Для агроформувань, які утримують тваринництво, пори відпочинку не буває. Тим паче зараз, коли й догляд за посівами на часі, й заготівля кормів триває. У СТОВ “Агрофірма “Оржицька” на переважній більшості площ багаторічних трав уже завершили перший укіс. У структурі посівів основних культур близько 500 гектарів – під багаторічними травами, 700 – під озиминою, 600 – під соняшником, на 300 вирощують ярий ячмінь. Майже 2 тисячі гектарів займає кукурудза на зерно й на силос.
Агрофірма “Оржицька” – племзавод із розведення чорно-рябої молочної породи корів і великої білої породи свиней. Нині тут утримують 3 тисячі голів ВРХ і 5 тисяч – свиней, хоча ще донедавна було 8 тисяч. Загрозлива ситуація із захворюванням свиней на африканську чуму змушує зменшувати поголів’я, зазначає потомствений аграрій, керівник СТОВ “Агрофірма “Оржицька”, депутат обласної ради Валентин Несен. Вироблене м’ясо продають різним українським підприємствам і в Пирятин, і в Переяслав Київської області. Словом, туди, де пропонують вищі ціни.
А молочним тваринництвом, за словами Валентина Володимировича, все-таки вигідно займатися. Надто, якщо це молоко вищого ґатунку. Саме таке виробляють в агрофірмі “Оржицька”. Тому й бажаючих придбати високоякісну молокосировину достатньо. До того ж фактично поряд працюють підприємства відомих торгових марок “Гармонія” і “Заріг”, які із задоволенням співпрацюють з господарством. Загалом в агроформуванні функціонує 4 тваринницькі ферми: 3 – молочнотоварні й свиноферма.
Агрофірма обробляє землі на території 2 сільських і селищної рад Оржицького району. Озимі культури на всій площі перезимували без особливих втрат, а от нестача вологи навесні далася взнаки. Якщо торік пшениця колосилася трохи не з людський зріст, то нині – ледве колін сягає. А вже ж і колос викинула. Дай Боже, аби він сповна налився благодатним зерном. Додали клопоту й цьогорічні весняні заморозки, дещо підмерзли посіви кукурудзи. Щоправда, на врожай качанистої, за висновком агрономів господарства, це не повинно б вплинути. А от у приватних садибах погодні аномалії наробили шкоди: підмерзли кущові ягоди, кісточкові.
Мимоволі зайшла мова про культуру землеробства, методи обробітку грунту, рентабельність і прибутки. Валентин Несен вкотре процитував свого батька, відомого не тільки в області аграрія Володимира Григоровича Несена, який, на жаль, відійшов за межу вічності:
– Ми продамо все, що виробили в господарстві: молоко, м’ясо, зерно, а собі залишимо найцінніше – органіку.
Загалом цього цінного добрива на поля агрофірми щороку вноситься близько 40 тисяч тонн. А це означає, що через кілька років кожне поле отримає по 50 тонн перегною на гектар. Додають трохи, приблизно 100 кілограмів на гектар (у фізичній вазі), й мінеральних добрив. Щодо виробництва органічної продукції, то, як каже Валентин Володимирович, це хороша справа, але ціна за вирощене не відповідає вкладеним затратам.
* * *
Нині в “Оржицькій” будують маточник для висотехнологічного утримання свиноматок (зараз їх у господарстві 200 голів). Потрібно також провести реконструкцію та встановити молокопровід у корівнику. А ще – щороку встановлювати надійну огорожу хоча б на одній тваринницькій фермі та залишати тільки по одному в’їзду-виїзду на її територію. І, звісно, – постійна робота щодо підвищення продуктивності худоби. Валентин Несен згадав ті роки, коли його батько працював у місцевому колгоспі імені
60-річчя Жовтня зоотехніком.
– Тоді в селі Райозеро функціонував тваринницький комплекс із надсучасним доїльним залом, виведеною назовні каналізацією. Навіть підлогу в тваринницьких приміщеннях мили. В окремому корпусі, поряд, працювала амбулаторія. Зараз досягти такого рівня, який тоді став відправною точкою для професійного зростання молодого спеціаліста Володимира Несена, не вдається. Бо ж усе зруйнували. А для чого? Невже такою має бути розбудова? – запитує Валентин Несен. – А ми тепер навчаємося технологіям у Європи!
До речі, нині в агрофірмі “Оржицька” функціонує сучасний доїльний зал типу “ялинка” для одночасного видоювання 24 корів. А щодобовий надій по господарству становить 20 тонн молока. Велика рогата худоба загалом перебуває на однотипній годівлі – монокормами.
– Різкі зміни кормів тварини переносять складно. Щоб налагодити продуктивність корови під час переходу від зимового раціону до додавання зеленої маси, потрібно майже місяць. Стільки ж потребує і зворотній перехід, – розповідає керівник агроформування. – То для чого влаштовувати худобі такі випробування?
* * *

Золотухинський сільський голова Сергій Несен, ветеран сільгоспвиробництва Петро Скороход, керівник СТОВ “Агрофірма “Оржицька” Валентин Несен.

