– Побачивши моїх ляльок, дехто каже: “В дитинство впала!”, але я ж не граюся ними, мені подобається їх робити, – зізнається полтавка Ольга Страхова. Вона виготовляє авторські іграшки в “панчішній” техніці. Її витвори – герої популярних мультфільмів і казок.
– Ці ляльки не для того, щоб ними гралися діти, а для інтер’єру, – пояснює Ольга. – А для дитячих забав я роблю інші іграшки – м’які.
Нещодавно відбулася виставка ляльок, виготовлених Ольгою Страховою, в Полтавському літературно-меморіальному музеї В. Г. Короленка. Прямо звідти іграшки переїхали в міську бібліотеку-філію № 5.
Книгозбірня знаходиться в приміщенні, де працюють і телевізійники обласного каналу “Лтава”. Там трудиться відеотекарем Ольга Страхова, а редактором дитячої програми “Разом” – її дочка Анастасія Щербань, котра теж залюблена в маминих ляльок. Отже, вернісаж влаштований майже за місцем роботи жінок-рукодільниць. Перше запитання Ользі – з чого розпочалося її захоплення?
– У дитинстві любила шити лялькам одяг, – згадує Ольга Страхова. – Одягала, робила для них із взуттєвих коробок ліжка і шафи. Потім вже своїй донечці допомагала виготовляти вбрання для Барбі. Тепер діти виросли і живуть окремо (хоча онуків ще не дочекалася). Клопотів по дому стало менше, вільного часу більше, і зайнялася ляльками. Років шість уже їх виготовляю – це заняття для душі.
– Як діти ставляться до вашого захоплення?
– Позитивно. Вони – творчі особистості. Син Владислав займався велосипедами, робив красиві скриньки. Тепер меблі виготовляє. Він і шити вміє. Був час, шив собі джинси, вірніше, перешивав. Син допомагає мені – робить підставки для ляльок. Дочка Анастасія має непоганий дизайнерський смак, підказує, як краще оформляти виставки.
– У вашому роду й представники старших поколінь займалися рукоділлям?
– І бабуся, і прабабуся мали до цього хист. Вміння шити, в’язати, буквально “з нічого” створити речі допомагало їм у житті. Прабабуся Наталка гарно вишивала, люди їй вишивки замовляли – так заробляла. А бабуся Євдокія Кіндратівна чого тільки не вигадувала, щоб у повоєнну розруху та бідність діти мали охайний вигляд і дім був затишним. Нашивала аплікації зі шматочків тканини на основу – виходив килим на стіну, килимок на підлогу. В магазинах же нічого не було, і з грошей лише копійки в кишені дзеленчали. А дітей одягати і взувати треба було. Бабуся зі старих шин вирізала підошву, верх із тканини робила – виходило дітям взуття. Піде в аптеку, купить марлі, пофарбує зеленкою або цибулинням – і зшиє сукню. Потім життя кращим стало, але бабуся до останніх своїх днів (прожила вона 93 роки) сиділа, щось плела, светри старі розпускала, в’язала шкарпетки онукам і правнукам.
– Ваша мама перейняла в неї ці навички?
– Моя мама Ніна Дмитрівна теж гарно шиє і в’яже, придумує, як зробити речі неповторними. Іноді допомагає мені з ляльками – щось потримає, нитки розплутає… Коли я робила фігурку рибалки, зв’язала йому светра.
– І донька також рукодільниця?
– Анастасія вишиває хрестиком гарні картини. Вона закінчила факультет технології й дизайну педагогічного університету. Коли навчалася, робила багато чого: сорочку чоловічу вишивала, скатертину в’язала гачком, квіти…
– Техніку виготовлення ляльок самостійно освоїли?
– Допоміг Інтернет. Мені подобається, щоб у ляльки була якась історія. Уявляю, хто вона… В дитинстві любила читати книжки, дивилася мультфільми. Котигорошка колись зроблю – дуже хочеться втілити цей колоритний образ. Є у мене ляльки – гоголівські герої, є персонажі скандинавської міфології, гноми. Знайомі просять виготовити щось на подарунок родичам. А ще я придумала кота в мішечку: виглядає голова і хвіст, можна класти туди цукерки. Дуже цікаво для дітей…

Наталія ЖОВНІР
Журналіст