У письменника, твори якого увійшли до класики світової дитячої літератури, автора “Мухи-Цокотухи”, “Айболитя”, “Бармалея” й інших смішних повчальних творів, на яких виросли кілька поколінь дітей, перекладача і критика Корнія Чуковського було полтавське коріння.

Справжнє ім’я казкаря – Микола Корнейчуков. Народився він 135 років тому. Ставши дорослим, узяв собі псевдонім, утворений від прізвища мами. Все життя він переживав через своє незаконне походження. Миколу і його сестру Марію народила хатня робітниця, уродженка Полтавщини Катерина Корнейчукова.
Свою маму Микола дуже любив.
“Мама моя була чорнобрива, ставна, висока жінка. Обличчя її, красиве і правильне, подекуди займане віспою, тому що народилася вона в селянській родині, де натуральна віспа була звичайною хворобою. Я ніколи не чув, щоб хтось назвав мою маму прачкою, і дуже здивувався б, якби почув”, – так із ніжністю описав він найдорожчу людину в повісті “Срібний герб”.
“Я народився в Петербурзі в 1882 році, після чого мій батько, петербурзький студент, покинув мою матір, селянку Полтавської губернії; і вона з двома дітьми переїхала в Одесу, ймовірно, батько давав їй спочатку якісь гроші на виховання дітей: мене віддали в одеську гімназію, з п’ятого класу якої я був несправедливо виключений”.
“Хто я? Єврей? Росіянин? Українець?” Ці питання не давали Чуковському спокою. У щоденнику зізнавався: “Мені здавалося, що всі у мене за спиною перешіптуються. Коли діти говорили про своїх батьків і дідів, я червонів, нітився, брехав. Особливо важко було в 16–17 років, коли починають називати по імені й по батькові”.
…У 18-річну Катю – покоївку заможного одесита Соломона Левінсона – закохався його син Еммануїл, котрий відвіз дівчину до столиці. Там вона народила Марусю і Колю, але дід не визнав онуків і заборонив синові хреститися, що не дало йому можливість вінчатися з православною. Через три роки молода пара розійшлася. Катерина з дітьми повернулася до Одеси, сама ростила їх, працюючи прачкою.
Микола вчився самотужки, вивчав англійську мову, дописував в одеські газети. Працював кореспондентом у Лондоні, там же продовжив освіту.
У Петербурзі видавав сатиричний журнал “Сигнал”. Його заарештували за те, що образив царя. На щастя, адвокат добився виправдання.
У фінському селищі Куоккала неподалік Петербурга Чуковський прожив 10 років, мав близьке знайомство з художником Іллєю Рєпіним (уродженцем Харківщини) і письменником-полтавцем Володимиром Короленком.
Чуковський перекладав твори Оскара Уайльда, Редьярда Кіплінга, Марка Твена, Артура Конан-Дойля, Уїльяма Шекспіра, Даніеля Дефо, став впливовим критиком. За порадою Короленка грунтовно вивчав творчу спадщину Миколи Некрасова, ця робота отримала Ленінську премію (найвищу творчу відзнаку колишнього СРСР).
На запрошення Максима Горького (який, до речі, мав дачу на Полтавщині) Чуковський очолив дитячий відділ видавництва “Парус”, і сам почав писати вірші та прозу для дітей. Став дослідником ранньої мови, жестів, психіки малюків. У 1920-х вийшли його знамениті казки “Мийдодір”, “Тарганище”, “Крадене сонце”, “Телефон” – шедеври літератури “для маленьких”, що видаються і перекладаються різними мовами й зараз. Спостереження за дітьми автор виклав у книзі “Від двох до п’яти”.
Дитячі вірші Чуковського зазнали жорсткої критики. Опоненти вважали, що за легкими веселими римами автора криється неповага до дитини.
У 1903 році Микола-Корній одружився з одеситкою Марією Гольдфельд. Дівчина виросла в родині бухгалтера приватної фірми, де було восьмеро дітей, батьки намагалися всім дати освіту. Шлюб Чуковських був для обох молодих людей єдиним і щасливим.
У Корнія і Марії Чуковських було четверо дітей, саме для них він почав писати казки. Завжди переживав, що сам ніколи не знав ні батька, ні діда. Й намагався для дочок, синів, онуків, багатьох інших дітей стати добрим дідусем-казкарем. Двоє його дітей – Микола і Лідія – стали письменниками, син Борис загинув восени 1941 року, повертаючись із розвідки. Молодша дочка Марія (Мурочка), героїня дитячих віршів батька, померла від туберкульозу в 11-річному віці в Криму.
Чуковському присвоєні вчений ступінь доктора філологічних наук, почесне звання доктора літератури Оксфордського університету. Він заздалегідь склав список тих, кого не потрібно було запрошувати на його похорон. Помер 1969 року від вірусного гепатиту. За творами Корнія Івановича знято близько 30 мультфільмів. Його ім’я отримав астероїд, відкритий Кримською обсерваторією.
Дитячі перлинки з книги
“Від двох до п’яти”
Мама:
– Синок, якщо не будеш їсти кашу, покличу Бабу-Ягу!
– Ти думаєш, вона буде їсти твою кашу?
***
– Скільки тобі років?
– Скоро вісім, а поки що три.
***
– Няня, що це за рай такий?
– А це де яблука, груші, апельсини, черешні…
– Розумію: рай – це компот!
***
– Татусю, купи мені барабан!
– Оце ще! Мені й так вистачає шуму.
– Купи, тату, я буду грати на ньому, коли ти спатимеш.
***
– Коли ж ви зі мною пограєтесь? Тато з роботи – одразу за телевізор. А мама – пані яка! – прати почала.
***
– Ой, дідусю, кицька чхнула!
– Чому ж ти не сказала кішці “Будь здорова”?
– А хто мені скаже “Спасибі”?
***
Корній Чуковський
Нехай живуть діти, всі діти на світі,
казанські, рязанські,
кубанські всі діти.
Рідненькі, кирпатенькі,
милі ви наші,
Альоші, Антоші, Наташі і Маші,
красуні дівчатка і спритні хлопчики.
Ті, що живуть у Калузі, у Нальчику,
і діти з веселих полів України,
і діти – вірмени, і діти – грузини,
ну, словом, всі діти
на нашій планеті!

Підготувала Ганна ЯЛОВЕГІНА.