– Вже чотири роки, як виробництво хліба є для нас збитковим, – говорить директор приватного підприємства “Хорольська механізована пекарня” Людмила Керекилиця. – Під час приватизації підприємства хлібопечення віддали у приватні руки. Нині ж доволі складна соціальна політика, спрямована на захист малозабезпечених верств населення, ставить нас у нерівні умови з іншими галузями економіки, обмежуючи прибутки. Приміром, до серпня цього року ціна на борошно, яка займає у структурі собівартості хліба 30 відсотків, становила 1 гривню 92 копійки за кілограм вищого гатунку та 1 гривню 82 копійки – за кілограм першого гатунку. Після збору врожаю ціна сягнула 2 гривень 70 копійок і 2 гривень 65 копійок відповідно. Разом із подорожчанням борошна зросла ціна на газ, збільшилася мінімальна зарплата. Тобто витрати на виробництво зростають, а ціна на нашу продукцію – ні. Ми прекрасно розуміємо, що підвищення роздрібних цін на хлібобулочні вироби негативно відобразиться на бюджеті більшості співгромадян. Але ж якщо зупиниться підприємство, то невже від цього виграють економіка, соціальна політика?
Останніми роками на ринок активно виходять нові виробники хліба. Багато з них обирають спрощену систему оподаткування. Вони в набагато вигіднішому становищі, ніж такі підприємства, як ПП “Хорольська механізована пекарня”, що кожного місяця відраховує до бюджету значні кошти.
– Дуже важко конкурувати з потужними підприємствами, які мають солідні пакувальні, різальні, етикувальні лінії, – продовжує Людмила Керекилиця. – Ми не можемо придбати таке обладнання. А тому велику увагу приділяємо саме якості продукції. Ми не завозимо на підприємство несертифіковану сировину, перевіряємо борошно відповідно до державних стандартів у власній акредитованій лабораторії, не застосовуємо хімічних домішок у виробництві. Якість нашого хліба – єдине, що тримає підприємство “на плаву”. Наша продукція користується великим попитом у споживача.
Нині на ПП “Хорольська механізована пекарня” – двісті працівників. Це втричі більше, ніж було у середині 1990-х років. Значний імпульс до відродження і розвитку підприємства дав генеральний директор, голова обласної асоціації “Полтавахліб” Іван Купріянович Бондаренко. За його керівництва на Хорольській мехпекарні значно розширили асортимент, зокрема, почали виготовляти кондитерські вироби, відкрили лінію з виробництва мінеральної води “Хорольська” і безалкогольних солодких газованих напоїв, запровадили переробку зерна на крупи. Поступово підприємство сформувало свій автопарк, що налічує 42 автомобілі. Це була вимога часу, оскільки виникла необхідність доставляти продукцію близько 400 реалізаторам, часто у віддалені села, хутори.  
ПП “Хорольська механізована пекарня” вчасно розраховується з працівниками, не має дебіторської, кредиторської заборгованостей. Проте пора економічної нестабільності, надмірний податковий тиск на підприємство соціально важливої галузі змушує вживати непопулярних заходів. Приміром, довелося перевести працівників на шестигодинний робочий день (на жаль, відповідно зменшилися й зарплати), скоротити на зиму в зв’язку із сезонним спадом виробництва деякі посади.
– Якщо держава не змінить ставлення до галузі, то пекти хліб буде нікому, – з тривогою констатує Людмила Керекилиця. – Невідомо, як би працювало зараз підприємство, коли б не значна підтримка місцевої влади. У серпні ми були змушені протягом місяця купувати дороге борошно і не підвищувати ціну на хліб. Ми написали листа голові Хорольської райдержадміністрації Віталію Шевчузі, у якому аргументовано виклали наші проблеми, і з господарств нашого району було виділено 300 тонн зерна за ціною 1300 гривень за тонну, тоді як на ринку тонна коштувала на 300 гривень дорожче. Таким чином протрималися місяць. Потім завдяки сприянню місцевої влади нам виділили ще 300 тонн зерна, яке ми змололи на приватному млині. Нині домовилися про отримання 10 відсотків борошна від нашої місячної потреби з Аграрного фонду України. На жаль, поки що ця співпраця з фондом для нас вилилася в те, що гроші підприємство перерахувало, а фонд не має можливості відпустити сировину, тому беремо її зараз на приватних млинах.   
***
Можливо, комусь і здається банальним чи затертим прислів’я “Хліб – усьому голова”, але тільки не працівникам ПП “Хорольська мехпекарня”. Тому вони навіть, здавалося б, у безвихідних ситуаціях прагнуть знайти шляхи розв’язання проблем, щоб забезпечити споживача доступним за ціною і якісним хлібом. Але ж навіщо заганяти у глухий кут підприємство, яке має добрі традиції та перспективи? Невже для того, щоб заповнити споживчий ринок дешевими харчовими сурогатами і потім витрачати величезні кошти на медицину?!
Вихід є: необхідно дати можливість хлібопекарним підприємствам працювати за цивілізованими економічними законами з дотриманням галузевої норми рентабельності. І тільки тоді зникне необхідність будь-якого регулювання, контролю, нагляду, а підприємства матимуть змогу розвиватися, запроваджувати енергозберігаючі технології, придбавати нове обладнання. А завдяки конкуренції на ринку споживач вільно зможе обирати собі хліб за власним смаком та уподобанням.