"Приватизують разом із нами?.."
"Ми, мешканці будинків №№ 10-а, 10-б, 14, по вулиці Великотирновській у смт Решетилівка, звертаємося до вас із надією про допомогу, – йдеться у зверненні до нашої редакції. – Кожен із нас тривалий час працював, а дехто і зараз продовжує працювати на підприємстві "Райсільгосптехніка", нині ТОВ "Агротехсервіс". Отримавши квартири, доводили їх до ладу власними силами, не маючи за весь цей час ніякої допомоги в ремонті. При передачі житлового фонду до комунальної власності селища були передані ті будинки колишньої "Райсільгосптехніки", по яких були готові документи, а про наші будинки наче забули. Ми всі вносили до каси підприємства "Агротехсервіс" кошти, щоб викупити наші помешкання і стати їх власниками. Та ці кошти були нам повернуті. Вартість комунальних послуг доходить до астрономічних сум. Зверталися до селищної ради за сприянням у передачі наших будинків у комунальну власність із подальшою приватизацією, та допомоги і розуміння не знайшли. Орган народовладдя, який повинен стояти на варті інтересів громадян-виборців, "відфутболив" нас до суду. Але і там не хочуть зрозуміти, то кажуть, що адреса неповна написана, то не тим шрифтом надруковано. Були ми й у керівництва району, відповідь одна – у нашому районі це питання вирішити дуже важко.
Більше двадцяти років усі ми утримуємо своє житло у відмінному стані. А тут хочуть приватизувати його разом з нами…
Сергій Бодня, Микола Дмитренко, Микола Петраков, Сергій Медяник, Юрій Дмитренко, Григорій Полтавець".
Цього листа приніс до редакції Сергій Григорович Бодня, який повідав деякі подробиці своєї невеселої одіссеї:
– Була собі в Решетилівці "Райсільгосптехніка", і я там 14 років працював. У 1986-му отримав за чергою трикімнатну квартиру. Ордер одержав за рішенням профспілкового комітету підприємства і рішенням райвиконкому на сім’ю з трьох чоловік. Згодом нас стало четверо. Тепер родина побільшала, син одружився, з нами живуть невістка і маленька внучка, яких довго не міг прописати за своєю адресою. Наші будинки споруджувалися ще за радянських часів, тоді це було державне підприємство і вартість будівництва компенсувалася державою. А тепер будинки – на балансі "Агротехсервісу", і ми не можемо приватизувати свої квартири. Я не скаржуся, просто хочу добитися якоїсь справедливості. Скільки пропрацював і, виходить, не заробив собі житло? І приватизовані квартири люди втрачають, що вже казати, якщо ти не господар. У 90-х роках підприємство запропонувало нам, мешканцям, викупити свої квартири. Ми зібрали суму, яку бухгалтерія нарахувала, і заплатили в касу. Ці гроші нам повернули через те, що вийшов указ про передачу житлового фонду на баланс територіальної громади. Хай би ті кошти вже були заплачені й ми стали б господарями помешкань.
– Отримали ми цю квартиру у новозбудованому домі. Пам’ятаю, ще не вселилися, а нашою трасою сам Щербицький мав проїхати, так нас зобов’язали шторки на вікна почепити, наче будинок уже заселений, – ділиться спогадами дружина господаря Тетяна Іванівна Бодня. – Я працюю на цьому підприємстві пекарем, тому наша сім’я має пільги за компослуги, а то було б дуже дорого платити. Коли у нас народилася внучка, пішли ми з чоловіком просити у керівника "Агротехсервісу" Віктора Івановича Колотія дозволу, щоб прописати в себе невістку і дитину. Нам не дозволяли, походили ми по інстанціях достатньо. Треба було, щоб на документах стояла "печатка від хазяїна". Зрештою дозволили нам їх прописати, і тепер хоч зможемо оформити виплати на дитину. А взагалі ми побоюємось, чи не виникне у господаря намір нас виселити?
