Село Чернечий Яр Диканського району здавна славилося родючими чорноземами й мальовничими краєвидами. До 1990-х років тут господарював колгосп імені Куйбишева з потужним тваринницьким комплексом, а природна краса околиць вабила радянських та іноземних кінорежисерів. Тепер у селі кілька років не працює школа, два роки тому закрили пошту, переважна частина населення – люди похилого віку.
– Занепад розпочався після реорганізації сільськогосподарських підприємств, – розповідає Христина Покутня, голова Великобудищанської сільської ради, до якої входить Чернечий Яр. – Усю соціальну сферу села утримував колгосп. Нині землі орендують три господарства, але жодне за соціальну сферу відповідальності не несе й не фінансує її, допомагають, коли звертаємося. Змінилася демографічна ситуація: на території сільської ради за десять років померло 700 чоловік, за масштабами це так, ніби вимерло одне село. Щоправда, радує те, що за останні п’ять років збільшилася народжуваність, тому в дитсадку Великих Будищ відкрили другу групу.
Проблем у сільських жителів вистачає. Зокрема й із водопостачанням. Одна водонапірна вежа, що знаходиться на балансі сільської ради, працює майже без проблем. Але друга, котра забезпечує водою дві третини Чернечого Яру, часто виходить із ладу.
Місцеві жителі говорять, що без води доводиться обходитися по 3–5 днів. “Перебиваємося колодязною, хоча їжу на ній не готуємо. На нашій вулиці колодязь один на кілька дворів, так у нього років два тому впала кішка, хто-зна, яка там вода. Тим більше, що ніхто не брав її на аналіз”.
За словами голови сільської ради, проблемна вежа нині перебуває на балансі приватного агропідприємства.
“Не секрет, що водогони по всій Україні – у жахливому стані. На території сільради зусиллями громади, органу місцевого самоврядування, благодійників усуваємо неполадки, – говорить Христина Покутня. – Люди швидко звикають до хорошого – є освітлення на вулицях, збудували теплогенераторну в Будинку культури Великих Будищ і в амбулаторії сімейної медицини. Так само люди звикли, що вода є постійно, а ще кілька років тому її не було по 2–3 місяці. Нині теж є незручності, але аварійні ситуації ми намагаємося вирішувати так швидко, як це дозволяють кошти й обставини”.
Мешканців Чернечого Яру непокоїть нині ще й імовірне закриття фельдшерсько-акушерського пункту. Чутки про це вже ширяться селом.
– Він років зо три не працював, тоді ми домоглися, щоб його відкрили. Якщо знову зачинять, не знаю, як ми й будемо. У нас живуть переважно люди похилого віку. До Великих Будищ, де є амбулаторія, недалеко, так я ж навіть у автобус сама не сяду, бо сили немає, – бідкається Галина Кушніренко.
ФАП поки що працює… Але люди переживають, бо з досвіду знають – якщо почалися такі розмови, то можуть закрити. Так було зі школою, з поштою у Чернечому Яру. Навіть якщо у селі живе сто чоловік, ФАП усе одно повинен бути. Один лікар амбулаторії сімейної медицини не зможе обійти 1700 чоловік населення сільської ради.
Нині жителів Чернечого Яру гріє єдина надія – на робочі місця, які, можливо, створять майбутні інвестори. Та попереду – холодна зима.