Наша країна – четверта у світі за кількістю лікарняних ліжок на тисячу мешканців. Але, порівняно з громадянами країн Західної Європи, ми живемо в середньому на 10 років менше. За деякими даними, щохвилини помирає близько шести десятків українців. Зламати ці тенденції покликані кардинальні зміни системи охорони здоров’я. Але, як показує голосування у стінах Верховної Ради, одностайної підтримки урядових реформ немає.
Пастка безкоштовної медицини
…Ця дитина дивиться мені у вічі з листівочки альбомного формату в громадському транспорті кожного ранку по дорозі на роботу. Гострий лейкоз не чекав, доки депутати “розговіються” на медичну реформу, а чиновники дружно почнуть її втілювати. Як грім серед ясного неба, він наздогнав абсолютно благополучну, щасливу донедавна молоду полтавську родину, коли Катрусі Поповій виповнилося всього рік і три місяці. З грудня 2016-го сім’я мужньо бореться з хворобою, а дівчинка вперто й міцно чіпляється за життя.
Червень 2017-го. Катруся з батьками – в Іспанії. На лікування в Україні витрачено близько сотні тисяч гривень. На трансплантацію кісткового мозку зібрано 138 тисяч євро – 5,5 мільйона гривень. Наразі дитину готують до операції згідно з міжнародним протоколом. Родина молиться за її вдалий перебіг, щоб донорські стовбурові клітини прижилися, бо зібраної суми вистачає лише на мінімальний набір послуг: підбір донора, операцію, 40 днів у барокамері й двомісячні післяопераційні обстеження.  Найменші ускладнення – це додаткові кошти, яких немає, а ті, що є, на 90 відсотків складаються з дрібних внесків кожного з нас – тих, хто дивиться Катрусі в очі у громадському транспорті, хто підтримав акції в соцмережах, хто відмовився від ранкової кави чи походу в кіно на користь хворої дитини. Тому неправда, що 50 чи 100 гривень – начебто вже “кишенькові” гроші – нічого не вирішують. А Поповим ще доведеться збирати їх на реабілітацію.
– Ми – єдина у світі країна, – розповідає тато дівчинки Андрій Попов по телефону, – де законодавчо не прописана можливість запросити донора до Києва, якщо батьки для цього не підходять, і провести операцію вдома. Це було б утричі дешевше! А ми натомість 20 років будуємо Охматдит… Величезна вдячність кожному, хто на звернення про допомогу в газетах, на радіо, по телебаченню, в соцмережах поповнював наш благодійний рахунок. Кожному! Моліться за нас і побажайте Каті одужання.
Реформа: як гроші “ходитимуть”
за пацієнтом
Презентуючи проект реформаторського закону, нарешті проголосованого у першому читанні, в.о. міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун заявила у Верховній Раді: “В Україні є велика проблема: ми брешемо. Говоримо, що медицина безкоштовна, а вона не така. Ми вже платимо за все, тільки-но заходимо до лікарні”.
Реформа передбачає запровадження пакета гарантованих медичних послуг та лікарських засобів, безкоштовних для пацієнта. Щороку цей перелік затверджуватиметься додатком до Державного бюджету. Допомога первинна (педіатрів, терапевтів та сімейних лікарів), екстрена (термінові операції, перелами тощо), паліативна (пацієнтам, які помирають), а також пологи оплачуватимуться повністю з Держбюджету. Спеціалізована допомога (складні обстеження, планові операції, інші втручання) оплачуватиметься частково державою, частково – самим пацієнтом чи з інших джерел за встановленим фіксованим тарифом. Поза ним стягнення плати буде заборонено. Наприклад, при гострому нападі апендициту операція може бути безкоштовною, а за планову операцію на нирках доведеться доплатити. При цьому Уляна Супрун запевняє, що така офіційна доплата буде значно меншою, ніж нинішня система хабарів. Повністю платними залишаться стоматологія для дорослих, естетична хірургія тощо.