Подібна ситуація і в Катерини та Миколи Петракових. Люди звернулися до суду, просять, аби їхні будинки, як і кілька сусідніх, передали до комунальної власності селища. А почалася "колотнеча", розповідають мешканці, відтоді, як до їхніх домівок, майже нічого не пояснюючи, приходили техніки обмірювати квартири. "Якби ми знали, навіщо вони це роблять, не пустили б у хату, – обурюються жінки. – Нам казали, що просто для технічної документації. Тепер ми знаємо – це було потрібно для того, щоб виготовити свідоцтва про право власності на нерухомість, де зазначено, що власник – підприємство "Агротехсервіс".
Микола Дмитренко висловлює спільну думку: "Без відома і згоди мешканців не можна приватизувати наші квартири, принаймні ми так думаємо. Люди розраховували на ці оселі, думали залишити їх у спадок своїм дітям і внукам. Тому й не будували приватних будинків, не купували інше житло. У нашому мікрорайоні одні будинки стали "міськими", їх приватизували мешканці. А ми наче кріпаки, безправні. Хіба це не образливо?"
– Поблизу колишньої "Райсільгосптехніки" були побудовані за державні кошти 16-квартирний, 6- та 8-квартирні будинки, і вони були передані в комунальну власність територіальної громади, квартири в них приватизовані, – пояснює селищний голова Решетилівки Володимир Кузьменко. – На цій території під такими самими номерами були споруджені ще два чотириквартирних і двоквартирний будинки. Ми на виконкомі поміняли подвійні адреси, аби не було плутанини. Це житло, споруджене за рахунок "Райсільгосптехніки", залишилося на балансі цього підприємства, яке згодом стало "Агротехсервісом". Уся технічна документація на ці будинки в "Агротехсервісу" є, виготовлені свідоцтва на право власності. Свого часу керівник підприємства Віктор Іванович Колотій дав можливість викупити ці оселі мешканцям. Викупив один-єдиний працівник, водій.
– Але мешканці говорили, що вносили кошти для викупу своїх квартир, та гроші їм були повернуті….
– Справа у тому, що був встановлений термін, до якого числа вони повинні були сплатити. А там почалося – той пізніше, той раніше, можливо, хтось не схотів гроші позичати, і вони цю можливість втратили. І виходить так – у комунальну власність ці будинки не віддаються, і під приватизацію мешканцями не підпадають. Те, що за державний кошт створене, Колотій віддав селищу, а збудоване за рахунок організації залишається за ним. Не ставиться питання про те, щоб виселяти людей, бо частина їх працює в "Агротехсервісі", і тих, хто розрахувався, ніхто не ставить за мету виганяти. Єдине, що, оскільки ці квартири у нього на балансі, він не дає можливості приватизувати. Жити там люди можуть спокійно, залишаючись квартиронаймачами. Немає такої процедури, щоб забрати ці будинки, адже вони будувалися "Райсільгосптехнікою" і правонаступником її є "Агротехсервіс". Якби це була державна власність, люди
могли б приватизувати. Ми розглядали їхні заяви і рекомендували звернутися до суду. Люди говорять про те, що багаторічною працею здобули право стати власниками і розпоряджатися своїм житлом, їхнє прагнення зрозуміле. Але у виконкому немає сьогодні підстав узяти те житло в комунальну власність, це процедура суду, і в судовому порядку це питання не розв’язане.
"Виселяти ніхто не буде"
Треба сказати, що житлова проблема в Решетилівці існує, як і скрізь. За останні роки тут спорудили лише одну багатоповерхівку. Селищний голова вважає несправедливою ситуацію, коли міста, приміром, Київ, Полтава, розбудовуються швидкими темпами, а на маленькі містечка-райцентри держава й інвестори не звертають уваги. "Тут потрібно мати державну програму по вирішенню житлового питання у малих містах", – говорить він. У Решетилівці нині будується чимало закладів торгівлі, харчування, побуту. Одна з привабливих споруд – торговельний комплекс "Вікторія", розповіли в селищній раді, належить ТОВ "Агротехсервіс", що є одним із провідних підприємств у районі. На території самого підприємства теж відчувається масштабна діяльність. Його керівник, депутат районної ради трьох скликань Віктор Колотій, розповідає, що підпр
иємство орендує 5 тис. га землі, займається вирощуванням, переробкою сільгосппродукції, торгівлею, обслуговуванням техніки тощо. "У нас 180 працюючих, 80 пенсіонерів, близько 700 власників земельних часток довірили нам свої паї. З ними намагаємось вчасно розраховуватись, обробляємо городи за власні кошти", – говорить керівник. Подумалося, що таке міцне господарство, якщо його ласка, могло б без особливої шкоди для себе дозволити людям приватизувати кілька квартир у будинках, що побудовані у 60-х – 80-х роках минулого століття. Хоча такі нинішні потужності підприємства виникли не з повітря, і, зрозуміло, треба було вкласти в них чимало праці, організаторських здібностей і коштів, аби досягти успіху. Великий бізнес не розбазарює своє майно. Але ж успішним людям властива доброчинність…
То як же все-таки буде зі спірними квартирами?
