2 серпня 2017 року набрав чинності Закон України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”. Це – один із пакета законодавчих актів, що мають на меті привести ринок надання житлово-комунальних послуг в Україні у цивілізований стан, сприяти енергозбереженню, а відтак – і енергетичній незалежності нашої держави. Проте одразу після оприлюднення нового закону в мережі Інтернет навколо нього з’явилося чимало міфів. Ми обрали кілька найпоширеніших і нижче розглянемо, як ситуація виглядає насправді.
МІФ №1
“Кажуть, що закон дозволяє ігнорувати показання індивідуальних (квартирних) лічильників”.
Ні, це не так. Насправді, якщо говорити про багатоквартирні будинки, закон виділяє два види вузлів обліку теплової енергії, холодної і гарячої води: вузол комерційного обліку (загальнобудинковий) і вузли розподільного обліку (квартирні).
Вузол комерційного обліку слугує для вимірювання обсягу всієї теплової енергії та води, спожитих у будівлі. Тобто саме за показаннями його приладів обліку визначатиметься, скільки всього теплової енергії чи води спожили всі споживачі в будівлі. Цей обсяг необхідно “розподілити” між споживачами в будинку – тобто визначити, хто скільки послуг спожив і скільки повинен за них заплатити. Саме для цього і використовуватимуться квартирні лічильники.
Для кращого розуміння розглянемо ситуацію на прикладі обліку води. Слід розуміти, що точність вимірювання квартирного лічильника води зазвичай нижча, ніж у будинкового. Тому закон передбачає такий базовий принцип розподілу: обсяг, визначений за допомогою загальнобудинкового вузла, буде розподілятися між споживачами пропорційно до показань квартирних лічильників. Саме тому квартирні лічильники і названі в законі “розподільними”. (Зауважимо, що закон містить докладніші вказівки щодо розподілу показань вузла комерційного обліку для різних ситуацій, які можуть мати місце на практиці, враховуючи витрати води на загальнобудинкові потреби, випадки несанкціонованого втручання в систему тощо).
Завдяки такому підходу знімається проблема “різниці в показаннях” (різниця між сумою показань квартирних лічильників і показаннями будинкового унаслідок різного класу точності), а також проблема втрат внаслідок витоків води з внутрішньобудинкових мереж через їх незадовільний стан (утримання внутрішньобудинкових мереж є відповідальністю співвласників багатоквартирного будинку).
Отже, закон і надалі передбачає використання показань квартирних лічильників при розрахунках за комунальні послуги.
МІФ № 2
“Кажуть, що закон містить формулу, за якою доведеться платити за сусідів”.
Ні, це не так. Насправді, якщо говорити про багатоквартирні будинки, закон і надалі передбачає, що кожен платить сам за себе.
Стаття 4 і п.2 Прикінцевих та перехідних положень закону передбачають, за загальним правилом, що всі приміщення у багатоквартирному будинку повинні бути обладнані “квартирними лічильниками”. І, як ми вже сказали вище, врахування їх показань є обов’язковим при розрахунках за спожиті послуги.
Слід пам’ятати, що різниця між показаннями будинкового лічильника і сумою показань квартирних лічильників буде пропорційно розподілена між усіма споживачами у багатоквартирному будинку. І якщо, наприклад, гаряча вода вилилася через діряву трубу чи хтось із сусідів “відмотує” лічильник, за це в кінцевому підсумку доведеться заплатити всім. А тому співвласникам багатоквартирного будинку слід дбати, як і раніше, про якісне обслуговування і справний стан внутрішньобудинкових мереж.
Отже, “за сусіда” платити не доведеться. Але за елементарним порядком у будинку слідкувати треба, як і раніше.
МІФ № 3
“Кажуть, що закон забороняє встановлювати лічильники на опалення місць загального користування”.
Ні, це не так. Частина шоста статті 4 закону передбачає, що “встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії, приладів-розподілювачів теплової енергії у приміщеннях (місцях) загального користування будівлі не обов’язкове”. Тобто закон не зобов’язує встановлювати такі вузли обліку, але й не забороняє.