Запроваджується принцип “гроші ходять за пацієнтом”, коли людині надається право вибору сімейного лікаря, закладу для лікування на вторинному рівні. Послуги оплачуватимуться через новостворену структуру – Національну службу здоров’я.
На первинному рівні державні фінансові гарантії повинні запрацювати вже з 1 січня 2018 року. До того часу кожен українець має визначитися й підписати угоду на обслуговування (декларацію) з обраним спеціалістом. Сімейного лікаря, який роками контролюватиме ваше здоров’я, можна змінити, але визначатися треба оперативно: кількість пацієнтів на одного фахівця обмежена приблизно двома тисячами, тому до гарного спеціаліста можна й “не втовпитися”.
При цьому доведеться нарешті усвідомити, що більшість нинішніх викликів екстреної медичної допомоги є непрофільними: гіпертонія, головний біль чи температура – це справа сімейного лікаря.
“Тромболізис треба починати з ремонту доріг”
Завідувач підстанції екстреної медичної допомоги Машівського району Романна Кінаш і сімейним лікарем встигла попрацювати три роки. Говоримо про перспективи реформування:
– Послуги екстреної допомоги безкоштовні зараз, такими залишаться й під час реформи. Але довести пацієнту, що його виклик – непрофільний, що ним має займатися сімейний лікар, практично неможливо. Люди сваряться, хапаються за телефони одразу кількох “гарячих ліній”…
Населення неінформоване й досі погано розуміє, що у районі тепер існують три окремі служби: центр ПМСД зі своїм керівником, центральна райлікарня зі своїм і підстанція екстреної допомоги зі своїм. Та й повної злагодженості усіх цих трьох служб поки що немає. На жаль. Важко навіть буває переконати людину, що коли обидві наші бригади екстреної на викликах, то більше до них їхати у цей момент нікому. Решта медичного транспорту нам не підпорядкована.
Інша ситуація. Дорога у найвіддаленіше село Ряське така, що вкластися в термін доїзду абсолютно нереально. …Доїхали, фельдшер зробив кардіограму, а відправити її в обласний дистанційний діагностичний центр у разі потреби теж непросто (різні оператори мобільного зв’язку). Якщо ж підтверджується інфаркт, людину одразу треба везти до Полтави цим же авто. По цій же дорозі, що для пацієнта може бути критичним. Бригада – фельдшерська. Що в такому випадку робитимуть парамедики і скільки може виникнути ускладнень, припускати не беруся. При цьому у нас на весь район залишається одна бригада.
Тромболізис, яким у обласній лікарні чи кардіодиспансері людині врятують життя, – це дуже добре, але починати його треба… з ремонту доріг. І справності наших автомобілів.
А оптимізація первинної ланки назріла дуже давно: це – й електронні реєстри, як у 4-й поліклініці у Полтаві, й комп’ютер для сімейного лікаря, транспорт для нього. У мене по закінченні медичної академії у наказі було написано: забезпечити житлом. Та й де воно те житло? Більше того, на виклики їздила власним автомобілем або й скутером. Це при тому, що я – депутат сільської ради і влада усім, чим можна, своїй амбулаторії допомагала. Але сімейний лікар без максимальної підтримки довго не протримається – кожен хоче стати вузьким спеціалістом, причому класним! Бо гарним сімейним, з максимальними знаннями про всі органи і системи, бути дуже важко.
Якщо на одного пацієнта проектом реформи на рік передбачено для первинної ланки в середньому 210 гривень (на малих дітей і людей похилого віку суми планувалися удвічі більші, але за фінансовий бік реформи депутати так і не проголосували. – Авт.), то для амбулаторії на дві тисячі пацієнтів це вже щось. Але, скажімо, якби я захотіла відкрити власну практику сімейної медицини – маю сертифікат і сімейного, і лікаря невідкладних станів, – то приміщення ще б знайшла, але ж його треба укомплектувати! Це, як мінімум, офтальмоскоп, отоскоп, кардіограф, дефібрилятор тощо. Навіть меблі повинні відповідати санітарно-гігієнічним нормам. Так ось, за обладнання амбулаторії відповідає влада. А приватний кабінет доведеться облаштовувати за власні гроші й лише після цього претендувати на ліцензію, що теж коштує дуже недешево. Кому це по кишені?
