На Міжнародному економічному форумі в Полтаві ПСП “Дружба”, офіс якого розташований в Очеретуватому Семенівського району, презентувало мед та супутню продукцію. Чому саме мед? Адже підприємство на землях Семенівського та Хорольського районів успішно вирощує для внутрішніх потреб і на експорт зернові культури, цукрові буряки й соняшники, утримує близько 700 голів ВРХ. Про це запитуємо в засновника “Дружби” Сергія СЕМЕРГІЄНКА.
– Сергію Васильовичу, що спонукало зайнятися бджолярством?
– Усе у природі й у нашому житті, роботі взаємопов’язано. Для тваринницької галузі потрібен корм, але через зміну клімату останні роки із вирощуванням силосної кукурудзи проблеми. Знайшли інші культури, що дають урожай сіна й сінажу, але вони виявилися ще й гарними медоносами. Фацелія підходить для парових площ – дає землі поживу, органіку, але й мед також дає!
Багато років головним українським медоносом є соняшник, навесні – акація, потім – липа. А між ними – перерви, саме які добре “закривають” буркун і фацелія. Так ми отримали медовий конвеєр – ось він у мене за спиною. Домовилися поблизу Прилук Чернігівської області запилювати озимий ріпак, звідти до Сули – на акацію, а потім – додому на фацелію, соняшник, буркуни. Так отримали корм худобі, корисний пар, роботу пасічникам і мед. Але ж мед – це як на свині сало, а, крім нього, ще є голова, вуха, хвіст. Коло меду – прополіс, пилок і навіть фітотерапія! У Біляках біля водосховища звели будиночки, там можна полежати, масаж отримати.
Створили фірму “Всеукраїнський центр меду”, торгову марку назвали “Меди межиріччя”.
– А це між якими ріками?
– Поки що Хорол, Сула, а в перспективі, може, й Вісла – як бізнес піде (сміється). Дві перші партії вже відправили на експорт, готові документи ще на 210 тонн меду. Ціну на мед в Україні можна підняти або розтягнувши по виробництву (медовики, круасани з медом – щоб забрати надлишок із ринку), або експортувати. Тоді внутрішня ціна підніметься, виграють пасічники.
– Хто купує наш мед?
– Усі, бо він дешевий і якісний.
– Як упоралися з документами, сертифікацією, адже вимоги до експорту дуже високі?
– Першу машину відправляли сім місяців. Там усе дійсно дуже серйозно, хто хоче цим займатися – можу розповісти. Крім наших експертиз у Києві та Львові, робимо додаткову в Бремені, щоб ні в кого ніяких сумнівів у якості не виникало. Але з ціною справді важко – Євросоюз захищає свої ринки, і хоч інтерес до нашого меду великий, ціна на порядок нижча, ніж у конкурентів, але протиснутися важко. З іншого боку, якщо не виходить тут, можна зайнятися виробництвом, переробкою. Ось бачите наші питні меди – у складі цього напою лише мед і вода. Після бродіння його міцність становить 16 градусів. Цей продукт уже багато років “годує” пасічників, але для його офіційної реалізації треба багато чого доопрацювати. Цим і займаємося. Протоптуємо дорогу для всіх, хто згодом піде за нами.
– І з цим напоєм, можливо, теж протопчете аж до Євросоюзу?
– А чом би й ні? Нехай і там люди споживають. Питні меди – це не алкоголь, до них немає звикання.
– Чому?
– Тому що вже на четвертий день організм насититься усіма корисними речами і ви просто не захочете, не зможете випити його більше. Різні назви – “Береза”, “Горобина” – означають лише те, що до нього трішки додано або ягід горобини, або бруньок берези. Більше нічого.
Розмову закінчуємо на оптимістичній ноті: насправді все у світі влаштовано дуже просто – жити і працювати на своїй землі, ростити хліб, дітей, онуків. Все решта – супутні “бізнеси”.

Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”