Більше того, частина друга статті 10 закону прямо передбачає, що перед розподілом обсягів спожитої теплової енергії між споживачами теплова енергія, витрачена на опалення місць загального користування, віднімається від загального обсягу спожитої в будівлі теплової енергії. Закон прямо не вказує, як повинен бути визначений обсяг спожитої на опалення місць загального користування теплової енергії. Тобто можливі й приладовий, і розрахунковий методи. Остаточно крапки над “і” в цьому питанні повинна розставити методика, яку має найближчим часом затвердити Мінрегіон.
Отже, закон не забороняє встановлювати лічильники на опалення місць загального користування. Там, де така можливість існує, нею варто скористатися.
МІФ № 4
“Кажуть, що в платіжці з’явиться ще одна додаткова графа про оплату ремонту, обслуговування та повірки лічильників”.
Така додаткова графа в платіжці дійсно повинна з’явитися. Однак це той випадок, коли додаткова графа не означає додаткової плати.
Вже сьогодні більшість виконавців комунальних послуг заклали в тарифи на свої послуги витрати на встановлення та повірку вузлів обліку. Закон передбачає, що віднині такі витрати не повинні включатися до складу тарифу на комунальну послугу. Таким чином, мешканці будинків, що встановили загальнобудинкові лічильники своїм коштом, не будуть платити за їх встановлення в інших будинках через інвестиційну складову тарифу, яка рівномірно нараховувалася на всіх споживачів.
Такий підхід, як очікується, сприятиме більш прозорому фінансуванню встановлення, повірки і заміни вузлів обліку. Окремо слід звернути увагу на те, що перед встановленням загальнобудинкового лічильника оператор мережі повинен узгодити лічильник та його вартість з мешканцями будинку, які можуть запропонувати дешевшу або кращу модель.
Отже, закон просто передбачає винесення в окремий платіж тих витрат, які раніше вже були “заховані” в тарифі на комунальну послугу, але не застосовувалися на практиці.
МІФ № 5
“Кажуть, що виконавці комунальних послуг можуть ігнорувати закон, якщо в їхньому тарифі не затверджено встановлення лічильників”.
Ні, це не так. Насправді закон передбачає абсолютно новий підхід до встановлення вузлів обліку, не “прив’язаний” до тарифу на комунальну послугу.
Стаття 3 закону передбачає, що встановлення вузла комерційного обліку (загальнобудинкового) ініціює оператор зовнішніх інженерних мереж (у більшості випадків він же є і виконавцем комунальної послуги). Оператор не менш як за два місяці зобов’язаний попередити співвласників багатоквартирного будинку про свій намір встановити вузол комерційного обліку та вартість такого вузла. Якщо співвласники не хочуть встановлювати такий вузол обліку самостійно, оператор встановлює його, а відповідні витрати стягує зі співвласників у відповідній конкретній будівлі у вигляді внеску за встановлення вузла комерційного обліку, який розстрочується на 5 років.
Втім це стосується лише вузлів комерційного обліку (загальнобудинкових). Вузли розподільного обліку (квартирні) споживачі повинні встановлювати за власний рахунок.
Отже, виконавець комунальної послуги зобов’язаний ініціювати встановлення вузла комерційного обліку незалежно від того, чи були раніше відповідні витрати включені до тарифу.
МІФ № 6
“Кажуть, що покарання за невиконання закону виконавцями комунальних послуг відсутнє”.
Ні, це не так. Насправді статті 13–16 закону передбачають застосування низки фінансових санкцій до операторів зовнішніх інженерних мереж і виконавців комунальних послуг за порушення вимог закону.
Також Прикінцеві та перехідні положення закону вносять зміни й доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими передбачають адміністративну відповідальність за порушення закону, в тому числі і для споживачів.

Департамент інформації та комунікацій
з громадськістю Секретаріату
Кабінету Міністрів України.