Якось американський колега демонстрував нам повсякденний робочий інструмент лікаря екстреної допомоги чи приймального відділення – портативний апарат УЗД. Коштує він у кількасот разів більше, ніж моя зарплата. Колега мало у ступор не впав, коли дізнався, що місячний оклад українського лікаря може бути ледь за 100 доларів. Хіба я не хотіла б одразу поставити людині остаточний діагноз з допомогою КТ, МРТ, портативного УЗД та рентгенапарата? Але ж у нас у районі, наприклад, результати аналізів і досі стовідсотково залежать від людського фактора, бо аналізатор з реактивами всьому району не по кишені…
Крім того, на мою думку, справді гарний лікар просто не зможе обслуговувати усіх, хто захоче укласти з ним угоду. А в іншого залишаться якихось 200 пацієнтів. Із гарними кадрами буде велика проблема.
Британська медицина українськими очима
Чи не найоптимальнішою в Європі фахівці вважають британську модель медичного обслуговування. То як там? 23-річна кременчужанка Вікторія Бичко після закінчення Київського університету ім. Т. Г. Шевченка вже другий рік працює в Лондоні у сфері ІТ-технологій. За словами батьків, спочатку їх дуже дивував у телефонній слухавці вуличний шум, значною мірою замішаний на сиренах спецавтомобілів. Як з’ясувалося, будь-яка невідкладна допомога, не лише медична, має величезну перевагу під час вуличного руху і ні в кого не викликає роздратування. Бо безпека і життя британців – перш за все. Відповіді на запитання про тамтешню медицину Віка надіслала електронною поштою.
– То яка вона, англійська медицина?
– Хоч звертатися за медичною допомогою мені доводилося нечасто, почну з того, що вона у Британії безкоштовна. Її надає служба, що працює за гроші платників податків, – NHS (National Health Service – Національна служба охорони здоров’я). Тому кожен резидент країни (незалежно від громадянства) має право звернутися за безкоштовною і, варто додати, якісною медичною допомогою. Як відомо, одним із пунктів кампанії про вихід Британії з ЄС стало те, що Британія начебто щотижня відправляє в ЄС 350 мільйонів фунтів стерлінгів. Так виник слоган: “Голосуй за вихід – і ми відправимо ці гроші на NHS”. Навіть автобус такою рекламою “розмалювали”. Це стало дієвим аргументом, особливо для літніх людей, проголосувати за вихід з ЄС. Хоча після референдуму лідери кампанії якось “призабули” про це гасло.

Щоб скористатися послугами Національної служби охорони здоров’я, треба зареєструватись у локальній поліклініці, яких багато по місту. Найближчий заклад легко вибрати через Інтернет. Це маленька медична установа, де приймає GP (General Practice) – такий собі сімейний лікар. Зареєструватися до нього можна он-лайн, по телефону або в реєстратурі. Зазвичай, коли я записувалась до лікаря, мені прийом призначали днів через 7–10.
Звісно, не кожна проблема може чекати 10 днів. Для термінових випадків є спеціальні години, на які тебе можуть записати, але доведеться переконати, що потреба дійсно невідкладна.
– Як потрапити на прийом до вузького спеціаліста?
– Спочатку все одно доведеться йти до GP, і той формально направить тебе до іншого лікаря. З власного досвіду знаю, що в Англії тебе точно не почнуть лікувати просто так. Не я одна чула від GP поради на зразок “почекай, само пройде”. Схоже, що GP певною мірою “фільтрують” пацієнтів, щоб не перевантажувати лікарів вузького профілю. І це – не лише моя думка.
– Медична картка українського пацієнта років у 50 іноді нагадує за товщиною том “Війни і миру”. Як ідентифікуються у лікувальних закладах англійці?
