Йому довелося пройти через багато випробувань, перш ніж вивести людство в космос.
12 січня минула 110-та річниця від дня народження, а 14 січня – 51-ша річниця смерті Сергія Корольова – видатного вченого, конструктора авіакосмічної техніки, академіка АН СРСР, основоположника практичної космонавтики, двічі Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної премії СРСР і золотої медалі імені Костянтина Ціолковського. Під керівництвом Корольова створені балістичні та геофізичні ракети, перші штучні супутники Землі, космічні кораблі “Восток”, “Восход”, на яких вперше в історії людства здійснені космічний політ людини і вихід у космос.
До того, як прийшли визнання і слава, вчений був репресований, ув’язнений.
Майбутній вчений народився в 1907 році в Житомирі, у сім’ї викладача російської словесності місцевої гімназії Павла Корольова, уродженця Білорусі, і доньки українського купця Марії Москаленко. Їхній шлюб розпався, і з трьох років хлопчик жив у бабусі й діда, Марії Матвіївни й Миколи Яковича Москаленків у Ніжині (Чернігівська область). Мама Сергійка була освіченою жінкою, вчилася на вищих жіночих курсах у Києві, працювала там в канцелярії, часто навідувала батьків і сина. З батьком хлопчика розлучили. Намагання Павла Яковича відстояти свої права через суд закінчилися дозволом лише надавати матеріальну допомогу. У дитинстві хлопчик почувався самотньо. Щоб розважитись, захопився розв’язуванням математичних задач.
“Він мав виняткову пам’ять, – згадувала пізніше мама. – Добре вчився: завзято, наполегливо, без примусу. Все легко запам’ятовував”.
У Ніжині Сергій вперше побачив політ на аероплані російського льотчика Уточкіна. Ця подія вразила уяву хлопчика. В 1914 році Москаленки з онуком переїхали до Києва. За два роки мама вийшла заміж за Григорія Баланіна, інженера-електрика, який отримав призначення в Одесу. Там Сергій вступив до гімназії. Навчання для дітей учителів було безкоштовним, та невдовзі після революції 1917 року гімназію закрили. Вітчим, що мав два дипломи інженера з електричних машин (одержані в Німеччині і в Київському політехнічному інституті), привів Сергія до модельного гуртка портового клубу. Скоро в Одесі з’явився загін гідролітаків Військово-Повітряного флоту. Юнак спостерігав за їхніми польотами над морем, мріючи й собі піднятися в небо. Випадок звів підлітка з механіком Василем Долгановим, який залюбки пояснював хлопцю будову літака. Незабаром Сергій став помічником механіків і льотчиків, допомагав готувати машини до польотів.
Він записався на курси щойно організованого Товариства авіації і повітроплавання України та Криму, займався також вітрильним спортом. У 1924 році Одеське відділення товариства затвердило проект планера, розробленого 17-річним Корольовим. Хлопець вступив до Київського політехнічного інституту.
Спроба відкрити при механічному факультеті “політеху” авіаційне відділення не вдалася, і ректор порадив охочим перевестися до Москви. Корольов вибрав Вище технічне училище імені Баумана, спеціальність “літакобудування”. Там взяв участь в організації першої в країні планерної школи, став випробувачем планерів, закінчив школу льотчиків, займався в аеродинамічному гуртку імені Миколи Жуковського, працював у конструкторських бюро. На Всесоюзних змаганнях у Коктебелі в 1929-му показав на своєму планері найбільшу тривалість польоту. Того ж року Корольов відвідав у Калузі легендарного теоретика авіації і космонавтики Костянтина Ціолковського.
Для дипломної роботи студент збудував двомісний літак власної конструкції, науковим керівником був видатний авіаконструктор Андрій Туполєв, щоправда, цей літак не показав очікуваного рекорду дальності. Паралельно розроблявся інший літальний апарат конструкції Корольова, на якому в 1930 році вперше в світі були виконані “петлі Нестерова” у вільному польоті. Сам Сергій не зміг полетіти – захворів на тиф і був змушений на кілька місяців залишити роботу. Корольов був одним з ентузіастів, які створили групу вивчення реактивного руху, на базі якої згодом відкрився Реактивний науково-дослідний інститут. Сергій Корольов став заступником директора, Івана Клейменова, однак, через різні погляди на перспективи розвитку ракетної техніки, пішов з цієї посади і працював старшим інженером.
Корольов разом із Клейменовим та іншими працівниками інституту був заарештований за звинуваченням у шкідництві в 1938 році. За деякими даними, його били і зламали щелепи. Обвинувачення були в тому, що розробки ракетної техніки велися нібито без достатніх теоретичних основ, що призвело до шкоди державі. Військовою колегією Верховного Суду був засуджений до 10 років табірних робіт з поразкою в правах і конфіскацією майна. Корольова направили в Магадан на золоті копальні. Його справу дорозслідували і засудили вдруге, скоротивши строк до 8 років. За клопотанням Туполєва Корольову дозволили працювати в Особливому технічному бюро НКВД. У 1944 році Корольов достроково звільнений зі зняттям судимості, але без реабілітації.
У 1940–1950 роках Сергій Павлович займався розробкою і випробуваннями балістичних ракет. У жовтні 1957 року був виведений на навколоземну орбіту перший штучний супутник Землі, який розробляв НДІ під керівництвом Корольова. У 1961 році він знову вразив світ, створивши перший у світі космічний корабель, який пілотувала людина. Так був здійснений космічний політ першого космонавта планети Юрія Гагаріна. Корольов реалізував також проект орбітальної станції і радянської програми вивчення Місяця. Після смерті Сергія Корольова в 1966 році його програма пілотованих польотів на Місяць була поступово згорнута. Помер він під час операції з видалення злоякісної пухлини від серцевої недостатності.
Іменем Сергія Павловича Корольова названі місто в Підмосков’ї, вулиці і площі в багатьох містах в Україні й Росії, кілька навчальних, наукових установ, музеїв, астероїд, кратери на Марсі та Місяці. У Житомирі діють дім-музей академіка Сергія Корольова та музей космонавтики його імені.

Підготувала Ганна ЯЛОВЕГІНА.