– Ті три будинки збудовані господарським способом за кошти організації, що в різні часи називалася РТП (ремонтно-транспортне підприємство), "Райсільгосптехніка", тепер ці будинки – у нас на балансі, власник – ТОВ "Агротехсервіс", – говорить Віктор Колотій. – Ніхто нікого не виселяв звідти і не виселяє. Але якщо є власність, а хтось захоче цю чужу власність приватизувати, то так же не буде, правда? Я залишив на балансі те, що споруджене за кошти колективу, ми утримуємо ці будинки і двоповерховий гуртожиток, виділяємо кошти на ремонт насамперед своїм працюючим. Ті, хто у нас не працює, утримують житло самі. У людей була можливість викупити квартири. Запропонував це, бо бачив перспективу, тоді більше нічого будувати не збиралися, дуже важко було в 90-ті роки втриматися "на плаву". Ледве зводили кінці з кінцями, щоб платити зарплату, але жодної людини на біржу праці не відправили. Переконав тоді викупити житло лише одного водія, і він тепер вдячний за це. Інші цього не зробили, мабуть, думали, що безкоштовно приватизують.
– У листі люди пишуть ще й про те, що розцінки на комунальні послуги у вас дуже високі.
– Для працюючих є пільги. У місяць – гривня за кубометр води, 36 копійок за метр житлової площі. Для тих, хто не працює у нас, – дорожче: 3,70 грн за куб води і 1,25 грн за м2 житла. Розрахунки зроблені згідно з калькуляцією, врахована собівартість послуг. Зайвого ми нічого не беремо.
Різницю в тарифах Віктор Іванович пояснює необхідністю соціальних гарантій для своїх працівників. До речі, вартість цих послуг по селищу – 55 к. на місяць з м2 житлової площі й 1,50 грн за кубометр води.
– Люди, які написали листа, свого часу прийшли сюди на роботу, побачили, що організація хороша, будує житло, одержали квартири й думали, що вони будуть їхні назавжди. Тепер хочуть, щоб їм ці квартири ще й віддали у власність. Хто їм заважав збудувати собі власне житло, ділянки під забудову можна спокійно брати й зараз. Виселяти їх ніхто не буде, хай собі живуть. Але право власності залишиться в тієї організації, що споруджувала ці будинки, – підсумував Віктор Колотій.
Наші дописувачі не згодні з такою позицією. Сергій Бодня сказав, що вони збираються пройти процедуру місцевого суду і, у разі прийняття рішення не на їхню користь, звертатися далі, до обласного. Знайшли у Полтаві юристів-правозахисників, прислухатимуться й до їхніх порад, мають намір дійти до столичних і міжнародних установ. Люди вважають, що гуртом, об’єднавши зусилля, було б легше захищати свої інтереси. Відчувається, що в цій історії людям бракує правових знань, вони самі кажуть – ми ж прості трудяги, не юристи. Ніхто їм не пояснив те, які в них житлові права, які зміни відбуваються в цій сфері, не допоміг правильно скласти позовні документи до суду. Вони бачать, що нікому не потрібні зі своїми проблемами. Прикро це усвідомлювати.
Залишаючи Великотирновську вулицю, подумала – названа вона на честь болгарського міста, побратима Полтави. Налагоджуючи міжнародні зв’язки, невже ж не можна знайти порозуміння у межах однієї вулиці?
