Ніколи не думали герої цієї історії, що випадкове фото шкільних років стане початком великого кохання.
Ще школярем Максим Полоненко із села Устимівка Глобинського району уподобав Наталію, яка тоді жила у сусідньому селі Бабичівка. Фото дівчини побачив в альбомі у товариша. Досі пам’ятає, що вона була одягнена у сарафанчик в горошок. Наталка дуже йому сподобалася. Те фото змінило життя хлопця.
– Довго Наталія не звертала на мене ніякої уваги. Хоч на дискотеках запрошував її танцювати, особливої реакції з її боку не було, власне, й розмова не клеїлася. Подумав: треба щось вирішувати. Пішов до неї додому й без зайвих розмов запропонував їй стати моєю дружиною, – розповідає Максим.
– Спочатку не зрозуміла, чи він серйозно це каже. Ми ж тоді майже не знали одне одного, – додає Наталія. – Через короткий час Максим знову освідчився. На проводах в армію я пообіцяла діждатися його зі служби. Роздивилася, що він серйозний, надійний, дуже позитивний.
Коли Максим після півторарічної служби на Одещині повернувся додому, дівчину від себе вже не відпустив. На відстані почуття молодих людей ще більше зміцніли. Невдовзі зіграли весілля.
Їхньому сімейному “стажу” вже 13 років. Полоненки виховують двох діток – Дмитра і Настю.
– Щороку взимку на день народження Максим дарує мені живі квіти – мої улюблені лілії. Не забуває привітати на жіноче свято, на День закоханих, інші свята. Мені дуже приємно, що у шаленій круговерті нашої буденності він приділяє цьому увагу, – говорить Наталія Полоненко.
Дружині подобаються постійна підтримка, надійність, рішучість чоловіка. Каже, він гарний сім’янин. А йому дуже потрібне її вміння розуміти, співпереживати.
Обох поєднують здатність знаходити компроміси навіть тоді, коли погляди на певні речі зовсім протилежні, оптимізм та почуття гумору. А найголовніше – кохання, те саме, зі шкільної лави, яке з роками не минає.

Віта КОНОВАЛЕНКО.
с. Погреби
Глобинського району.