Меланія погодилася з цим наміром. А тим часом почала привчати себе до життя в утриманні від різноманітних задоволень – постилася, не хотіла носити красивого вбрання й коштовностей, а під одяг таємно одягала волосяницю.
У подружжя народилося двоє дітей, та обоє невдовзі померли. Тоді вже ні чоловік, ні батьки не противилися бажанню святої служити Богу. Меланії було 20, а Апініану – 24 роки, коли вони почали нове життя: відвідували лікарні, в’язниці, рудники, жертвуючи щедрою рукою нужденним, звільняючи тих, хто утримувався за борги. Допомагали вони монастирям і скитам, збудували чимало храмів. Допомогу від них отримували Церкви Заходу й Сходу. Без жалю продавали вони задля цього свої маєтки. Самі ж вели аскетичний спосіб життя, в утриманні, пості й молитві.
Звільнившись від земного багатства, оселилися в Єрусалимі, у різних місцях на горі Єлеонській. Тут навколо келії преподобної, в якій вона у затворі прожила 14 років, виник жіночий монастир. Зі смирення Меланія не погодилася стати ігуменею обителі, однак наставляла сестер мудрим словом жити за заповідями Господніми. Приклад богоугодного життя подавала й сама преподобна, по молитвах її звершувалися чудеса. Пізніше стараннями святої на горі Вознесіння Господнього було збудовано й чоловічий монастир. Преставилася преподобна Меланія Римлянка у глибокій старості в 439 році після Р. Х.
Підготувала