Агроформування тісно співпрацює із Золотухинською сільською радою, до складу якої входять села Золотухи й Тарасенкове. В обох цих селах є школи й дитсадки, Будинки культури, ФАПи й бібліотеки, розповідає сільський голова Сергій Несен.
– У селах є ферми, а значить, є робота, люди мають пристойну заробітну плату. А сільрада, відповідно, – надходження до місцевого бюджету й податки. Наш загальний бюджет – мільйон гривень. Звісно, практично в усіх наших починаннях маємо підтримку агрофірми “Оржицька”. Хоча останніми роками дещо додалося роботи місцевим громадам. Скажімо, у школах потрібно робити ремонт, забезпечувати харчування дітей. Свого часу дитсадки були “наші”, а тепер – відділів освіти. Але їм теж треба допомагати в усьому. Культуру потрібно підтримати. Торік у Тарасенківському будинку культури, де працюють гуртки художньої самодіяльності, є хор і бібліотека, замінили всі вікна. Замінили й систему опалення, щоб зекономити кошти, використовуватимемо тверде паливо. Зараз проводимо капітальний ремонт приміщення сільської ради. До 9 Травня за кошти агроформування реставрували пам’ятник, поряд закладено парк. Проводимо благоустрій сіл. Для цього маємо спеціальну бригаду при сільраді й при агрофірмі, – констатує голова села. – І в Тарасенковому, і в Золотухах маємо футбольні команди, де грають наші місцеві люди. Ці команди перебувають на повному утриманні агрофірми “Оржицька”. Надходили пропозиції створити одну, більш сильну, команду, але ж наша мета – не перемога, а залучення до спорту якомога більшої кількості наших працівників. Граємо, так би мовити, для власного задоволення. Три футбольні команди, й усім їм цього року агрофірма придбала нову спортивну форму, м’ячі, бутси.
Нині часто можна почути про безробіття на селі. Чи є така проблема у селах Золотухинської сільради Оржицького району, запитую Сергія Несена.
– Безробітні ті, хто не хоче працювати. Роботи вистачає всім. Більше того, працівників не вистачає. Тому возимо людей (близько 40 осіб) із сусідніх сіл Денисівки, Райозера, навіть з Оржиці. Скажімо, працює свиноферма, там трудиться близько 70 або й до 90 чоловік. Так же й на молочнотоварній фермі. До нас приходить на практику багато молоді, бо в окрузі мало ферм. Та й приймати практикантів (молодих зоотехніків чи агрономів, водіїв) не багато охочих. А до нас їдуть, ми приймаємо. Хтось із них залишається й на постійній роботі в агрофірмі, а хтось їде в світ широкий…
* * *
Чому б і не працювати в агрофірмі? Адже зарплата, наприклад, на свинофермі становить 7–10 тисяч гривень. Добре заробляють і механізатори. А повноцінний обід для працюючих в агроформуванні коштує менше однієї гривні.
Побували ми й на тваринницькій фермі, де утримують молодняк великої рогатої худоби. Тут кожне телятко має свою хатку, в якій сухо та чисто. Приміщення добре провітрюється. Добре доглянуту малечу годують незбираним молоком, яке пастеризує і дозує спеціальна установка – “шатл” (“човник” у перекладі з англійської мови). Додають до їхнього раціону й зерно кукурудзи.
Знайомлячись із процесом догляду за телятами, мимоволі ловлю себе на думці, що оті заморські технології “шатли” прибули до нас на наших же човнах. Можемо їх і самі модернізувати, відродивши кращі традиції виробництва, сумлінності й відповідальності, ініціативи.
* * *
На полі, де триває заготівля сінажу, зустріли ветерана сільськогосподарського виробництва Петра Дмитровича Скорохода. Його виробнича діяльність тісно перепліталася з Володимиром Несеним, тож нині ветеран цікавиться, як працює син товариша – Валентин. Він порівнює сучасні методи та рівень господарювання й тодішні, коли він і сам працював головою колгоспу.
– Техніка зараз вражаюча. Якби ця техніка була в нас 30 років тому, то ми б не те що Європу “за пояс заткнули”, а й усе світове агровиробництво. Ми тоді сповна віддавалися роботі. Всі зусилля спрямовувалися на те, як утримати господарство “на плаву”, як прибутки отримати, людей роботою забезпечити. Адже нині їх на “біржу” відправляють, а в ті роки працювали й мали, як зараз кажуть, повний соцпакет, – зазначив Петро Дмитрович. – Сьогодні техніка обладнана кондиціонерами, а що тоді мали? Комбайн “Колос” був найпотужнішим. Відомий на весь район комбайнер Міщенко брав ковдру, намочував її й клав “у приймальному” відділенні комбайна. Дійшов кінця загінки – вона вже суха, намочив знову. І так – цілий день. Бувало, що в жнива комбайнери й спали на полі в палатках, щоб зранку раніше розпочати роботу. Бувало, що й молотили до другої години ночі, як роси не було.
Згадали співрозмовники й роки впровадження “безвідвалки”. Наголосивши, що тоді за плугом треба було тягти ще кілька агрегатів, аби вирівняти землю. Нині ж це робиться комплексно, потужною технікою…
* * *

Вихованці дитсадка “Калинка” і завідувач Тарасенківського ДНЗ Людмила Шамаєва та вихователь Тетяна Різник.

У дитсадку “Калинка” села Тарасенкове панувала по-особливому затишна атмосфера. Цей дошкільний заклад розрахований на 20 діток. Тут є музичний і фізкультурний зали, хороша світла спальня й добре обладнана ігрова кімната. Є національно-патріотичний куточок. Загалом у ДНЗ створено належні умови для виховання та розвитку хлопчиків і дівчаток. Відколи був збудований (у 1986 році) дитсадок, він жодного разу не припиняв свою діяльність, каже завідувач дошкільного закладу Людмила Шамаєва. І не в останню чергу завдяки підтримці й фінансовій допомозі агрофірми “Оржицька”, яка опікується дошкільним закладом.
* * *
СТОВ “Агрофірма “Оржицька” є справжнім флагманом виробництва. Тут добре розуміють: від продуктивної, сумлінної роботи селянина залежать економічний розвиток агроформування, рівень соціальної захищеності громади. Тому й дбають, щоб мали можливість ефективно трудитися, здобуваючи достаток у власній оселі й у спільному домі на рідній землі.

Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”