"Ми, мешканці будинків №№ 10-а, 10-б, 14, по вулиці Великотирновській у смт Решетилівка, звертаємося до вас із надією про допомогу, – йдеться у зверненні до нашої редакції. – Кожен із нас тривалий час працював, а дехто і зараз продовжує працювати на підприємстві "Райсільгосптехніка", нині ТОВ "Агротехсервіс". Отримавши квартири, доводили їх до ладу власними силами, не маючи за весь цей час ніякої допомоги в ремонті. При передачі житлового фонду до комунальної власності селища були передані ті будинки колишньої "Райсільгосптехніки", по яких були готові документи, а про наші будинки наче забули. Ми всі вносили до каси підприємства "Агротехсервіс" кошти, щоб викупити наші помешкання і стати їх власниками. Та ці кошти були нам повернуті. Вартість комунальних послуг доходить до астрономічних сум. Зверталися до селищної ради за сприянням у передачі наших будинків у комунальну власність із подальшою приватизацією, та допомоги і розуміння не знайшли. Орган народовладдя, який повинен стояти на варті інтересів громадян-виборців, "відфутболив" нас до суду. Але і там не хочуть зрозуміти, то кажуть, що адреса неповна написана, то не тим шрифтом надруковано. Були ми й у керівництва району, відповідь одна – у нашому районі це питання вирішити дуже важко.
Більше двадцяти років усі ми утримуємо своє житло у відмінному стані. А тут хочуть приватизувати його разом з нами…
Сергій Бодня, Микола Дмитренко, Микола Петраков, Сергій Медяник, Юрій Дмитренко, Григорій Полтавець".
Цього листа приніс до редакції Сергій Григорович Бодня, який повідав деякі подробиці своєї невеселої одіссеї:
– Була собі в Решетилівці "Райсільгосптехніка", і я там 14 років працював. У 1986-му отримав за чергою трикімнатну квартиру. Ордер одержав за рішенням профспілкового комітету підприємства і рішенням райвиконкому на сім’ю з трьох чоловік. Згодом нас стало четверо. Тепер родина побільшала, син одружився, з нами живуть невістка і маленька внучка, яких довго не міг прописати за своєю адресою. Наші будинки споруджувалися ще за радянських часів, тоді це було державне підприємство і вартість будівництва компенсувалася державою. А тепер будинки – на балансі "Агротехсервісу", і ми не можемо приватизувати свої квартири. Я не скаржуся, просто хочу добитися якоїсь справедливості. Скільки пропрацював і, виходить, не заробив собі житло? І приватизовані квартири люди втрачають, що вже казати, якщо ти не господар. У 90-х роках підприємство запропонувало нам, мешканцям, викупити свої квартири. Ми зібрали суму, яку бухгалтерія нарахувала, і заплатили в касу. Ці гроші нам повернули через те, що вийшов указ про передачу житлового фонду на баланс територіальної громади. Хай би ті кошти вже були заплачені й ми стали б господарями помешкань.
– Отримали ми цю квартиру у новозбудованому домі. Пам’ятаю, ще не вселилися, а нашою трасою сам Щербицький мав проїхати, так нас зобов’язали шторки на вікна почепити, наче будинок уже заселений, – ділиться спогадами дружина господаря Тетяна Іванівна Бодня. – Я працюю на цьому підприємстві пекарем, тому наша сім’я має пільги за компослуги, а то було б дуже дорого платити. Коли у нас народилася внучка, пішли ми з чоловіком просити у керівника "Агротехсервісу" Віктора Івановича Колотія дозволу, щоб прописати в себе невістку і дитину. Нам не дозволяли, походили ми по інстанціях достатньо. Треба було, щоб на документах стояла "печатка від хазяїна". Зрештою дозволили нам їх прописати, і тепер хоч зможемо оформити виплати на дитину. А взагалі ми побоюємось, чи не виникне у господаря намір нас виселити?
