Зустрівши дитину в шкільному вестибюлі й прямуючи додому, запитайте її: “Що сьогодні на уроках було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило, здивувало, спантеличило, розсмішило?..”
Діти люблять, коли їх хвалять, весь час намагаються порадувати батьків, але вони мають бути впевнені: їхні справи хвилюють дорослих, змушують близьких турбуватися і переживати. Ось і знайдіть привід заохотити дитину. Нехай вона відчує задоволення від нової для себе справи – навчання, відчуття успіху, навіть найменшого, так формується інтерес до знань і бажання вчитися.
Конкретна допомога першокласнику складається з декількох речей:
• безпосередньої присутності поруч із ним батьків;
• зацікавленості дорослих у навчальній праці дитини;
• постійного контролю за її діяльністю.
У перші шкільні дні контроль повинен бути найбільшим. Для дитини все нове. Тому дуже важливо зосереджено спостерігати за кожним кроком малого школяра. Тоді можна вчасно попередити або виправити помилку, простежити, як він тримає ручку, сидить за столом, чи правильно поклав зошит, підказати, що вдалося, а що ні. Краще сісти за уроки разом з дитиною, поруч, так, щоб у разі потреби швидко зупинити її руку: “Почекай, давай разом подумаємо!”
Проходить час, і дорослий відходить від дитини. Він усе ще слідкує за її діями, намагаючись направляти й поправляти, але вже зупиняє словом: “Почекай, подумай”.
Через кілька тижнів, якщо все йде добре, дорослий не сидить весь час із дитиною, займається своїми справами, однак продовжує спостерігати за її діями, даючи точні завдання і перевіряючи результати роботи.
Наступний крок батьків – контроль дорослого зменшити, а самоконтроль дитини, навпаки, збільшити. Ви можете запропонувати дитині написати половину вправи або розв’язати всі приклади й раптово вийти з кімнати, залишивши її саму. Ваша несподівана відсутність підсилить ступінь відповідальності школяра.
Можливо, результати навчання трохи погіршаться, не бентежтеся і не засмучуйтеся. Якщо подібне й трапиться, не страшно, просто необхідно ще на деякий час повернутися до попереднього етапу. Поступово дитина обов’язково звикне до самостійної роботи, і ваша присутність взагалі перестане бути необхідною.
Однак варто пам’ятати, що часто бажання дітей розходяться з їхніми реальними можливостями й уміннями. Тому спочатку батькам треба щодня перевіряти: чи все підготовлене до школи, чи всі речі зібрані, чи акуратно складений портфель. Якщо побачите, що дитина старанна, контролювати її достатньо лише час від часу. Якщо ж неохайна, незібрана, терпляче й послідовно привчайте її до порядку. Неакуратним дітям, у яких на уроках постійно чого-небудь не вистачає, потрібна, крім контролю, і конкретна допомога. У цьому випадку батькам необхідно викроїти ввечері кілька хвилин, щоб разом укласти в портфель усе необхідне до завтрашнього дня.
* * *
У житті ваших дітей настав новий етап, прекрасний момент – початок шкільного навчання. Саме у першому класі діти і батьки складають свій перший іспит разом.
Подальше навчання й адаптація дітей будуть залежати не тільки від готовності дитини, а й від поведінки батьків, підтримки та розуміння дитячих проблем, від серйозного ставлення до шкільних справ дитини.
Успішність навчання багато в чому залежить від стану здоров’я дитини. Шестирічний малюк отримує подвійне навантаження, бо відбуваються інтенсивні зміни в організмі одночасно з учбовими навантаженнями.
У цьому віці у дітей незначна стійкість уваги, швидке зростання збудження. Усе це треба враховувати, налагоджуючи свою взаємодію з дитиною.
Для інтелектуальної готовності дитини до навчання важливий не стільки обсяг знань, які має дитина, скільки їх якість. Перш ніж давати знання, потрібно навчити дитину думати, сприймати, спостерігати.
Працюйте з дитиною для її інтелектуального розвитку:
• читайте щоденно дитячі книжки;
• разом переказуйте прочитане;
• ставте кілька запитань за текстом;
• спробуйте розв’язати маленькі задачі. Це можна робити під час прогулянки у вигляді гри.
Як підтримати малюка в період адаптації?
Повірте в унікальність та неповторність своєї дитини, в те, що ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську, не є точною копією вас самих чи ваших старших дітей. Не варто вимагати реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети.
Дозвольте дитині бути самою собою.
Не соромтесь демонструвати дитині cвою любов, дайте їй зрозуміти, що будете любити за будь-яких обставин.
Для виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання.
Намагайтесь, щоб ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Визначіть чіткі межі та заборони і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах.
Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень.
Отже, для того, щоб підтримати дитину, необхідно:
• Спиратись на сильні сторони дитини.
• Уникати підкреслення невдач.
• Показувати, що ви задоволені дитиною.
• Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.
• Допомогти дитині поділити великі завдання на частини, з якими вона може впоратись.
• Проводити більше часу з дитиною.
• У стосунках з дитиною активно використовувати гумор.
• Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб справитись із завданням.
• Дозволити дитині самій розв’язувати проблеми там, де це можливо.
• Уникати дисциплінарних покарань та заохочень.
• Приймати індивідуальність дитини.
У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Всі суперечки щодо дитини вирішуйте без неї. Не забувайте запитувати, як пройшов шкільний день, не тільки першого вересня, але й в інші дні. Обговорюйте з нею проблеми врівноважено. Першого місяця дошкільне коло захоплень притягує малюка більше, ніж школа, і буде значною помилкою батьків примушувати дитину одразу змінитися.

Підготувала
Анна ДОРОШЕНКО.