереднього впливу президента на соціально-економічне життя країни, що було пов’язано з частим погіршенням стану здоров’я, а також пошуками майбутнього наступника.
Наприкінці 1999 року Борис Єльцин зійшов із владного і політичного олімпу. Його відставка ознаменувала завершення цілої епохи в житті новітньої Росії. Роки його правління були позначені надзвичайно суперечливими подіями, хоча демократична складова у розвитку країни і суспільства була переважаючою…
23 квітня 2007 р. на 77-му році життя у Центральній клінічній лікарні м. Москви в результаті прогресування серцево-судинної недостатності Борис Єльцин помер.