Головною реліквією Києво-Печерського монастиря протягом століть залишалася ікона Божої Матері Успінська. За місцем свого явлення ікону називають іще Влахернською. Зображена Богоматір, яка почила на одрі; перед одром – Євангеліє.
Композиційна схема цього Успіння з 10–11-го століття представляє кінцевий варіант, який протягом століть буде видозмінюватись, не міняючись у своїй структурній основі. У центрі образу горизонтально встановлене ложе, на якому лежить Марія. Голова на подушці, звичайно, ліворуч. Ложе оточене двома групами апостолів.
Здавна також існував іконографічний порядок розташувань апостолів, зрештою ця традиція була взята за основу з апокрифічного повідомлення апостола Івана та з послання єпископа Тессалонік Івана. За черговістю першим ліворуч бачимо апостола Петра. Він нахилений до Марії, виділяється своєю сивою головою, кадилом, яке тримає в руках. Іван нахиляє голову до рамена Марії, справа – Павло схиляється до Її ніг. Очевидно, що на похорон прибули не тільки апостоли, а й перші видатні церковні достойники. Вони урочисті у своєму сумі. Виділяються з маси своїми одежами, білими омофорами з чорними хрестами, кольоровими фелонами; тут представлені Яків, брат Христа, перший єпископ Єрусалима, Діонісій Ареопагіт, під іменем якого пізніше, у 4-му столітті, сховався автор “Ареопагік”, відомий як Псевдо-Діонісій, єпископи Тимофій та Ієротей; згодом також зображувались Іван Дамаскин і Косьма із Маями й великий натовп людей.
Другою центральною постаттю композиції є Ісус Христос. Він стоїть фронтально у самому центрі за ложем Богородиці й тримає на лівиці сповите немовля, що уособлює душу Богородиці. На тлі композиції часто зображуються архітектурні фрагменти – вони свідчать, що поховання відбувається у домі Марії на горі Сіон у Єрусалимі.
Згідно з існуючим у Палестині звичаєм на ранніх іконах зображувався один або два ангели, що злітають із неба. Архангел Михаїл бере з рук Христа душу Богородиці, вони разом відлітають у небо.
Звичаєва схема Успіння з центральними фігурами Христа й лежачою постаттю Марії із Її душею у вигляді Немовляти в оточенні апостолів із часом набула розвитку. Так, починаючи з 12-го століття, кругом постаті Христа з’являється мандорла. Вона виникла як ілюстрація до апокрифу про те, що Ісус прибув по душу Своєї Матері в оточенні багатьох ангелів. У 14-му столітті в зображенні з’являється постать херувима, що сидить на верху мандорли. Цей персонаж спочатку з’явився на константинопольських іконах, а пізніше – й у всіх інших країнах візантійських релігійних і мистецьких впливів.
Згідно зі звичаями Західної церкви Марія була взята до Неба разом із тілом. Виникають апокрифічні оповіді, пов’язані з апостолом Томою. Одна з них каже, що у час смерті Богородиці в Єрусалимі не було майже нікого з апостолів, і їх усіх на похорон поприносили ангели на хмарах. Та апостол Тома перебував із своєю місією в Індії, і через далеку відстань ангел, який ніс його на хмарах до Єрусалима, не встиг на похорон. Та коли ангели на чолі з архангелом Михаїлом несли Богородицю вже до Неба, там, у повітрі, вони зустрілись із апостолом Томою. Під час цієї зустрічі Богородиця передала апостолу Томі Свій пояс, який потім зберігався у Константинополі. (Цей пояс пізніше часто зображується в іконах Покрови, що тримає його в руках).
Сцена з перенесенням ангелами апостолів подається також на деяких іконах Успіння: все небо покрите 12-ма хмарками, на кожній по ангелу з апостолом. Подеколи на іконах хмарок є 11, зважаючи на те, що ангел із святим Томою з Індії на похорони Богородиці не встиг. Є ікони, де на хмарках ангелів немає, тільки апостоли, подеколи апостоли згруповані на хмарках по 2, по 6.
Образ зберігається в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Як доводить гравюра з числа ілюстрацій Печерського Патерика, надрукованого тут 1661 року, саме ікону Успіння сама Богородиця у Влахерні вручила царгородським будівельникам, посилаючи їх до Києва зводити Велику церкву. Згаданий дереворит датований 1656 роком. Ікона була написана на кипарисовій дошці. Як зазначено в “Указателе святынь Киева”, виданому 1850 року, “Ее золотая риза была усыпана алмазами и бриллиантами, а сама она висела над царскими вратами Великой лаврской Церкви”.