Подібна ситуація і в Катерини та Миколи Петракових. Люди звернулися до суду, просять, аби їхні будинки, як і кілька сусідніх, передали до комунальної власності селища. А почалася "колотнеча", розповідають мешканці, відтоді, як до їхніх домівок, майже нічого не пояснюючи, приходили техніки обмірювати квартири. "Якби ми знали, навіщо вони це роблять, не пустили б у хату, – обурюються жінки. – Нам казали, що просто для технічної документації. Тепер ми знаємо – це було потрібно для того, щоб виготовити свідоцтва про право власності на нерухомість, де зазначено, що власник – підприємство "Агротехсервіс".
Микола Дмитренко висловлює спільну думку: "Без відома і згоди мешканців не можна приватизувати наші квартири, принаймні ми так думаємо. Люди розраховували на ці оселі, думали залишити їх у спадок своїм дітям і внукам. Тому й не будували приватних будинків, не купували інше житло. У нашому мікрорайоні одні будинки стали "міськими", їх приватизували мешканці. А ми наче кріпаки, безправні. Хіба це не образливо?"
– Поблизу колишньої "Райсільгосптехніки" були побудовані за державні кошти 16-квартирний, 6- та 8-квартирні будинки, і вони були передані в комунальну власність територіальної громади, квартири в них приватизовані, – пояснює селищний голова Решетилівки Володимир Кузьменко. – На цій території під такими самими номерами були споруджені ще два чотириквартирних і двоквартирний будинки. Ми на виконкомі поміняли подвійні адреси, аби не було плутанини. Це житло, споруджене за рахунок "Райсільгосптехніки", залишилося на балансі цього підприємства, яке згодом стало "Агротехсервісом". Уся технічна документація на ці будинки в "Агротехсервісу" є, виготовлені свідоцтва на право власності. Свого часу керівник підприємства Віктор Іванович Колотій дав можливість викупити ці оселі мешканцям. Викупив один-єдиний працівник, водій.
– Але мешканці говорили, що вносили кошти для викупу своїх квартир, та гроші їм були повернуті….
– Справа у тому, що був встановлений термін, до якого числа вони повинні були сплатити. А там почалося – той пізніше, той раніше, можливо, хтось не схотів гроші позичати, і вони цю можливість втратили. І виходить так – у комунальну власність ці будинки не віддаються, і під приватизацію мешканцями не підпадають. Те, що за державний кошт створене, Колотій віддав селищу, а збудоване за рахунок організації залишається за ним. Не ставиться питання про те, щоб виселяти людей, бо частина їх працює в "Агротехсервісі", і тих, хто розрахувався, ніхто не ставить за мету виганяти. Єдине, що, оскільки ці квартири у нього на балансі, він не дає можливості приватизувати. Жити там люди можуть спокійно, залишаючись квартиронаймачами. Немає такої процедури, щоб забрати ці будинки, адже вони будувалися "Райсільгосптехнікою" і правонаступником її є "Агротехсервіс". Якби це була державна власність, люди
могли б приватизувати. Ми розглядали їхні заяви і рекомендували звернутися до суду. Люди говорять про те, що багаторічною працею здобули право стати власниками і розпоряджатися своїм житлом, їхнє прагнення зрозуміле. Але у виконкому немає сьогодні підстав узяти те житло в комунальну власність, це процедура суду, і в судовому порядку це питання не розв’язане.
"Виселяти ніхто не буде"
Треба сказати, що житлова проблема в Решетилівці існує, як і скрізь. За останні роки тут спорудили лише одну багатоповерхівку. Селищний голова вважає несправедливою ситуацію, коли міста, приміром, Київ, Полтава, розбудовуються швидкими темпами, а на маленькі містечка-райцентри держава й інвестори не звертають уваги. "Тут потрібно мати державну програму по вирішенню житлового питання у малих містах", – говорить він. У Решетилівці нині будується чимало закладів торгівлі, харчування, побуту. Одна з привабливих споруд – торговельний комплекс "Вікторія", розповіли в селищній раді, належить ТОВ "Агротехсервіс", що є одним із провідних підприємств у районі. На території самого підприємства теж відчувається масштабна діяльність. Його керівник, депутат районної ради трьох скликань Віктор Колотій, розповідає, що підпр
иємство орендує 5 тис. га землі, займається вирощуванням, переробкою сільгосппродукції, торгівлею, обслуговуванням техніки тощо. "У нас 180 працюючих, 80 пенсіонерів, близько 700 власників земельних часток довірили нам свої паї. З ними намагаємось вчасно розраховуватись, обробляємо городи за власні кошти", – говорить керівник. Подумалося, що таке міцне господарство, якщо його ласка, могло б без особливої шкоди для себе дозволити людям приватизувати кілька квартир у будинках, що побудовані у 60-х – 80-х роках минулого століття. Хоча такі нинішні потужності підприємства виникли не з повітря, і, зрозуміло, треба було вкласти в них чимало праці, організаторських здібностей і коштів, аби досягти успіху. Великий бізнес не розбазарює своє майно. Але ж успішним людям властива доброчинність…
То як же все-таки буде зі спірними квартирами?
