Минає 135 років від дня народження релігійного філософа, богослова, священика, вченого і поета, котрого стратила безжальна машина сталінських репресій 1930-х Павла Флоренського.
Він був видатним математиком, мистецтвознавцем, інженером, лінгвістом і мислителем. Доля приготувала йому визнання і трагічну загибель. У спадок залишилися праці й винаходи з різних галузей знань. Він мріяв про таку перебудову світу, де б люди жили “в любові, однодумстві та економічній єдності”, намагався поєднати науки й церковні заповіді.
Майбутній учений народився в містечку Євлах Єлизаветпольської губернії (нині – територія Азербайджану) в родині інженера-шляховика Олександра Івановича Флоренського та його дружини Ольги Павлівни. Мама належала до роду карабаських вірменів. Павло був старшим серед семи дітей. Пізніше згадував, що з дитинства мав схильність помічати та аналізувати все незвичайне, бачити приховані прояви “духовності буття і безсмертя”. Закінчивши із золотою медаллю гімназію в Тифлісі (нині Тбілісі, Грузія), стає студентом фізмату Московського університету, а згодом, відчувши, що рамки природничих наук для нього затісні, закінчує духовну академію. В студентські роки спілкувався з поетами Блоком, Бальмонтом, Брюсовим, Бєлим. Друкувався в періодиці. Одночасно навчався, викладав, редагував журнал “Богословський вісник”.
Закінчивши академію в 1914 році, Павло Флоренський отримує звання магістра богослов’я і духовний сан. Пастирське служіння молодий священик ніс у Троїце-Сергієвій лаврі. Тут він приходить до думки, що світська культура, церква і мистецтво мають становити єдине ціле.
Після революції 1917 року його основною діяльністю стає мистецтвознавство. Павло Флоренський доклав багато зусиль для порятунку історичних і художніх цінностей лаври, зокрема врятував від знищення мощі преподобного Сергія Радонезького. Працював у комісії з охорони пам’яток старовини. Отримані в університеті знання з математики і фізики дозволили взяти активну участь у розробці плану електрифікації країни ГОЕЛРО. Писав наукові праці. Незважаючи на можливості виїхати з Росії, Павло Флоренський залишився на батьківщині. Його діяльність вимушено обмежувалася технічними питаннями. Вчений був засланий у Нижній Новгород, але за клопотанням Катерини Пєшкової, дружини письменника Максима Горького, до речі, уродженки Сум, незабаром отримав змогу повернутися до Москви. На початку 1930-х вченого цькували в радянських друкованих виданнях, громили його праці й писали доноси. У 1933 році він був заарештований і засуджений до десяти років позбавлення волі. Покарання відбував у Східному Сибіру, де працював у спеціально створеному науковому відділі разом із іншими представниками репресованої інтелігенції. В іншому таборі вивчав можливості будівництва в умовах вічної мерзлоти, написав кілька наукових праць. У місці наступного заслання – Соловецькому таборі на Білому морі – Павло Флоренський теж займався науковою роботою. Досліджуючи процес добування йоду з морських водоростей, вчений зробив більше десятка запатентованих наукових відкриттів. У листопаді 1937 року рішенням особливої трійки НКВС Флоренський був засуджений до смерті й розстріляний.
Похований Павло Флоренський у загальній могилі розстріляних на Левашовій пустоші поблизу нинішнього Санкт-Петербурга. Точна дата його смерті невідома.
В одному зі своїх останніх листів із заслання він із гіркотою писав: істина полягає в тому, що за все, що даєш світу хорошого, чекає розплата у вигляді страждань і переслідувань. Павло Флоренський був реабілітований посмертно. Відомий філософ Василь Розанов, духівником якого був Флоренський, назвав Павла Олександровича “Паскалем нашого часу”. В Троїце-Сергієвій лаврі є пам’ятник постраждалим за віру Христову в роки гонінь і репресій ХХ століття, відкритий до 75-ї річниці мученицької смерті Павла Флоренського Фондом його імені. Директором музею Флоренського в Сергієвому Посаді й центру вивчення наукової спадщини вченого є його онук ігумен Андронік. n