Після зведення Успенського собору Києво-Печерської лаври 1089 року ікону встановили над Царськими вратами як головну святиню обителі. Перед нею князі молилися, щоб перемогти у битві, хворі одужували, ченці діставали духовну поміч.
Дивлячись на ікону Успіння Богородиці, споглядаємо дивне прийняття Богородиці Ісусом Христом: як на Богородицьких іконах Пречиста Діва тримає Немовля Ісуса, так тут Сам Господь, як маленьку дитину, тримає в руках душу Своєї Матері. Тут успіння є пробудженням у Царстві Божому. Смерть – це розлучення душі й тіла. Ікона показує Богоматеринське тіло на смертному одрі та Її душу, зображену у вигляді маленької дитини. Та душа Діви не сама – вона в руках Христа Господа: “Душі праведних у руці Божій”, як сказано в книзі “Соломонові премудрості”. Христос тримає в руці душу Своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою вона тримала на руках втіленого Бога у подобі Немовляти. Лице Богородиці у смертну хвилину виражає спокій, Її очі заплющені, руки складені на грудях. (Іноді на Успенських іконах зображують і момент, коли первосвященик Афонія намагається торкнутися Богородиці руками, та ангел відрубує їх мечем).
Зображуючи на Успенській іконі Христа, що сходить, аби прийняти душу Пречистої, православні іконописці показують догмат про друге пришестя Христове.
Діва Марія народила не просту людину, а істинного Бога, і не просто Бога, а Бога в плоті. Він прийняв тіло не з неба, а від Діви, це тіло єдиносуще з нашими тілами, крім гріха. Ось чому ми називаємо Марію Пріснодівою та Богородицею. З цієї причини Син Божий не залишив Свою Матір у гробі, а взяв Її на небо з душею і тілом.
Зрозуміло, що там, де є прихильники, можуть бути і заздрісні противники. Вороги християн бачили в особі Діви Марії загрозу неправдивій легенді про те, що Христос – не месія, Його вчення – не Божественне одкровення, а Його діла – всього лише фальсифікація. Поки лишалася живою Богоматір, усі спроби заперечити благу вістку про спасіння – заперечити істину – були марними. Діва Марія залишила оселю апостола Іоана лише для того, щоб прийти до місця християнського зібрання; часто місцем Її материнської молитви був Гріб Господній, де поклали після розп’яття тіло Ісуса. Під час однієї з молитов архангел Гавриїл, як колись у Назареті, явився Їй, сповіщаючи про швидке представлення від земного буття. Промислом Божим святі апостоли зібралися в Гефсиманію, аби провести з Матір’ю їхнього Учителя останні хвилини Її чистого життя.
Похоронна хода прямувала до кам’яного гробу, де, за єврейською традицією, мали покласти тіло Богоматері в труну. Виконавши це, апостоли закрили вхід до гробниці великим каменем.
Та з’ясувалося, що не всі апостоли були присутні при похороні Божої Матері. Апостол Фома, той самий, що вимагав підтвердити істинність Христового Воскресіння, прибув у Єрусалим лише на третій день після Успіння Богоматері. Учні Христові відкрили гробницю, щоб Фома міг прикластися до тіла Богородиці, вшанувати Її своїм цілуванням. Яке ж здивування охопило апостолів, коли виявили у гробі тільки поховальні пелени – Діва Марія з тілом була взята на небо.
1677-го, під час облоги турками Чигирина, коли небезпека загрожувала й Києву, чудотворну ікону 9 вересня майже цілий день носили довкруг міста. 1812 року її також обносили навколо Печерської обителі.
Чудотворний образ Успіння з 11-го століття перебував у Києво-Печерській Успенській лаврі, був головною святинею обителі. Його не стало, коли Успенський собор підірвали під час Другої світової війни.
У Києво-Печерській лаврі залишилася чудотворна копія ікони, яка відрізняється від оригіналу тим, що на ній зображені преподобний Антоній Печерський і преподобний Феодосій Печерський. Цей образ урятував 1960 року, перед закриттям лаври, єпископ Чернігівський Нестор. Із відновленням діяльності лаври святиню повернули.
Ушановуємо 16 травня та 28 серпня. Перед іконою молять: “Радуйся, Обрадувана, в Успінні Твоєму нас не залишаєш Ти…”.

Підготував Григорій ШВЕД.
м. Горішні Плавні.