– Ті три будинки збудовані господарським способом за кошти організації, що в різні часи називалася РТП (ремонтно-транспортне підприємство), "Райсільгосптехніка", тепер ці будинки – у нас на балансі, власник – ТОВ "Агротехсервіс", – говорить Віктор Колотій. – Ніхто нікого не виселяв звідти і не виселяє. Але якщо є власність, а хтось захоче цю чужу власність приватизувати, то так же не буде, правда? Я залишив на балансі те, що споруджене за кошти колективу, ми утримуємо ці будинки і двоповерховий гуртожиток, виділяємо кошти на ремонт насамперед своїм працюючим. Ті, хто у нас не працює, утримують житло самі. У людей була можливість викупити квартири. Запропонував це, бо бачив перспективу, тоді більше нічого будувати не збиралися, дуже важко було в 90-ті роки втриматися "на плаву". Ледве зводили кінці з кінцями, щоб платити зарплату, але жодної людини на біржу праці не відправили. Переконав тоді викупити житло лише одного водія, і він тепер вдячний за це. Інші цього не зробили, мабуть, думали, що безкоштовно приватизують.
– У листі люди пишуть ще й про те, що розцінки на комунальні послуги у вас дуже високі.
– Для працюючих є пільги. У місяць – гривня за кубометр води, 36 копійок за метр житлової площі. Для тих, хто не працює у нас, – дорожче: 3,70 грн за куб води і 1,25 грн за м2 житла. Розрахунки зроблені згідно з калькуляцією, врахована собівартість послуг. Зайвого ми нічого не беремо.
Різницю в тарифах Віктор Іванович пояснює необхідністю соціальних гарантій для своїх працівників. До речі, вартість цих послуг по селищу – 55 к. на місяць з м2 житлової площі й 1,50 грн за кубометр води.
– Люди, які написали листа, свого часу прийшли сюди на роботу, побачили, що організація хороша, будує житло, одержали квартири й думали, що вони будуть їхні назавжди. Тепер хочуть, щоб їм ці квартири ще й віддали у власність. Хто їм заважав збудувати собі власне житло, ділянки під забудову можна спокійно брати й зараз. Виселяти їх ніхто не буде, хай собі живуть. Але право власності залишиться в тієї організації, що споруджувала ці будинки, – підсумував Віктор Колотій.
Наші дописувачі не згодні з такою позицією. Сергій Бодня сказав, що вони збираються пройти процедуру місцевого суду і, у разі прийняття рішення не на їхню користь, звертатися далі, до обласного. Знайшли у Полтаві юристів-правозахисників, прислухатимуться й до їхніх порад, мають намір дійти до столичних і міжнародних установ. Люди вважають, що гуртом, об’єднавши зусилля, було б легше захищати свої інтереси. Відчувається, що в цій історії людям бракує правових знань, вони самі кажуть – ми ж прості трудяги, не юристи. Ніхто їм не пояснив те, які в них житлові права, які зміни відбуваються в цій сфері, не допоміг правильно скласти позовні документи до суду. Вони бачать, що нікому не потрібні зі своїми проблемами. Прикро це усвідомлювати.
Залишаючи Великотирновську вулицю, подумала – названа вона на честь болгарського міста, побратима Полтави. Налагоджуючи міжнародні зв’язки, невже ж не можна знайти порозуміння у межах однієї вулиці?
Рубрика: 