– Паперових “карточок” тут немає, вся історія пацієнта зберігається в електронному вигляді. Під час прийому лікар зазвичай оглядає, обстежує пацієнта і швиденько друкує нотатки – я так розумію, до єдиної базі даних NHS.
Я, наприклад, за направленням GP робила аналіз крові. Все було безкоштовно, тому що це – NHS.
Знайомі дівчата народжували в Англії й лишилися дуже задоволені. Цікаво зазначити: на відміну від України, наперед тут ніхто ні з ким не домовляється, у період вагітності жінку “патронують” різні лікарі. А під час пологів вона потрапляє до чергової бригади. Під час переймів жінці дають шоколадки, “щоб сили були”. Медичний супровід у період вагітності й пологи – теж безкоштовні.
У Британії дуже високі податки, але саме в таких ситуаціях ти бачиш, на що вони витрачаються.
– Як надається невідкладна допомога?
– Екстрені ситуації також повністю покриваються NHS. У великих госпіталях є цілодобові служби для невідкладних випадків (травми, перелами тощо), де прийом здійснюється за правилами живої черги.
Кардинальне лікування, планові операції також повинні покриватись NHS, хоча сама з цим, дякувати Богу, справи не мала. Є галузі, які страхуванням Національної служби охорони здоров’я не покриваються, – офтальмологія, стоматологія.
– Як працюють приватні лікувальні заклади?
– Знайомий британець розповідав, що у приватних лікарнях кращий сервіс, іноді – краща якість, і чекати прийому довго не доведеться. Але це д-у-уже дорого. Тому усі, хто звертається до приватних лікарів, мають медичне страхування. Потужні роботодавці забезпечують медичну страховку для своїх працівників, в іншому випадку її можна купити. Я не користувалась такою страховкою, тому нюансів не знаю.
– Наскільки різняться ціни на лікарські засоби?
– Ціни порівнювати не варто, оскільки в Англії в принципі життя дуже дороге. Але, наприклад, звичне надійне й дешеве активоване вугілля було важко не те що відшукати, а навіть пояснити, що це таке. Врешті- решт мені таки знайшли маленьку баночку з чорними пігулками за 3,5–4 фунти (точно не пам’ятаю). Найнеобхідніші ліки я зазвичай везу з України. До речі, тут жодного разу не бачила цілодобових аптек.
***
Інший наш земляк, колишній полтавець Андрій Соловей уже багато років мешкає у Німеччині. За його словами, німецькі аптеки без рецепта не продають майже нічого. Парацетамол коштує центів 50, звичайні краплі в ніс – 2–4 євро. Дітям віком до 12 років ліки надаються безкоштовно. А “державного” лікаря додому там не викликають: яка б температура в дитини не була, береш і везеш на прийом сам. Викликати приватного лікаря коштує надзвичайно дорого. До речі, штраф за хибний виклик екстреної медичної допомоги складає 250 євро.
Що робити сьогодні?
Програма-міНІмум на найближчий час – допомогти хоча б одній конкретній Катрусі в конкретній скруті. Їй потрібна не завтрашня реформа, а гроші на лікування зараз. От просто, йдучи повз банкомат, згадайте про чуже горе. Картка “ПриватБанку” Попової Наталії Павлівни, мами Каті, – 4731 2171 0847 1275. І подібні листівки – на кожному кроці. Хтось скаже: усім не допоможеш. Але Святе Письмо стверджує: тих, хто дає, любить Бог. А ще зі стартом реформ варто якомога швидше обрати “свого” сімейного лікаря. Щоб за те, що він лікує вас гарно, пішла зарплатня саме йому. Якщо ж лікує погано – шукати іншого, і нехай некваліфікований відчує це на своїй кишені. Про свій досвід (скажімо, придбання здешевлених ліків) пишіть до редакції.
А щодо програми-максимум, не завадило б спитати у “своїх” депутатів: чому вони не ходять на роботу? Чому працюють-голосують знехотя? Тому що самі лікуються у Британії чи “Феофанії”?

Ольга ЩЕГЛОВА.