Є подружні пари, які мають спільні уподобання – разом співають, подорожують, фотографують, рибалять, щось колекціонують чи розгадують кросворди. Це неабияк єднає родину і наповнює позитивом. У Миколи та Галини Мацаків із села Бабичівки Глобинського району доволі незвичне, а головне – дуже потрібне захоплення: вони досліджують власний рід, історію та побут своїх предків. В одній із кімнат свого затишного будинку створили родинне дерево – до п’ятого покоління.
Дерево оновлюється, бо своє фото тулить туди рученятками малий внук Мацаків, якому ще й двох років немає. Тож гілки відображатимуть вже шість поколінь.
Господиня гортає великий важкий альбом, з повагою розповідає про кожного члена родини. Збереглися старі листи, пожовклі від часу фото покійних родичів. Є фотознімки давніх краєвидів села. І навіть карта Полтавщини й України з позначками місць проживання рідних. Є там і книжка святців 1943-го року із досі чітким шрифтом, старим і новим стилями. Якщо святкове число обведене квадратом – значить, дуже важливе, й працювати того дня було не гоже. Книжкою можна користуватися і нині. Галина Мацак мріє її перевидати.
– Цікавість до свого роду в мене виникла років тридцять тому. Тоді у школах ввели предмет “Народознавство”. Я його викладала. Мене зацікавило, хто мої предки, – розповідає співрозмовниця. – Хоча прикро, що пізнувато. Це були останні роки життя моїх бабусь. Одного разу чоловік сказав, що треба зробити так, аби не шукати довго в альбомі рідню. Нам спала на думку ідея. Звернулися до художника із Кременчука, щоб намалював на стіні пейзаж села давніх років. Він подивився старі фотографії, зобразив краєвид Бабичівки зі старою церквою і вітряками, річку, а на передньому плані – яблуню з плодами, на якій ми і розмістили відреставровані фотографії рідні.
Палітру кольорів пейзажу підібрано таким чином, що створюється враження, ніби тільки-но світає. Внизу, у величезній вазі біля розмальованої стіни, красуються розкішні соняхи – продумане доповнення інтер’єру.
Вгорі, над сільським пейзажем, зображений рушник, а на ньому – знайомі всім красиві слова: “Роде наш красний, роде наш прекрасний”. У рамці – нагороди: медалі, ордени, значки. Це – родинна кімната. Господарі хочуть поставити тут столик, щоб приймати гостей.
На стіні, навпроти родовідного дерева, висять картини нині покійного батька Галини – Миколи Капиноса, його мисливська зброя і гасова лампа із прилаштованим механічним вмикачем…
– Було, сиджу в дитинстві на печі й розпитую своїх бабусь, якими були їхні батьки. От вони мені й розповіли, що їхній батько навіть влітку носив шапку, приплюснуту до голови. З їхніх слів я намалювала підстрижену бороду, вуса, рівний ніс, – веде далі співбесідниця. – А мати бабусі мала дуже довге волосся. Все з їхніх слів і зобразила, я непогано малюю. Сказали, дуже схожі. Так ці малюнки якимось дивом і збереглися. Фотографи трохи підретушували…
На верхівці родинного дерева – фото доньки Мацаків – Мирослави – та її чоловіка Романа. Вони продовжуватимуть збирати цінні експонати для родинного музею.
– Сидиш, вдивляєшся в риси облич рідних, згадуєш… Повірте, крім задоволення, це дає якусь біоенергетику, приплив сил. Головне – зібрати давні фото і розмістити їх послідовно у рамки. Краще не зволікати, доки живі найстаріші члени роду, аби могли розказати про предків, – додає господар.

Віта КОНОВАЛЕНКО
Журналіст